Справа № 464/3391/20 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/811/1954/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.

секретар: Іванова О.О.

З участю: представника позивача-адвоката Кунтого Н.О., представника відповідача адвоката Мушинського Т.Б., Лемеха Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 464/3391/20 за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її адвоката Мушинського Т.Б. на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя.

в с т а н о в и в :

01 липня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтовує тим, щовони з відповідачем зареєстрували шлюб 05 серпня 2000 року, який рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року розірвано. За час перебування у шлюбі ними була придбана квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та гараж у будинку АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене нерухоме майно було оформлено на відповідача, хоча придбане за спільні кошти. Оскільки в добровільному порядку вирішити питання про поділ спільного майна неможливо, просить визнати право спільної часткової власності за ним та відповідачем, а саме по Ѕ частці квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та гараж у будинку АДРЕСА_1 та по 1/2 частки гаража, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

01.10.2020 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя. Позов обґрунтовує тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, який розірвано рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року. Зазначає, що 19.12.2003 року на підставі договору дарування, отримала в дарунок квартиру за адресою АДРЕСА_3 , яку 10.02.2015 року відчужила, що підтверджується договором купівлі-продажу, за 297000 грн., які були вкладені у придбання спірної квартири. Оскільки для купівлі квартири не вистачало коштів, нею було укладено договір позики у розмірі 15000 євро. З допомогою батьків, 16.02.2017 року, нею було виконано усі зобов`язання за договором позики. Вказує на те, що за час шлюбу, відповідач жодного дня не працював, а тому не мав коштів на придбання квартири. Враховуючи зазначене, а також те, що спірна квартира була придбана нею, хоч і за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, просить визнати спірну квартиру її особистою приватною власністю.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 13 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Вирішено визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ІПН НОМЕР_1 ) право власності на 1/4 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_2 ) право власності на 3/4 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В решті вимог позову - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3153 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя - відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 та її представник- адвоката Мушинський Т.Б.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказують, що відповідно до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею , ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно набуте нею або ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Апелянт наполягає на тому, що спірна квартира була придбана нею хоча і за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, так як сплачувати за договором позики апелянту допомагали батьки. Доказами цього є Договір дарування, Договір позики, Розписка, Акт прийому-передачі коштів. Вважають, що єдиною підставою, через яку ОСОБА_2 намагається довести, що спірна квартира є власністю подружжя- це їх перебування у шлюбі. Також зазначають, що ОСОБА_2 на протязі всього шлюбного життя ніде не працював, ОСОБА_1 самостійно утримувала сім`ю та сплачувати кошти за договором позики та в цьому їй допомагали батьки. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким визнати квартиру за адресою АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

На виконання вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) відзив на апеляційну скаргу суду не надано.

Заслухавши пояснення представників відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника позивача, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 серпня 2000 року, який рішенням Сколівського районного суду Львівської області розірвано 25 вересня 2017 року. (а.с.4-5).

Відповідач по справі ОСОБА_1 19.12.2003 року отримала в дарунок квартиру за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується Договором дарування від 19.12.2003 року, укладеного між дарувальником ОСОБА_4 та обдарованою ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Тимків І.М. (а.с.69).

10.02.2015 року відповідно до Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 продавець ОСОБА_1 відчужила квартиру за адресою АДРЕСА_3 покупцю ОСОБА_6 за 294 000,00 грн. (а.с.67-68).

Із Акту приймання-передачі об`єкту інвестування від 17.02.2015 року вбачається, що на виконання умов договору №40-10/11/14, укладеного між ТзОВ «ЖБК «Ваш дім» та ОСОБА_1 , останній було передано об`єкт інвестування, а саме квартиру по АДРЕСА_1 загальною вартістю 539 287 грн. Відповідно до п.7 акту підписанням якого сторони підтвердили виконання зобов`язань з обох сторін (а.с. 89-90).

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача ОСОБА_2 , відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із вимог ст.70 Сімейного кодексу України (далі по тексту СК), прописавши у рішенні, що квартира куплена під час перебування сторін у шлюбі, належних та допустимих доказів про оплату решти особистих коштів за придбання спірної квартири не надано.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції.

Згідно ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначеній статті по змісту кореспондує ст.ст. 60,61 СК, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Об`єктом спільної сумісної власності подружжя є будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч.1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Із пояснень представників відповідача ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 придбана від продажу квартири АДРЕСА_3 . Різицю коштів, яка була вкладена на придбання квартири АДРЕСА_1 вона позичила в ОСОБА_7 згідно Договору позики від 16 лютого 2015 року та у поверненні цих коштів їй допомогли батьки. Позивач ОСОБА_2 за час перебування з нею у шлюбі не працював, ніколи у спірній квартирі не проживав, а тому не міг вкладати будь-які кошти для сім`ї. Ще до продажу однокімнатної квартири і придбання двохкімнатної квартири їхній шлюб був формальним, оскільки з ОСОБА_2 вона не проживала тривалий час і про це зазначено у Рішенні Сколівського районного суду Львівської області від 25.09.2017 року (а.с.4). Позивач за основним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ніколи не був зареєстрований по місцю її проживання у м.Львові, оскільки не полишав зв`язку із місцем свого постійного проживання у АДРЕСА_4, де залишається зареєстрованим на даний час і тривалий час ще до розірвання шлюбу там проживав. Про Договір позики 22 000,00 євро від 24.10.2014 року, який позивач ОСОБА_2 надав суду під час слухання справи по суті в суді першої інстанції після надання нею зустрічної позовної заяви із доданим Договором позики від її імені з ОСОБА_7 , їй нічого не було відомо та не було потреби у 2014 році у коштах в сумі 22 тисячі євро. Вважає зазначений Договір формальним, а крім цього, у позивача ОСОБА_2 не могло бути коштів для повернення позичених 22 тисячі євро, якщо би, навіть, він такі гроші позичив з невідомих для неї причин.

Беручи до уваги те, що позивачем ОСОБА_2 не надано доказів про отримані ним доходи та суми спільно вкладених ним коштів для придбання квартири, яка є спірною, окрім цього, двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 набута від продажу повноцінної однокімнатної квартири, яка була особистою власністю позивача ОСОБА_1 , колегія суддів надає віри поясненням та долученим до матеріалів справи відповідачкою ОСОБА_1 доказам, які підтверджують її право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 . Сам факт перебування сторін у шлюбі, що є основним доводом позивача ОСОБА_2 у зазначеній справі, не є підставою для визнання майна спільним. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року, справа № 214/6174/15-ц.

За змістом ч.1 п.3 ст.12, ч.1,6 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК).

Відповідно до ч.1 п.3,4 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її адвоката Мушинського Т.Б. задоволити.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 13 квітня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 березня 2022 року.

Головуючий суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк