ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/12211/21 Номер провадження 22-ц/814/894/22Головуючий у 1-й інстанції Погрібняк  О.М. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Пікуля В.П., Панченка О.О.,

за участю секретаря судового засідання – Ряднини І.В.,

представника заявника – адвоката Ульянова Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника заявника, ОСОБА_1 , адвоката Ульянова Р.А., на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 грудня 2021 року

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною заявою, відповідно до якої прохала видати щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обмежувальний припис на строк 6 місяців, у відповідності до якого заборонити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; заборонити їм наближатися на відстань не менше ніж 50 метрів до ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_4 за місцем проживання (перебування) та роботи; заборонити їм вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та  ОСОБА_4 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб та заборонити їм особисто і через третіх осіб розшукувати  ОСОБА_1 та  ОСОБА_4 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею. Також, заявник просила направити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на проходження програми для кривдників.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з ОСОБА_2 вони перебували у шлюбі з березня 2015 року, від якого мають спільну дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між ними поступово стали погіршуватись, мати чоловіка, ОСОБА_3 , почала втручатися у їх стосунки, що призвело до розладу сім`ї та фактичного припинення спільного проживання з березня 2017 року. Дитина залишилась проживати разом із нею, як матір`ю. У подальшому виник спір щодо спілкування батька із дочкою, у зв`язку із чим, рішенням органу опіки та піклування було визначено місце проживання дитини із матір`ю, визначено певний порядок побачень батька із дитиною. Однак, всупереч визначеному порядку та домовленістю між ними забрати дитину тільки на два тижні з 01 жовтня 2019 року, після спливу двох тижнів ОСОБА_2 відмовився повертати дочку. Рішенням суду, що набрало законної сили та не було скасоване за результатом його перегляду, було вирішено відібрати малолітню ОСОБА_4 у батька та передати її матері. Проте, до цього часу рішення суду не виконане, дочка проживає разом із батьком. Під час перших виконавчих дій з примусового виконання рішення суду про відібрання ОСОБА_1 звернула увагу на дивну поведінку доньки, яка їй була непритаманна. Вважає, що така поведінка дочки є наслідком негативного впливу батька, ОСОБА_2 , та його матері, ОСОБА_3 , які налаштовують дитину проти неї, як матері, створюючи у дитини враження, що мати – її ворог. Дочка не має можливості висловити свою думку, не може до неї підійти, бо батько тримає її на руках або за руку.

Заявник вважає, що над нею та дочкою з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чиниться як фізичне, так і психологічне насильство, яке полягає в погрозах, приниженні її гідності, необґрунтованій критиці, тиску, погрозах ніколи не побачити свою дочку, маніпуляціях щодо можливості зустрічей з дочкою, розповсюдженню про неї недостовірної негативної інформації (за місцем роботи, в державних органах тощо), завданні фізичного болю. Дитина, на її думку, перебуває під повним психологічним впливом батька та його матері (бабусі), говорить їх словами та завченими фразами, що підтверджується наданим нею у справі психологічним висновком. Вони налаштовують дитину проти неї, поводяться стосовно неї агресивно та грубо в присутності дочки, створюючи у дитини враження, що матір може її скривдити. Ці дії направлені на обмеження волевиявлення дитини щодо побачення з матір`ю та проживання із нею.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 грудня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.

короткого змісту вимог апеляційної скарги;

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно критично оцінив наданий нею доказ у справі – психологічний висновок, не надав йому належної оцінки, зазначивши, що він складений без безпосереднього спілкування спеціаліста з дитиною, при цьому, не послався на жодну науково обґрунтовану методику або будь-який нормативний документ, який передбачає таку необхідність.

В апеляційній скарзі також зазначено, що суд застосував судову практику Верховного Суду, а саме постанову Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 753/8626/19, постанову Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі № 539/132/18, яка є нерелевантною.

Підставою звернення до суду стало не намагання вирішити спір з батьком, а виявлена нею, як матір`ю, непритаманної поведінки дитини та яскраво виражене відторгнення нею матері, що розпочалось після викрадення та протиправного утримання дитини батьком та бабою. Державні органи більше року не здатні виконати судове рішення про негайне відібрання дитини від батька, який через застосування до доньки психологічного насильства з метою створення перешкод у виконанні судового рішення, самостверджується щодо матері дитини, а рішення місцевого суду інтересів дитини не врахував, відмовив у видачі обмежувального припису з формальних підстав.

встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

Місцевим судом встановлено, що  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження. (а.с. 15)

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19.03.2019 № 365 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із матір`ю, ОСОБА_1 . (а.с. 5)

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19.03.2019 року № 366 за заявою ОСОБА_2 , враховуючи висновок служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 31.01.2019 та рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, вирішено встановити гр. ОСОБА_2 наступні способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_5 : побачення щотижня в будь-який день з понеділка по п`ятницю 10 год. до 19 год. наступного дня без присутності матері дитини; побачення один раз на місяць з 17.00 год. п`ятниці до 17.00 неділі без присутності матері дитини; побачення щороку 01 січня з 12.00 год. до 18.00 год. без присутності матері дитини. (а.с. 6)

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27.08.2020 позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, про відібрання малолітньої дитини задоволено, вирішено відібрати дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 і передати її матері, ОСОБА_1 , для проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн. та у повернення сплаченого судового збору 2 689,40 грн.; рішення суду у частині відібрання малолітньої дитини допущено до негайного виконання.

З інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що 10.08.2021 постановою Полтавського апеляційного суду у справі №524/8936/19 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27.08.2020 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено, відібрано дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 і передано її матері, ОСОБА_1 ; стягнуто з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1 536,80 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 серпня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Рішення суду про відібрання дитини перебуває на виконанні Автозаводського відділу державної виконавчої служби у м. Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та, наразі, не виконане.

Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами існує спір щодо відібрання малолітньої дитини, матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняють фізичне чи психологічне насильство відносно заявниці та її дитини у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволенню не підлягає.

При цьому, місцевий суд критично оцінив психологічний висновок практичного психолога ОСОБА_6 від 26.11.2021, що наданий заявником на підтвердження вимог, так як в судовому засіданні було встановлено, що психолог із дитиною не спілкувався, а висновок було складено на основі показів самої заявниці.

доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія апеляційного суду вважає, що висновки місцевого суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним з яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина 2 статті 26 вказаного Закону).

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами 3, 4 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини 1 статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Також, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 № 130/1440/21.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 зазначала, що фізичне та психологічне насильство над нею та донькою ОСОБА_7 полягає в погрозах, приниженні її гідності, необґрунтованій критиці, тиску, погрозах ніколи не побачити дочку, в маніпуляціях щодо можливості зустрічей з дочкою, розповсюдженні про неї недостовірної негативної інформації (за місцем роботи, в державних органах), у завданні фізичного болю; дитина перебуває під психологічним впливом батька та баби, говорить словами та завченими фразами; ці дії з їх боку направлені на обмеження волевиявлення дитини щодо побачень та проживання із матір`ю.

На підтвердження цих доводів заявник надала психологічний висновок практичного психолога ОСОБА_6 , датований 26.11.2021, наданий згідно запиту адвоката заявниці.

З психологічного висновку вбачається: «Поведінка малолітньої  ОСОБА_7 свідчить про те, що вона перебуває під психологічним тиском з боку батька,  ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , який спрямований на відчуження матері,  ОСОБА_1 . Відчуження одного з батьків є формою психологічного насильства… Також,  ОСОБА_2  здійснює небезпечне психологічне насильство та маніпуляцію методом газлайтингу, формуючи у дочки хибне сприйняття навколишньої дійсності, нав`язуючи дитині, що вона перебуває у небезпеці під час відвідування її матір`ю, надає дитині неправдиву інформацію на адресу матері… Одним з доказів є відео зйомка під час зустрічі  ОСОБА_7 та  ОСОБА_1  … ОСОБА_2  постійно звинувачує  ОСОБА_1  в тім, що вона налаштовує дитину проти нього та його матері і не надає належного виховання. Змушує матір в це повірити, визнати, вибачитись (одним із підтверджень вимог є відео запис розмови поліції та ОСОБА_2 ).  ОСОБА_8  намагається здійснювати психологічний тиск через соціальну мережу на  ОСОБА_1 …. Підтвердженням газлайтингу є конфліктна ситуація в дитячому садочку, під час якої чоловік запевняє ОСОБА_1 , що та є небезпечною для дитини… В телефонній розмові батька з донькою, окрім газлайтингу, звучить завуальована погроза… Чоловік неодноразово стверджував, що забере дитину у матері, як тільки та подорослішає … Внаслідок психологічного насилля малолітня ОСОБА_7 має хибну оцінку реальності, нелогічні когнітивні переконання та думки, занадто спрощену та негнучку обробку інформації, неточне та викривлене міжособистісне сприйняття, порушення та відмова від міжособистісних стосунків з матір`ю. Психологічний тиск завдав шкоди психологічному здоров`ю дитини, викликав побоювання за свою безпеку, емоційну неврівноваженість. Про це свідчить поведінка дитини під час відібрання... Задля відновлення психологічного здоров`я малолітньої ОСОБА_7 доцільне відібрання дитини у ОСОБА_2 з метою провести комплексну психологічну реабілітацію. Рекомендовано ОСОБА_2 пройти типову програму для кривдників, яка спрямована на зміну насильницької поведінки, формування нової моделі поведінки у приватних стосунках, відповідальне ставлення до власних вчинків та їхніх наслідків, до виконання батьківських обов`язків». (а.с. 12-17)

Вказаний висновок надано шляхом діагностичної бесіди з ОСОБА_1 та наданих останньою на підтвердження власних слів, аудіо, відео записів, тобто, ґрунтується лише на поясненнях матері, а також наданих нею відео- аудіо, фото- матеріалів; психолог особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною та батьком дитини, що має значення для оцінки повноти та об`єктивності такого висновку.

До висновку не додано належних документів, які б підтверджували кваліфікацію спеціаліста ОСОБА_6 , що його надала.

Зазначений висновок не є висновком експертизи, носить рекомендаційний характер та підлягає оцінці судом разом з іншими доказами у справі. 

Місцевий суд критично оцінив даний психологічний висновок, як доказ у справі, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки з точки зору достатності, даний доказ не можна вважати достатнім щоб дійти безумовного висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування. Окрім зазначеного висновку, жодних інших належних, допустимих, достовірних доказів психологічного насильства щодо неї та дитини з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не навів жодної науково обґрунтованої методики або будь-якого нормативного документу, який передбачає необхідність складення висновку за безпосередньою участю (спілкування) з дитиною, не спростовує правильність оцінки місцевим судом цього доказу.

Посилання ОСОБА_1 на об`єктивну неможливість, з її точки зору, безпосереднього забезпечення спілкування дитини із психологом з урахуванням того, що дитина фактично знаходиться у батька, який не забезпечить такої участі, не звільняє ОСОБА_1  від доказування у справі, надання законних, належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Як передбачено статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Самі по собі відеозаписи та фотокартки, долучені заявницею до заяви на електронному носії (а.с. 22) не є достатніми доказами щоб безумовно свідчити про наявність психологічного насильства з боку заінтересованих осіб відносно заявниці та її малолітньої дочки ОСОБА_7 у розумінні положень статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки їх аналіз потребує спеціальних експертних знань.

Посилання заявниці у заяві на фізичне насильство щодо неї та дитини з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також жодним чином у заяві не обґрунтоване, матеріали справи не містять жодних доказів правопорушень насильницького характеру з боку заінтересованих осіб чи загрози вчинення таких діянь.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що попри винесення судом рішення на користь матері по відібрання дитини від батька, малолітня ОСОБА_5 продовжує проживати разом із батьком, про що свідчать акти державного виконавця від 04.11.2021 та 11.02.2021, з яких вбачається, що дитина відмовлялась їхати до місця проживання матері. (а.с. 18-21) Виконання судового рішення по спору між сторонами щодо відібрання дитини від батька не може бути вирішено шляхом застосування заходів обмежувального припису.

Доводи апеляційної скарги про нерелевантність постанов Верховного Суду, на які посилався суд першої інстанції у своєму рішенні, правильність висновків місцевого суду не спростовують. Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 753/8626/19 та у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі № 539/132/18, щодо застосування норм матеріального права у справах про видачу обмежувального припису, не суперечать висновкам місцевого суду.

З урахуванням вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що місцевим судом належним чином надано оцінку доказам в їх сукупності, повно та всебічно встановлено всі обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права підстави для його зміни чи скасування відсутні.

На підставі пункту 12-1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» та ч. 3 ст. 350-5 судовий збір у справі відноситься на рахунок держави.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника заявника, ОСОБА_1 , адвоката Ульянова Р.А., - залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2022 року.

Головуючий суддя  П.С. Абрамов

Судді  В.П. Пікуль

О.О. Панченко