Ухвала

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 211/4647/19

провадження № 61-2346ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради місті Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення коштів, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради місті Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення коштів, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі

35 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом

у розмірі 11,9 % річних, з терміном повернення до 29 травня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

30 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, предметом іпотеки якого є нерухоме майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 70,7 кв. м, житловою площею 39,5 кв. м, яка належить іпотекодавцям на праві спільної власності.

Також з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 07 травня 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладений договір поруки.

11 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом

від 14 грудня 2018 року № UA-ЕА-2018-10-31-000011-Ь, укладений договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого до останнього перейшли майнові права, а саме право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за вищезазначеними договорами, укладеними між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

11 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 на підставі протоколу електронного аукціону від 14 грудня 2018 року

№ UA-EA-2018-10-31-000011-Ь, а також договору купівлі-продажу майнових прав від 11 січня 2019 року укладений договір відступлення

(купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечним договором від 30 травня

2008 року, відповідно до умов якого позивачу, як новому іпотекодержателю, передано (відступлено) право вимоги за договором іпотеки від 30 травня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк»

та ОСОБА_2 і ОСОБА_4

21 січня 2019 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 направив заяву-вимогу про усунення порушень за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

20 березня 2019 року ОСОБА_1 реалізував право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 .

Після набуття права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , позивач виявив, що у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки вказані особи на даний час без належних на те правових підстав зареєстровані у належній позивачу квартирі, тому існують всі підстави для усунення йому перешкод у користуванні власністю, шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування житловим приміщенням та зняття даних осіб

з реєстрації.

Також позивач вказував, що загальна сума заборгованості становить 840 289,18 грн, а вартість майна, на яке було звернуто стягнення в якості способу задоволення вимог кредитора становить 227 351 грн. При цьому,

з відповідачів вже стягнуто суму заборгованості в розмірі 240 099,39 грн, решта заборгованості складає - 372 838,79 грн.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд:

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на його користь суму невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором від 30 травня 2008 року у розмірі 372 838,79 грн;

- усунути позивачу перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування житловим приміщенням - трикімнатною квартирою АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з належної ОСОБА_1 квартири

АДРЕСА_1 .

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року (у складі судді

Сарат Н. О.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором

від 30 травня 2008 року у розмірі 372 838,79 грн.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування житловим приміщенням - квартирою

АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору в частині повернення кредиту і сплати відсотків за його користування тягне цивільно-правову відповідальність, яка передбачена статтями 625, 1049, 1054 ЦК України, тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів в солідарному порядку.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням та виселення їх зі спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є законним власником квартири, набув її правомірно, а відповідачі наразі проживають в ній без законних та достатніх на те правових підстав і не бажають звільняти квартиру в добровільному порядку, чинять позивачу перешкоди у користуванні належною йому нерухомістю, у зв`язку з чим його речове право підлягає захисту та відновленню, в обраний ним спосіб.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2022 року

(у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.) рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінено, зменшено розмір судового збору, стягнутого в рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь

ОСОБА_1 у розмірі 8 434,58 грн, а саме по 2 811,53 грн, до 3 728,38 грн, тобто по 1 242,80 грн з кожного.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про солідарне стягнення суми невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що неналежне виконання позичальником зобов`язання за укладеним кредитним договором в частині повернення кредиту і сплати відсотків за його користування порушує права позивача, як нового кредитора, до якого перейшло право вимоги, а, отже, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів в солідарному порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням та виселення їх зі спірної квартири, апеляційний суд виходив з того, що вказані вимоги у разі їх задоволення матимуть фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

08 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 11 січня 2022 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року

у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,

що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду

на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень

resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2019 року справу № 211/4647/19 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження

з повідомлення (викликом) сторін.

Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом спору у даній справі є вимоги як майнового характеру - стягнення коштів, так і немайнового характеру - усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення.

Ціна позову майнового характеру становить 372 838,79 грн.

Вимоги майнового характеру станом на 01 січня 2022 року не перевищують двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 250 = 620 250 грн).

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа щодо вимог як майнового, так і немайнового характеру, є незначної складності, тому є малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Разом з тим, у касаційній скарзі заявник вказує, що предметом спору у цій справі є об`єкт нерухомого майна, стосовно якого власнику вчиняються перешкоди у його реалізації. Спір у даній справі пов`язаний, зокрема, з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно, позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, зняття їх з реєстраційного обліку та виселення є способом захисту права позивача на нерухоме майно від його порушення іншими особами, що має триваючий характер. Тому заявник вважає, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження.

Доводи щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, оскільки зазначені доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, й в цілому до заперечення результату розгляду справи апеляційним судом, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 немає.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та 15276/07, від 21 червня 2011 року).

Також, Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі «Азюковська проти України», у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейський суд з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню,

у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 11 січня

2022 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 11 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради місті Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення коштів, усунення перешкод

у користуванні житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк