ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3318/22 Справа № 214/6477/21 Суддя у 1-й інстанції - Хомініч С. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2022 року м.Кривий Ріг

справа № 214/6477/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Остапенко В.О.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в м. Кривому Розі, у порядку ч. 13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2022 року, яке ухвалено суддею Хомініч С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 24.11.1975 року по 25.02.1997 року він працював на шахті «Сєвєрная» підземним машиністом скреперної лебідки, підземним гірничим робітником з правом на вибухові роботи. З 03.03.1997 року по 17.08.2004 року працював на шахті «Родіна» підземним гірничим робітником очисного забою. На цих підприємствах він працював у підземних умовах праці, які були шкідливими для його здоров`я.

17.08.2004 року позивач звільнився з останнього місця роботи за власним бажанням.

Під час виконання трудових обов`язків підземного мариніста скреперної лебідки та гірничого робітника очисного забою, позивач виконував роботи, умови виконання яких супроводжувалися великим виділенням пилу, що перевищувало гранично допустимі норми. В Акті розслідування його професійного захворювання по матеріалам атестації робочого місця від 27.07.2004 року зазначено, що причиною проф.заховрювання є великий стаж роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів: перевищення в повітрі робочої зони гранично-допустимої концентрації пилу переважно фіброгенної дії з вмістом кремнію діоксину кристалічного від 10% до 70% при ГДК 20,0 мг/м3; 18,1 мг/м3 підземний ГРОЗ (шахта «Родіна»); 10,8 мг/м3 підземний ГРОЗ, машиніст скреперної лебідки (шахта «Сєвєрная»); 14,3 мг/м3 підземний бурильник шпурів (шахта «Сєвєрная»).

Роботодавці не забезпечували на місцях безпечних умов для роботи і, як наслідок, позивач почав хворіти. 15.06.2004 року українським науково-дослідним інститутом промислової медицини ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання: пиловий бронхіт І ст. з бронхообструктивним синдромом, емфізема легень І ст., ЛН І-ІІ ст.

Висновком МСЕК 04.08.2004 року первинно позивачу встановлено 20% втрати працездатності і безстроково.

Стійку втрату працездатності йому було встановлено на безстроковий термін, що свідчить про те, що стан здоров`я позивача вже ніколи не покращиться. Від цього у позивача виникають не тільки фізичні, а і великі моральні страждання. Позивачу приходиться багато часу приділяти своєму здоров`ю і постійно лікуватися. Згідно висновку МСЕК, позивачу рекомендовано нагляд лікарів, постійне медикаментозне лікування та санітарно-курортне оздоровлення. Позивача морально пригнічує, що йому постійно потрібно проходити реабілітаційні курси лікування, витрачати кошти, час та сили на підтримання стану свого здоров`я. Також позивач переживає і фізичні страждання: задуху навіть при незначному фізичному навантаженні, виникають епізоди утрудненого дихання, які можуть виникати і при фізичних навантаженнях, і спонтанно. Кашель супроводжується болями в грудній клітині та міжлопатковій ділянці. це призводить до слабкості та підвищеної стомлюваності в усьому тілі, яка посилюється при рухах.

На підставі наведеного вище позивач просив суд компенсувати йому частину моральних та фізичних страждань і стягнути з відповідача на свою користь 200 000 грн. без утримання всіх податків з доходу фізичних осіб та інших податкових платежів.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 1 500 грн.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманого професійного захворювання, відчуває фізичний біль, довгий час позбавлений можливості в повній мірі реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, в зв`язку з чим позивач відчуває постійні моральні страждання. Позивач просить приділити увагу тому факту, він позбавлений можливості повною мірою реалізувати свої звички та бажання, повинен докладати додаткових зусиль та витрачати час для організації свого життя, йому доводиться нераціонально витрачати час, в зв`язку з чим переносить моральні страждання.

В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09.1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02.2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03.2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Відповідач вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з Фонду моральної шкоди.

Крім того, на думку відповідача, факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.

Відзиви на апеляційні скарги не подані.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач позивач ОСОБА_1 з 24.11.1975 року по 25.02.1997 року працював на шахті «Сєвєрная» РУ ім. Кірова підземним бурильником, підземним машиністом скреперної лебідки, підземним гірничим робітником очисного забою з правом на вибухові роботи.

