УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 654/3184/19

провадження № 51-1675км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді              ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Херсонського апеляційного суду

від 20 грудня 2021 року щодо ОСОБА_4 ,

встановив:

За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 02 березня 2020 року

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Берислава Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Також вирішено питання щодо речових доказів, накладеного арешту на майно та судових витрат у кримінальному провадженні.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_4 30 червня 2019 року приблизно о 06:00, керуючи автомобілем «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг вулиць Центральна – Червонофлотська в с. Нова Збур`ївка Голопристанського району Херсонської області, рухаючись другорядною дорогою (по вул. Червонофлотській) зі сторони с. Забарино у напрямку м. Херсон, у порушення вимог пунктів 2.2 (додаток 1), 2.3 «б», 16.11 Правил дорожнього руху проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрестя проїзних частин по головній дорозі, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Daewoo Lanos TF 69», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_5 , що рухався по головній дорозі.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Daewoo Lanos TF 69»

ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці, пасажир його транспортного засобу ОСОБА_6 – середньої тяжкості тілесні ушкодження, пасажир автомобіля «Ford Transit» ОСОБА_7 – тяжкі тілесні ушкодження. 

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без змін, закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою потерпілих на вказаний вирок суду.

Доводи касаційної скарги та її вимоги

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав істотного порушення кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Стверджує, що під час нового розгляду судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог ст. 439 КПК щодо обов`язковості вказівок суду, який розглянув справу в касаційному порядку, для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді, та не враховано

постанови Касаційного кримінального суду від 25 травня 2021 року, згідно якої застосування до ОСОБА_4 положень ст. 69 КК слід вважати необґрунтованим.

Вказує, що, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив доводи прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки засудженому має бути призначено покарання у виді реального позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Прокурор також зазначає, що вирішуючи питання про відповідність призначеного

ОСОБА_4 покарання вимогам статей 50, 65 КК, апеляційний суд повного мірою не врахував суспільної небезпечності вчиненого злочину, який хоча скоєний з необережності, проте відноситься до категорії тяжких злочинів, яким спричинено смерть людини, яка рухалася у своїй смузі руху, дотримуючись Правил дорожнього руху, а ще двом особам заподіяно середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не знайшла підстав для відкриття касаційного провадження.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно з ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи прокурора про істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, не знаходять свого підтвердження з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, в межах повноважень та в порядку, визначеному статтями 404, 405 КПК, належним чином перевірив доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, які є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, проаналізував їх і відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, з яких визнав її необґрунтованою. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Предмет апеляційного перегляду, з огляду на твердження прокурора про недотримання місцевим судом приписів ст. 414 КПК, становили висновки місцевого суду щодо застосування положень закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей 50, 65, 75 КК. Отже, доводи про явну несправедливість призначеного покарання через м`якість були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Зі змісту оскарженого судового рішення не встановлено обставин на підтвердження того, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про призначення покарання ОСОБА_4 з порушенням положень закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За приписами ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Визначені у цій статті загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено як підставу для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого в контексті приписів ст. 414 КПК.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Поняття «явно несправедливе покарання» охоплює своїм змістом не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Колегія суддів виходить із того, що застосування від імені держави до особи, визнаної винуватою, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було належним чином реалізовано під час постановлення вироку в цьому провадженні.

Явної несправедливості призначеного покарання через суворість касаційним судом не встановлено. Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості призначеного засудженому виду та розміру покарання прокурор у касаційній скарзі не навів.

Покарання, призначене ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК, колегія суддів вважає правильним та таким, що відповідає меті покарання і загальним засадам його призначення. Підстав вважати обраний засудженому захід примусу явно несправедливим через м`якість не вбачається, а твердження прокурора в касаційній скарзі про протилежне є непереконливими. Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання є законним, справедливим, воно відповідає тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

З урахуванням вказаних обставин і з огляду на дискреційні повноваження суду при призначенні покарання та вирішенні питання про застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд призначив покарання у виді позбавлення волі в розмірі, який на два роки більше за мінімальний, встановлений в санкції кримінально-правової норми, навів у вироку достатні підстави ухвалення такого рішення.

