Справа № 703/4087/20

2/703/69/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2022 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді                Ігнатенко Т.В.

секретар судових засідань                Бондаренко А.І., Гордієнко І.М., Бойко Л.М.

за участю

позивача                                                ОСОБА_1

представника позивача                       ОСОБА_2

відповідача                                           ОСОБА_3

представника відповідача                   ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

встановив:

09 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому, з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 16 лютого 2021 року, просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, що втратила право користування зазначеним жилим приміщенням.

Позовні вимоги, з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 16 лютого 2021 року, обґрунтовує тим, що вона є власником будинковолоідння АДРЕСА_1 . В належному їй будинковолодінні зареєстрований відповідач ОСОБА_3 , який в ньому не проживає з 2010 року і його особисті речі відсутні. На даний час позивач має намір оформити допомогу від держави, а саме оформити субсидію, але не може цього зробити, так як там зареєстрований відповідача. Вважає, що відповідач не користується будинковолодінням без поважних причин, в зв`язку з чим втратив право користування ним. Відповідач постійно ухиляється від вимог позивача про зняття з реєстрації, в добровільному порядку зняти з реєстрації відповідача не має можливості. Оскільки ОСОБА_3 не проживає у вказаному будинку АДРЕСА_1 з 2010 року та з 2007 року не є членом сім`ї позивача, остання вважає, що необхідно усунути перешкоди у здійсненні права користування житловим будинком, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням, в зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

28 грудня 2020 року ухвалою судді Кирилюк Н.А. відкрито провадження у вказаній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

22 квітня 2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 на позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якого, позивач позов не визнає та вважає його необґрунтованим і безпідставним. Так, він дійсно перебував з позивачем у зареєстрованому шлюбі. За згоди позивача, як власника будинку, він зареєстрував своє місце проживання в будинку АДРЕСА_1 . В 2007 році шлюб між ними був розірваний, однак він продовжив проживати у вказаному будинковолодінні, оскільки іншого житла не мав. З позивачем в них склалися непрості стосунки, однак це не заважало їм спільно утримувати будинок та вирішувати питання по його ремонту. В 2009 році в ході сварки позивач, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, нанесла йому тяжкі тілесні ушкодження. З даного часу він намагається уникати будь-яких конфліктів. Він облаштував у гаражі, що знаходиться на території будинковолодіння, окреме місце і час від часу ночував там, оскільки боявся за своє здоров`я. Однак, з моменту реєстрації і по даний час він проживає у вказаному будинковолодінні, користується ним, а також несе витрати по його утриманню. Стверджує, що ним проводився ремонт будинку, він наймав працівників для його проведення, купував необхідні будівельні матеріали. З врахуванням вказаних обставин просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 23 квітня 2021 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову, вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду.

На підставі розпорядження керівника апарату Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 липня 2021 року №157, повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями вказана цивільна справа передана на розгляд судді Ігнатенко Т.В.

Ухвалою судді Ігнатенко Т.В. від 21 липня 2021 року справу прийняти до свого провадження та, в зв`язку зі зміною складу суду, вирішено розгляд справи по суті проводити повторно.   

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Терещенко С.І. у судовому засіданні позовні вимоги, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, підтримали та просили їх задовольнити. При цьому, позивач стверджувала, що відповідач у її будинку не проживає, оскільки проживає разом з іншою жінкою за адресою: АДРЕСА_2 . Ремонтні роботи в будинку проводилися за її рахунок. 

Відповідач ОСОБА_3 та його представник – адвокат Райнов Г.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнати та просили їх задоволенні відмовити. При цьому відповідач зазначає, що він зареєстрований та проживає в будинковолодінні позивача, в якому фактично все збудоване ним. Вказує, що облаштував на другому поверсі гаражу, який розташований на території будинковолодіння позивача, місце для ночівлі, де фактично і проживає, оскільки позивач змінила замки в будинку. Крім того, з будинку позивач винесла деякі його речі, однак інші речі, на скільки йому відомо залишилися у цьому будинку. Стверджує, що з жінкою, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , він не проживає, а лише інколи допомагає їй по господарству, так само як і іншим сусідам. Також вказує, що позивач одно разу нанесла йому тяжкі тілесні ушкодження, а саме завдала йому удару ножем, за що була засуджена, та  внаслідок чого, в разі виникнення конфліктних ситуацій з позивачем, він має побоювання, що вказаний випадок може повторитися, а тому був вимушений посилитися в гараж. З позовом про вселення до вказаного будинку до суду не звертався, оскільки його влаштовує те, що він живе на території домоволодіння, де облаштував собі жилу зону,  та жити в одному будинку з позивачкою боїться.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні надав показання, відповідно до яких, сторони у справі йому добре відомі, оскільки вони є його кумами, в зв`язку з чим часто приїздить до них за адресою: АДРЕСА_1 . Коли приїздив до сторін, він неодноразово бачив, що відповідач перебував у гаражі. Крім того, відповідач у дворі вказаного будинковолодіння постійно щось робить. Йому відомо, що шлюб між сторонами розірваний, однак вони проживають в одному дворі. Особи, які проживають за адресою: АДРЕСА_2 , йому невідомі, він там жодного азу не був.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні надав показання, відповідно до яких, відповідач по справі є його товаришем. Відповідач йому повідомляв, що шлюб між ним та позивачем розірвано, однак він залишився проживати у за адресою позивача а саме: АДРЕСА_1 . Неодноразово приїздивши до відповідача за вказаною адресою, бачив, що останній перебував у гаражі чи на території будинковолодіння, а також заходив до будинку. Він особисто у будинок позивача не заходив. У 2020 році він допомагав відповідачу проводити ремонт гаражу та сараю, які розташовані на території будинковолодіння позивача, для чого спільно з відповідачем здійснювали придбання будівельних матеріалів. Крім того, з його будинковолодіння видно гараж, який знаходиться на території будинковолодіння позивача, де фактично проживає відповідач, в якому щодня горить світло у вікні. Також, йому відомо, що відповідач періодично допомагає жителям села по господарству, зокрема і жінці, яка проживає в будинку по сусідству.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні надав показання, відповідно до яких, він проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач раніше проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_3 , та вони перебували у шлюбі. Йому відомо, що шлюб між сторонами розірвано. Де саме проживає відповідач після розірвання шлюбу йому не відомо, проте знає, що відповідач, на прохання позивача, іноді допомагає їй по будинку за вказаною адресою. Нещодавно він бачив відповідача на території будинку позивача. Крім того, він іноді допомагає відповідачу в облаштуванні будинковолодіння позивача. Так, він та відповідач проводили воду в будинковолодіння позивача, а також відповідач будував там терасу та здійснював ремонт сараю. Відповідач систематично перебуває у гаражі та сараї, що розташовані на території будинковолодіння позивача, де здійснює обробіток деревини на продаж, тобто використовує ці приміщення у власних потребах.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні надала показання, відповідно до яких, вона є подругою позивача та їй відомо, що остання перебувала у шлюбі з відповідачем. Після розлучення сторони проживають окремо. Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_3 , а відповідач проживає по сусідству позивача разом з іншою жінкою, з якою веде спільне господарство. При цьому, проживання відповідача за іншою адресою разом з іншою жінкою обґрунтувала тим, що про це знає все село. За місцем проживання особи, яку вважає співмешканкою відповідача вона жодного разу не була, однак знає, що відповідач там живе та дбає про господарство. Стверджувала, що відповідач не проживає з позивачем більше 14 років. Вона періодично буває за місцем проживання позивача та не бачила, щоб відповідач там проживав, також не бачила в будинку його речей. Востаннє у позивачки була ще до нового року, однак до гаражу, що розташований на території будинковолодіння позивачки жодного разу не заходила. Вона не бачила, що відповідач проводив будь-які роботи на території будинковолодіння позивача.

В ході судового розгляду сторони від допиту інших заявлених ними свідків відмовилися.

Суд, врахувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 19 квітня 1988 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений секретарем Малосмілянської сільської Ради народних депутатів та зареєстрований в реєстрі за №40 (а.с.5-6).

Відповідно до п.1 вказаного договору, ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_10 купила жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в с. Тернівка Смілянського району Черкаської області і розташований на присадибній ділянці присадибних земель Черкаського НВО «Еліта». На присадибній ділянці розташований один жилий будинок глиняний, критий шифером, загальною площею 44 кв.м., збудований в 1965 році та такі надвірні споруди – сарай глиняний, критий шифером, літня кухня глиняна, обкладена цеглою, крита шифером, погріб бетонний.