З 03.03.1997 року по 17.08.2004 року працював на шахті «Родіна» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» підземним гірничим робітником очисного забою.

17.08.2004 ОСОБА_1 звільнився з останнього місця роботи за власним бажанням (а.с. 8-9).

Відповідно до акту розслідування професійного захворювання № 35/2004 форми П-4 від 27.07.2004 року, комісією на шахті «Родіна» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 . Діагноз: пиловий бронхіт І ст. з бронхообструктивним синдромом, емфізема легень І ст., ЛН І-ІІ ст (а.с. 5-6).

Пунктом 14 вказаного Акту встановлено, що відповідно до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, ОСОБА_1 , працюючи на шахті «Сєвєрная» РУ ім. Кірова, виконував роботи, які характеризуються запиленням повітря робочої зони, які перевішували гранично-допустимі концентрації.

У пункті 15 Акту визначено, що концентрації пилу переважно фіброгенної дії з вмістом кремнію діоксину кристалічного від 10% до 70% при ГДК 20,0 мг/м3; 18,1 мг/м3 підземний ГРОЗ (шахта «Родіна»); 10,8 мг/м3 підземний ГРОЗ, машиніст скреперної лебідки (шахта «Сєвєрная»); 14,3 мг/м3 підземний бурильник шпурів (шахта «Сєвєрная»).

Також, пунктом 17 Акту визначені особи, які не виконали норми та правила охорони праці, а саме адміністрація шахт «Родіна» ВАТ КЗРК та «Сєвєрная» РУ ім. Кірова.

Довідкою МСЕК № 00030720 від 04.08.2004 року, за результатами первинного огляду, ОСОБА_1 безстроково, з 04.08.2004 року, встановлено втрату працездатності в розмірі (а.с.7).

Відповідно до довідки № 2189 від 22.06.2004 року, виписки з історії хвороби № 322 від 08.02.2008 року, виписки з історії хвороби № 183/1229 за 2005 рік, ОСОБА_1 лікувався у медичних закладах з діагнозом пиловий бронхіт, емфізема, легенева недостатність, з позначенням проф. захворювання з 2004 року (а.с.11-13).

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2004 році.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, і до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» змінами та доповненнями надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення останній стійкої втрати професійної працездатності висновком МСЕК, тобто 04.08.2004 року.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 04.08.2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті21, частини третьої статті 28та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, провадження № 14-597цс18.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, які передбачали, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілої на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року пов`язував з настанням страхового випадку, так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності у розмірі 20 %, яка пов`язана з професійним захворюванням позивача, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2004році, тому саме Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що суд першої інстанції при вирішення спору застосував положення законодавства, яке діяло на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди, оскільки спори щодо відшкодування шкоди, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілої права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача ОСОБА_1 з дня встановлення останній стійкої втрати професійної працездатності висноком МСЕК, тобто 04 серпня 2004 року та на дані спірні правовідносини розповсюджується Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Колегія суддів вважає що не заслуговує на увагу клопотання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між справами, що розглядаються, повинен існувати правовий зв`язок, який виражається у тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати значення для іншої справи.

Крім того, відповідно до статей 55,124 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв`язку із цим суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті провадження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернення їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ (роз`яснення, які містяться в пункті 8 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення).

Як вбачається з матеріалів справи, зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення заяви Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ немає.

Однак колегія суддів не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, з огляду на наступне.

Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 20 %, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення.

Зокрема, враховуючи характер отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 20 %, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивача, що в свою чергу викликають моральні страждання, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер професійного захворювання, і пов`язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, тривалість роботи позивача на у шкідливих умовах, вважає необхідним змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, зменшивши його з 150 000 грн. до 100 000 грн.

Таким чином, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».

У зв`язку із зменшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає зменшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне.

Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.

Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру судового збору, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави, зменшивши цей розмір з 1 500 гривень до 1 000 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2022 року змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 150 000 грн. до 100 000 (сто тисяч) грн.

Рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судового збору з 1 500 гривень до 1 000 (одна тисяча) гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2022 року.

Головуючий:

Судді: