ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
27.02.07 Справа№ 5/3590-18/204а
Господарський суд Львівської області в складі
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у судовому засіданні в м.Львові
розглянувши справу за позовом | Державного підприємства (надалі ДП) “Львівський державний завод Лорта” |
до | Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Залізничному районі м.Львова |
про | визнання нечинним податкового повідомлення-рішення |
з участю представників :
від позивача: ххххх –головний бухгалтер (довіреність за №580-57 від 19.01.2007 року);
від відповідача: ххххх –головний державний податковий інспектор (довіреність за №962/10-0 від 17.01.2007 року),
ВСТАНОВИВ:
що ДП „Львівський державний завод Лорта” звернулося з позовом до господарського суду про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 20.11.2006 року № 34049/23-0, прийнятого ДПІ у Залізничному районі міста Львова.
Позивач вважає, що Закону України „Про податок на додану вартість” не передбачає відповідальності платника податків за дії свого контрагента по договору –іншого платника і не ставить в залежність право на податковий кредит і відшкодування податку на додану вартість від інших обставин, крім перелічених у Законі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з викладених підстав, просить останні задоволити.
Відповідач у відзиві на позовну заяву за №2269/10-0 від 25.01.2007 року зазначає, що органом державної податкової служби правомірно визначено порушення норм податкового законодавства та відповідно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення. Зокрема, що оскільки суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту, не відповідають фактичним податковим зобов’язанням платника податку –постачальника контрагента позивача, надані позивачем на підтвердження позовних вимог податкові накладні не можуть бути свідченням права на податковий кредит.
Представник відповідача в судовому засіданні дав аналогічні пояснення просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
За результатами виїзної планової перевірки ДП „Львівський державний завод Лорта” з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2006 року відповідачем складено акт за №571/23-0/30162618 від 20.11.2006 року та прийнято податкове повідомлення-рішення за №34049/23-0 від 20.11.2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за березень 2006 року з податку на додану вартість в розмірі 199800 грн. 00 коп.
Як вбачається з акту перевірки ДП „Львівський державний завод Лорта” отримував товарно-матеріальні цінності від ТзОВ „ТД „Етелон”, постачальником якого є ТзОВ „КС-Інфо”. В свою чергу, як зазначено в акті перевірки, ТзОВ „ТД „Еталон” отримувало товарно-матеріальні цінності від ТзОВ „Компанія-Інтер-Альянс”, суми задекларованих податкових зобов‘язань якого, як вбачається з листа ДПІ у Оболонському районі м.Києва за №7596/7/23-205 від 29.06.2006 року, менші обсягів продажу зазначених у запиті органу державної податкової служби.
Враховуючи вищенаведені обставини, орган державної податкової служби вважає, що оскільки суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту, не відповідають фактичним податковим зобов’язанням платників податку –постачальників контрагентів позивача, надані позивачем на підтвердження позовних вимог податкові накладні не можуть бути свідченням права на податковий кредит.
Однак, суд не може погодитись з такими доводами відповідача з врахуванням наступного.
Відповідно підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону „Про податок на додану вартість” (в редакції Закону від 25 березня 2005 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, в редакції після 25.03.2005 року, передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.
Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з дим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що, в даному випадку, порушень органами державної податкової служби в податковому обліку контрагента позивача не виявлено.
Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.
Сплата за отриманий товар, у вартість якого було включено податок на додану вартість, підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Щодо посилання органу державної податкової служби на те, що у відповідності до п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” підлягають відшкодуванню лише фактично сплачені суми до бюджету суми податку на додану вартість, то суд вважає, що органом державної податкової служби, в дотримання ч.2 ст.71 КАС України, не представлено доказів, з яких би вбачалось безспірне підтвердження обставин не надходження до Державного бюджету сум податку на додану вартість, які були зняті з бюджетного відшкодування.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги підставні і обґрунтовані, а тому адміністративний позов належить задоволити.
Окрім того, у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти постанову, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Зі змісту ч.11 ст.171 КАС України, термін „нечинності” стосується нормативно-правових актів.
Враховуючи те, що позивачем оспорюється ненормативно-правові акти, які він просить визнати недійсним, та положення абзацу 1 та 2 ч.2 ст.162 КАС України, суд, встановивши протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, вважає за необхідне скасувати їх.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.ст.89,94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача, з врахуванням положень п.2 ч.3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати, прийняте ДПІ у Залізничному районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 20.11.2006 року № 34049/23-0.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства „Львівський державний завод Лорта”, (код ЄДРПОУ 30162618), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Патона,1, 3 грн. 40 коп. судового збору.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.