Як вбачається з технічного паспорта на житловий будинок садибного типу, який складений Комунальним підприємством «Черкаське об`єднане бюро технічної інвентаризації» 15 жовтня 2009 року, будинковолодіння АДРЕСА_1 , складається з: житлового будинку під літерами «Аа-а2»; погріба під літерою «В»; літньої кухні під літерами «Б,б»; сарай під літерами «Е, Є, Ж, З, М»; гаражу під літерою «Г»; навісу під літерами «Д, І, Й, Л»; убиральні під літерою «К»; літнього душу під літерою «И»; огорожі під №1-3; вигрібної ями під №4 (а.с.7-11).

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 01 серпня 2002 року на ім`я ОСОБА_1 , остання 23 грудня 1989 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 (а.с.3-4).

Стороною відповідача не заперечується зміна після реєстрації шлюбу прізвища ОСОБА_11 на « ОСОБА_12 » та належність саме позивачу будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по Смілянському району Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області 18 травня 2007 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №45 від 18 травня 2007 року (а.с.12).

Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст.150 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в будинковолодінні АДРЕСА_1 , яке належить позивачу ОСОБА_1 з 31 січня 2001 року зареєстрований відповідач ОСОБА_3 , який є колишнім чоловіком та членом сім`ї позивача.

При цьому, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 вселився в будинковолодіння АДРЕСА_1 , та зареєстрував у встановленому законом порядку своє місце проживання у цьому будинковолодінні з добровільно наданої власником будинковолодіння, тобто позивачем ОСОБА_13 , згоди. 

Згідно ст.9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.  

Відповідно до п.34 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї , а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Згідно ст.156 ЖК Української РСР, члени сім`ї власника жилої квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім`ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-709цс16 (справа № 688/63/15-ц) зроблено правовий висновок, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР вбачається, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Так, позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Терещенко С.І. стверджують, що відповідач ОСОБА_3 не проживають у будинку АДРЕСА_1 , з 2010 року та не є членом сім`ї власника зазначеного будинковолодіння, не проживає постійно у ньому, а проживає спільно з іншою жінкою в її будинку, в зв`язку з чим вважають, що він втрати право користування жилим приміщенням.

Разом з тим, вказані доводи сторони позивача стороною відповідача не визнаються та відповідач стверджує, що проживає за вказаною адресою, а саме у гаражі, який облаштував для проживання, оскільки позивач замінила замки в будинку та має побоювання, що в разі виникнення з позивачем конфлікту, остання може повторно завдати йому тілесних ушкоджень, при цьому він вільно користується спорудами, які розташовані на території будинковолодіння, періодично здійснює їх ремонт, та спільно з іншою жінкою в її будинку не проживає.

При цьому, саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 405 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому, при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року (справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18); Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року (справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18).

Так, на підтвердження своїх доводів щодо не проживання відповідача ОСОБА_3 в будинковолодінні АДРЕСА_1 , стороною позивача надано наступні документи: акт від 05 грудня 2020 року, акти від 10 травня 2010 року, акти від 19 серпня 2017 року, довідки №463 та №464 від 07 грудня 2020 року та акт від 29 січня 2021 року.

Акт від 20 травня 2010 року складений ОСОБА_14 , яка проживає в АДРЕСА_4 , про те, що ОСОБА_3 зареєстрований, але не проживає в будинку АДРЕСА_1 , з 20 травня 2010 року. Станом будинку не цікавиться, особистих його речей в будинку не має (а.с.14).

Акт від 20 травня 2010 року, який складений ОСОБА_8 , яка проживає в АДРЕСА_5 , містить аналогічні відомості, що викладені в акті від 20 травня 2010 року, який складений ОСОБА_14 (а.с.15).

Відповідно до акту від 19 серпня 2017 року, який складений ОСОБА_14 , яка проживає в АДРЕСА_4 , про те, що ОСОБА_3 зареєстрований, але не проживає в будинку АДРЕСА_1 , з 19 серпня 2017 року. Станом будинку не цікавиться, особистих його речей в будинку не має (а.с.17).

В акті від 19 серпня 2017 року, який складений ОСОБА_8 , яка проживає в АДРЕСА_5 , викладені відомості, які є аналогічними відомостям, що викладені в акті від 19 серпня 2017 року, який складений ОСОБА_14 (а.с.16).