Доводи прокурора про безпідставне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК є необґрунтованими.

Взявши до уваги обставини, досліджені судами, серед яких і ті, про які йдеться у касаційній скарзі, а також дані про особу засудженого, його відношення до вчиненого та заподіяних наслідків, посткримінальну поведінку, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду за результатами перевірки доводів апеляційної скарги прокурора щодо можливості виправлення засудженого та його перевиховання без ізоляції від суспільства.

Звільнення від відбування покарання передбачене приписами норм розділу XII Загальної частини КК, де визначені підстави і умови застосування іншого, відмінного від визначеного розділом XI КК інституту кримінального права – призначення покарання.

За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

При цьому, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є умови і підстави, визначені ст. 75 КК.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

Як убачається зі змісту оскарженого рішення апеляційного суду, суд враховував всі обставини, зокрема характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, що відноситься до категорії тяжких злочинів, наслідком якого стала смерть людини, та заподіяння двом потерпілим середньої тяжкості і тяжкого тілесних ушкоджень, що вчинений ним злочин є необережним, а також дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягався, вину у вчиненому визнав повністю, щиро кається, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував потерпілим, матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, які не мають до нього з цього приводу будь-яких претензій, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має стійкі соціальні зв`язки, непрацездатну матір та на утриманні дружину інваліда, є волонтером і надає допомогу військовослужбовцям в зоні проведення ООС, працевлаштований, на обліку у нарколога і психіатра не перебуває.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття обвинуваченого у вчиненому злочині, активне сприяння у його розкритті, повне відшкодування потерпілим заподіяної злочином шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зважив на позицію потерпілих, які просили не застосовувати покарання, пов`язане з реальним його відбуванням.

З огляду на положення розділу XII Особливої частини Кримінального кодексу України в касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування до спростування правильності рішення щодо застосування ст. 75 КК, яке містить переконливий, вмотивований та обґрунтований висновок про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що враховує тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.

Натомість в касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне встановлення підстави звільнення від відбування покарання з іспитовим строком за результатом власної оцінки окремих із тих обставин (відокремлено від інших), які враховані апеляційним судом під час апеляційного перегляду та оцінені у їх сукупності та взаємозв`язку.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позиція потерпілих щодо визначення засудженому виду та розміру покарання не є процесуальною вимогою і не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом України про кримінальну відповідальність. Думка потерпілих осіб врахована судом у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження як така, що узгоджується із їх загальним контекстом про можливість як виправлення засудженого, так і досягнення інших цілей покарання у разі звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.

Отже, встановлена судом сукупність обставин обґрунтовано свідчить про наявність підстав до застосування ст. 75 КК щодо звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, а тому оскаржене рішення є обґрунтованим і правильним.

Безпідставними є твердження в касаційній скарзі про недотримання судом апеляційної інстанції положень ст. 439 КПК, оскільки предмет попереднього касаційного перегляду становили висновки суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості встановлення цим судом підстав до застосування приписів ст. 69 КК, де питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не порушувались перед касаційним судом учасниками судового провадження і, відповідно, у постанові Верховного Суду не висловлено вказівок щодо застосування відповідної кримінально-правової норми.

Оскаржена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є належним чином вмотивованою та обґрунтованоюз огляду предмет апеляційного перегляду та встановлені судом обставини.

У касаційній скарзі прокурора не міститься прийнятних і достатніх доводів про те, що апеляційним судом допущено таких істотних порушень норм кримінального процесуального права чи закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оскарженого рішення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення з мотивів, зазначених у касаційній скарзі прокурора, та вважає, що у відкритті провадження за її касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року щодо ОСОБА_4 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2 ОСОБА_8