ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/726/22 Справа № 204/4994/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2022 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді                         ОСОБА_2 ,

суддів                                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про приведення вироку суду у відповідність до чинного законодавства та заяви про визнання катуванням відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі, -

за участю:

секретаря — ОСОБА_7

прокурора — ОСОБА_8 ,

захисника - ОСОБА_6 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про приведення вироку суду у відповідність до чинного законодавства та його заяви про визнання катуванням відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі.

Мотивуючи постановлене рішення, суд послався на те, що суд першої інстанції не вправі надавати оцінку судовим рішенням апеляційної та касаційної інстанції, які набрали законної сили та відповідно виконуються. Разом з цим, суд врахувавши, що згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року, у справі № 1-42/2004, провадження № 13-87зво19, відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись катуванням, нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи, дійшов висновку, що заява засудженого про визнання катуванням відбуття ним покарання у виді довічного позбавлення волі, не підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі засуджений просить ухвалу скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, засуджений посилається на незаконність рішення суду, через істотні порушення вимог кримінального процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження. Так, засуджений вказує, що суд, розглядаючи його клопотання фактично не виконав прямих вимог закону України щодо обов`язковості рішень та практики ЄСПЛ та належним чином не виконав рішення Дніпровського апеляційного суду від 30.11.202, тому ухвала є незаконною та підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу скасувати та задовольнити клопотання засудженого.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на те, що призначене ОСОБА_5 покарання за вироками Дніпропетровського обласного суду від 12.02.1997 та від 30.12.1998 у виді смертної кари — розстрілу Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 було визнано неконституційним, й смертну кару було виключено з КК України та введено новий вид покарання — довічне позбавлення волі, й до нього не могло бути застосовано покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки на той час в КК України його ще не було передбачено. З огляду на викладене, враховуючи положення ст. 4, 5 КК України, всі вироки суду мали бути приведені у відповідність з чинним законодавством та ОСОБА_5 мало б бути призначене покарання на певний строк. Разом з цим, захисник вказує, що суд розглядаючи клопотання засудженого не дотримався загальних засад кримінального провадження, а саме положень ст.ст. 21, 22 КПК України, щодо змагальності та права на участь в суді, тому ухвала підлягає скасуванню.

Засуджений ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції від участі в судовому засідані в режимі відеоконференції відмовився, а його доставлення до зали суду, враховучи, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, введено військовий стан, на цей час, зокрема з метою забезпечення його безпеки, є неможливим, та його права та інтереси в суді представляє захисник - ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду провадження за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який апеляційні скарги підтримав, прокурора, який просив ухвалу суду залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Цих вимог закону судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

Так, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 засуджений вироком Дніпропетровського обласного суду від 12.02.1997 до остаточного покарання, із застосуванням положень ст. 42 КК України (в редакції 1960 року), у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією в дохід держави всього майна. Ухвалою Верховного Суду України від 27.05.1997, вирок Дніпропетровського обласного суду від 12.02.1997 року змінено та постановлено ОСОБА_5 вважати засудженим за ч. 1 ст. 222, п.п. а , г , з ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 193 КК України (в редакції 1960 року).

Вироком Дніпропетровського обласного суду від 30 грудня 1998 року, ОСОБА_5 був засуджений за п. з ст. 93, ч. 2 ст. 17-140, ч. 2 ст. 140, 42, 43 КК України, до покарання у виді смертної кари - розстрілу, з конфіскацією всього особистого майна. Ухвалою Верховного Суду України від 09 березня 1999 року цей вирок, в частині призначеного покарання ОСОБА_5 , залишено без змін.

Разом з цим, ухвалами Дніпропетровського обласного суду від 27.07.2000 та 06.11.2000 призначене ОСОБА_5 покарання у виді смертної кари - розстрілу, з конфіскацією всього особистого майна, замінено на довічне позбавлення волі.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання призначеного вироком покарання у виді довічного позбавлення волі катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням, засуджений вказує на те, що ЄСПЛ неодноразово констатовано, що довічне позбавлення волі в Україні, саме по собі є катуванням та покаранням, яке порушує ст. 3 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Надаючи оцінку наведеним обставинам, колегія суддів виходить з того, що згідно з вимогами ст. 87 КК України, до засудженого, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, може бути застосовано лише помилування, яке здійснюється Президентом України щодо індивідуально визначеної особи.

Отже, законом України про кримінальну відповідальність встановлено можливість застосування до засуджених довічно лише помилування, яким може бути здійснена заміна призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що хоча в рішеннях ЄСПЛ в справах «Петухов проти України», «Старишко проти України» та «Лопата та інші проти України» дійсно було встановлено, що у відношенні засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, державою Україна було порушено ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та на розгляді Парламенту перебувають проекти відповідних законодавчих актів щодо усунення встановлених ЄСПЧ порушень ст. 3 Конвенції, однак станом на момент розгляду цієї справи, законодавством передбачена лише можливість помилування.

Окрім цього, пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що судом під час виконання вироків розглядаються інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Між тим, у клопотанні ОСОБА_5 не порушує питання, які б відповідали цій нормі, а його вимоги зводяться до встановлення фактів визнання призначеного покарання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням, що знаходиться поза межами повноважень суду.

Щодо вимог сторони захисту про приведення судових рішень у відповідність із закнодавством, через неможливість йому призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, то вони також є необгрунтованими з огляду на таке.

Так, дійсно Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року положення санкцій Особливої частини Кримінального кодексу України 1960 року, які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

На виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України Верховна Рада України прийняла Закон України від 22 лютого 2000 року № 1483-ІІІ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України (далі - Закон № 1483-ІІІ)», яким покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі. Цей закон набрав чинності 04 квітня 2000 року.

Разом з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п`ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах "Алакрам Хумматов проти Азербайджану" від 18 травня 2006 року, заяви № 9852/03, № 13413/04, "Ткачов проти України" від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02). Аналогічне вказане у правовій позиції Конституційного Суду України, яку останній сформулював безпосередньо за вказаним питанням у своєму рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 (Справа № 1-5/2011).

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг сторони захисту правильність висновків суду не спростовують.

Разом з цим, апеляційним судом не встановлено і порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження, зокрема, передбачених вимогами ст.ст. 21, 22 КПК України, оскільки судовий розгляд справи було проведено за участю сторін провадження із наданням їм можливості висловити свою думку та відстоювати свою позицію. До того ж, посилання на те в чому саме проявилися такі порушення апеляційна скарга захисника не містить й в суді апеляційної інстанції ним наведено не було.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, яка скасуванню з викладених в апеляційних скаргах мотивів не підлягає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про приведення вироку суду у відповідність до чинного законодавства та заяви про визнання катуванням відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12