Згідно акту від 05 грудня 2020 року, складеного ОСОБА_15 , яка проживає в АДРЕСА_6 , та ОСОБА_16 , які проживає в АДРЕСА_4 , даний акт складений про те, що ОСОБА_3 зареєстрований, але не проживає в будинку АДРЕСА_1 , з 05 грудня 2020 року. Станом будинку не цікавиться, його особистих речей у будинку не має (а.с.13).

Однак, як вбачається з актів від 20 травня 2010 року та 19 серпня 2017 року, вони складені жителями села Тернівка одноособовою, що фактично є їхніми письмовими  поясненнями та не передбачені процесуальним законодавством як допустимий доказ у цивільному судочинстві.

Крім того, вказані акти містять відомості щодо факту не проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , виключно у дні їх складання, а не протягом певного проміжку часу, у тому числі передбаченого ст.405 ЖК УРСР, при цьому не містять жодних відомостей, на підставі яких викладені в них обставини були встановлені, повноважень осіб на їх складання, а також справжність підписів осіб, які склали ці акти уповноваженою особою не засвідчені.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що акти від 20 травня 2010 року, 19 серпня 2017 року та 05 грудня 2020 року є неналежними та недопустимими доказами відсутності відповідача ОСОБА_3 з 2010 року за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем свого проживання.

Відповідно до довідки №463, виданої виконавчим комітетом Тернівської сільської ради Смілянського району Черкаської області 07 грудня 2020 року, ОСОБА_1 , 1960 року народження, зареєстрована і проживає в АДРЕСА_1 , та має такий склад сім`ї – ОСОБА_3 , 1962 року народження, зареєстрований і фактично не проживає за даною адресою, з власником будинковолодіння знаходиться в розірваному шлюбі (а.с.19).

Згідно довідки №464, виданої виконавчим комітетом Тернівської сільської ради Смілянського району Черкаської області 07 грудня 2020 року, ОСОБА_3 , 1962 року народження, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , з 31 січня 2001 року по даний час, але за даною адресою не проживає (а.с.18).

Разом з тим, як вбачається з вищевказаних довідок, виконавчим комітетом Тернівської сільської ради Смілянського району Черкаської області не зазначено, на підставі яких документів встановлено факт не проживання відповідача ОСОБА_3 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, а також періоду, протягом якого він фактично не проживає за вищевказаною адресою.

Таким чином, на підставі довідок №463 та 464 від 07 грудня 2020 року, які видані виконавчим комітетом Тернівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, суд позбавлений об`єктивної можливості встановити проміжок часу протягом якого відповідач ОСОБА_3 не проживає в будинковолодінні АДРЕСА_3 , та що такий проміжок часу становить понад один рік, після спливу якого ОСОБА_3 втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин.

Відповідно до акту від 29 січня 2021 року, комісія Тернівської сільської ради в складі голови комісії: заступника сільського голови – Совгирі О.Г., начальника відділу містобудування, архітектури, комунальної власності, земельних відносин та житлово-комунального господарства – Парахоні О.Б., в.о. юрисконсульта Тернівської сільської ради – Атопкіна С.В. склали даний акт про наступне: 29 січня 2021 року о 14 годині 15 хвили комісією проведено огляд будинковолодіння по АДРЕСА_7 , на предмет встановлення факту проживання в ньому громадянина ОСОБА_3 . В ході огляду встановлено, що в будинковолодінні міститься будинок, двоповерховий гараж, літня кухня, сарай для худоби, столярна майстерня. Біля двору стоїть автомобіль марки САЗ-3507, д/н НОМЕР_3 , на який ОСОБА_3 надано реєстраційний документ. В гаражі знаходиться автомобіль ВАЗ 2121, д/н НОМЕР_4 . В самому гаражі містять стелажі, запасні частини до автомобілів, різне приладдя.

Зі слів ОСОБА_3 встановлено, що він, майже щодня, знаходиться в себе в гаражі, постійно майструє якісь механізми, лагодить іншим мешканцям с. Тернівка їх автомобілі, інструменти тощо. Станом на дату проведення обстеження ніде не працює. Заробляє переважно тим, що по селу лагодить техніку. Щодо місця проживання пояснив, що зі своєю дружиною ОСОБА_1 розлучений.

В ході обстеження, комісією опитано ОСОБА_1 , яка пояснила, що тривалий час ОСОБА_3 з нею не проживає. Проживає з іншою жінкою. Також пояснила, що її колишній чоловік доволі часто знаходиться в себе в гаражі, щось родить, але що саме їй невідомо. В будинку він не проживає кілька років. Його особистих речей ні в будинку, ні в літній кухні, ні в інших підсобних приміщеннях не має.

В ході обстеження особисті речі не виявлені.

Зі слів сусіда ОСОБА_17 проживаючого в будинку АДРЕСА_7 встановлено, що він майже кожного дня бачить ОСОБА_3 в своєму гаражі. Постійно звертається до нього за допомогою в ремонті різного роду приладдя. Чи проживає ОСОБА_3 у будинку та чи проживає день в іншому місці йому невідомо. Бачить постійно в гаражі. Про його стосунки з колишньою дружиною нічого не знає.

Зі слів сусіда ОСОБА_18 встановлено, що ОСОБА_3 постійно знаходиться в гаражі. Здійснює ремонт різного приладдя для сусідів. Має вантажний автомобіль та час від часу допомагає мешканцям села в перевезенні деяких вантажів. Чи проживає в своєму будинку йому невідомо. Постійно бачить його в гаражі. Чи проживає зі своєю дружиною чи іншою людиною йому невідомо. Більше нічого пояснити не зміг (а.с.117-118).

Як вбачається з вищевказаного акту, комісією не встановлено як факту постійного або тимчасового не проживання відповідача ОСОБА_3 в будинковолодінні АДРЕСА_3 , чи терміну такого не проживання, так і факту проживання за вказаною адресою, оскільки будь-які висновки комісії з даного питання відсутні, при цьому комісією не конкретизовано, в яких саме приміщеннях не виявлено особистих речей ОСОБА_3 , натомість фактично встановлена наявність речей ОСОБА_3 у гаражі, що розташований на території вказаного будинковолодіння та на його подвір`ї.

Крім того, пояснення позивача ОСОБА_1 , які надані комісії під час складання вказаного акту, щодо не проживання ОСОБА_3 в будинку, є виключно її особистою позицією, яка не підтверджена встановленими комісією обставинами та отриманими комісією поясненнями свідків.

Більш того комісією встановлено та зафіксовано в акті, що на момент проведення відповідного обстеження сам ОСОБА_3 перебував на території відповідного домоволодіння.

Отже, вказаний акт не може бути прийнятий судом до уваги як доказ постійного не проживання відповідача ОСОБА_3 за зареєстрованим у встановленому законом порядку понад один рік.  

Також, суд звертає увагу, що під час складання вищевказаного акту позивач ОСОБА_1 надала комісії пояснення про те, що відповідач ОСОБА_3 , з її слів, не проживає у будинку кілька років, натомість у позовній заяві зазначає про те, що відповідач не проживає за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання з 2010 року, що є суттєвими розбіжностями щодо строку такого не проживання.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 зазначила, що відповідач ОСОБА_3 проживає з іншою жінкою в її будинку. Аналогічні пояснення ОСОБА_1 надала комісії під час складання вказаного акту.

Допитана під час судового розгляду свідок ОСОБА_8 також зазначила, що відповідач ОСОБА_3 проживає з іншою жінкою в її будинку, при цьому зазначивши про те, що це знає все село.

Разом з тим, свідок ОСОБА_8 не змогла пояснити конкретне джерело отримання нею вищевказаних відомостей, натомість вказала, що особисто вдома у жінки, в якою, з її слів, проживає відповідач не була.

Відповідно до ч.1 ст.90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

В ході судового розгляду даної цивільної справи не здобуто жодного доказу, які підтверджують вищевказані доводи позивача ОСОБА_1 та покази свідка ОСОБА_8 .

Суд звертає увагу, що свідкам ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які є жителями села Тернівка та допитані під час судового розгляду, а також ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які є жителями села Тернівка та надали свої пояснення комісії під час складення акту від 29 січня 2021 року, невідомо про те, що відповідач ОСОБА_3 проживає разом з іншою жінкою.

Таким чином, твердження свідка ОСОБА_8 про те, що факт проживання відповідача ОСОБА_3 разом з іншою жінкою у будинку останньої відомий всьому селу, є безпідставним та не відповідає дійсності.

Отже, доводи позивача ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_3 проживає разом з іншою жінкою в будинку останньої є недоведеними, в зв`язку з чим судом до уваги не приймаються.

Факт не проживання відповідача ОСОБА_3 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання не може бути встановлений судом виключно на підставі показів одного свідка, у даному випадку ОСОБА_8 , оскільки остання не проживає по сусідству з позивачем, внаслідок чого не може бачити подій, які відбуваються як на подвір`ї позивача, так і в приміщеннях, що розташовані на ньому, а несистематичне відвідування будинку позивача, під час яких вона не бачила відповідача, не свідчить про фактичну постійну відсутність його на території будинковолодіння позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що як допитані під час судового розгляду свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , так і опитані комісією під час складення акту від 29 січня 2021 року ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , зазначили, що відповідач ОСОБА_3 постійно перебуває в гаражі, який розташований на території будинковолодіння АДРЕСА_3 .

Вказані показання свідків та пояснення опитаних комісією осіб позивачем ОСОБА_1 не заперечуються.

Крім того, як вбачається з акту від 29 січня 2021 року, він складений комісією за участі відповідача ОСОБА_3 , що свідчить про перебування останнього в цей день на території будинковолодіння АДРЕСА_3 , та комісією фактично встановлено наявність на території вказаного будинковолодіння речей відповідача, зокрема, автомобіля, стелажів, запасних частин до автомобілів, різного приладдя в гаражі.

Під час судового розгляду судом не здобуто доказів, які спростовують доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що він проживає у гаражі, який як встановлено комісією є двоповерховим, та входить до складу будинковолодіння АДРЕСА_3 .

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт не проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , протягом строк, передбаченого ч.2 ст.405 ЖК УРСР.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №454/2025/15-ц, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Як стверджував відповідач ОСОБА_3 під час судового розгляду та це не заперечувалося позивачем ОСОБА_1 , остання винесла з будинку, який розташований на території будинковолодіння АДРЕСА_3 , його особисті речі та змінила замок у даному будинку.

Вказані обставини свідчать про вчинення позивачем ОСОБА_1 перешкод відповідачу ОСОБА_3 у користуванні вказаним будинком, при цьому вчинення таких перешкод у користуванні, в тому числі для проживання, іншими приміщеннями, які розташовані на території будинковолодіння, позивач не здійснює, внаслідок чого, як встановлено під час судового розгляду, відповідач ОСОБА_3 має об`єктивну можливість ними користуватися, в тому числі для проживання, та вчиняє такі дії.

З врахуванням викладеного, судом під час розгляду даної справи не встановлено обставин, які об`єктивно свідчать про втрату відповідачем інтересу до будинковолодіння АДРЕСА_3 .

Про відсутність вказаних обставин також свідчать покази свідків, відповідно до яких, відповідач здійснював ремонт приміщень, які перебувають на території вказаного будинковолодіння, та дії, направлені на облаштування постачання води до житлового будинку, що розташований на території цього будинковолодіння.

Не звернення відповідача з позовом про його вселення у будинок, який розташований на території будинковолодіння АДРЕСА_3 , не свідчить, з врахуванням встановлених судом обставин, про втрату ним інтересу до такого жилого приміщення, при цьому подання відповідного позову є його правом, а не обов`язком. 

Крім того, поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п.1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».

Суд вважає, що права членів сім`ї власника житла, в тому числі й колишніх, також підлягають захисту, і позбавлення права на житло, яким є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Під час судового розгляду достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення позивача ОСОБА_1 та зареєстрував у ньому своє місце проживання.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру  заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 березня 2021 року за №248539958, відповідач ОСОБА_3 не є власником  будь-якого нерухомого майна (а.с.74).

Доказів наявності у відповідача ОСОБА_3 іншого місця проживання, окрім як будинковолодіння АДРЕСА_3 , матеріали справи не містять та сторонами не надано.

При цьому, тривале проживання на території вищевказаного будинковолодіння відповідача ОСОБА_3 , який не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати таке будинковолодіння його житлом в розумінні статті 8 Конвенції.

Враховуючи, що відповідач як колишній член сім`ї власника спірного житла не має іншого житла, його право має бути захищено.

Відповідно до ч.1-3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахування вищевикладеного, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі, підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат по сплаті судового збору відсутні.

Керуючись  ст.4, 12, 13, 28, 76-82, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .

Відповідач – ОСОБА_3 , адреса: адреса: АДРЕСА_8 .

Повний текст рішення складено 31 березня 2022 року.

Головуючий                                                        Т.В. Ігнатенко