Справа № 308/1476/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

03 вересня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача – ОСОБА_1

суддів – Бисаги Т.Ю., Власова С.О.

при секретарі – Рогач О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, інтереси якої представляє ОСОБА_3, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошових зобов’язання за договорами позик ,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошових зобов’язання за договорами позик.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між відповідачем ОСОБА_2П.(на момент укладання договору - Соляник) та позивачем були укладені два договори позики: 20.07.13р. відповідач отримала 3800 євро та зобов’язувалась повернути через 6 місяців, а 18.08.13 р. отримала 1900 євро і зобов’язувалась повернути їх до 27.02.14 р. На підтвердженням укладення договорів позивачу надані розписки. На сьогоднішній день зобов’язання щодо повернення грошових коштів відповідачем не виконані.

30.10.2014 р. було розпочате досудове розслідування за заявою позивача, про вчинення відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Кримінальне провадження було закрите постановою слідчого СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області від 13.01.2015 р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України. Під час дачі показів відповідачка визнала, що вона дійсно отримала від позивача грошові кошти в сумі 5700 євро в позику з терміном повернення на початку 2014 року. Відповідно до офіційного курсу валют НБУ станом на 09.02.2015 р. заборгованість відповідачки перед позивачем за договором позики від 20.07.2013 р. - 3800 євро (108566 грн.) Заборгованість за договором позики від 18.08.2013 р. станом на 09.02.2015 р. складає 1900 євро (54283 грн.). За прострочення виконання грошового зобов’язання за договором позики від 20.07.2013 р. нараховано інфляційні втрати в розмірі 30919.6 грн. та три проценти річних в розмірі 3337.29 грн. від простроченої суми за період з 01.02.2014 р. по 09.02.2015 р. За прострочення виконання грошового зобов’язання за договором позики від 18.08.2013 р. нараховано інфляційні втрати в розмірі 15047.25 грн. та три проценти річних в розмірі 1543.72 грн. від простроченої суми за період з 01.03.2014 р. по 09.02.2015 р. Тому просив стягнути з відповідача 142822.89 грн. за договором позики від 20.07.2013 р. в тому числі 108566 грн. - сума боргу, 30919.6 грн. - сума інфляційних втрат, 3337.29 грн. – сума 3% річних; 70873.97 грн. за договором позики від 18.08.2013 р., в тому числі 54283 грн. - сума боргу, 15047.25 грн. - сума інфляційних втрат та 1543.72 грн. - сума 3% річних та судовий збір.

Рішенням суду позов задоволений частково: стягнуто з відповідачки 111903,29 грн. заборгованості за договором позики від 20.07.2013 р., з яких 108566 грн. основна сума боргу, 3337, 29 грн. 3 % річних; 55826,72 грн. заборгованості за договором позики від 18.08.2013 р., з яких 54283 грн. основна сума боргу, 1543,72 грн.72 копійки 3 % річних;1677,30 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідачка не погодилась з цим рішенням, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків обставинам справи порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апелянт та її представник скаргу з наведених підстав підтримали.

Представник позивача вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши осіб, які приймали участь у справі та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги частково є доведеними і в цій частині їх задоволив.

Доводи апеляційної скарги відповідача: розписки у даній справі не можуть слугувати неналежними та недопустимими доказами.

По справі установлено, що відповідачка отримала від позивача в борг 20.07.13р. 3800 євро і зобов’язувалась повернути через 6 місяців, а 18.08.13 р. отримала 1900 євро, які зобов’язувалась повернути до 27.02.14 р. Це підтверджено як її неодноразовими поясненнями, які відображені в постанові про закриття кримінального провадження від 31 січня 2015 року, в її письмовому запереченні на позовну заяву, в її заявах на ім’я начальника Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області та прокурора м. Ужгорода, в її апеляційній скарзі. Отримання зазначеної суми грошей відповідачка підтвердила в суді апеляційної інстанції. Цей факт також підтверджений написаними нею відповідними розписками про отримання цих сум. І, крім визнання цього факту самою відповідачкою, наданням розписок безсумнівно підтверджується факт отримання нею в борг зазначених сум, оскільки така форма договору позики передбачена ч.2 ст.1047 ЦК України, відповідно до якої на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Така ж правова позиція виражена ВСУ у справі № 6-79 цс 14, в якій зокрема зазначено, що відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов’язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Пояснення відповідачки з приводу того, що вона повернула позивачу гроші не можуть слугувати підтвердженням цього, оскільки належним доказом цього є наявність у відповідачки зазначених розписок або іншої розписки позивача про підтвердження отримання грошей. Такі вимоги встановлено ст.545 ЦК України: прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі; якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає; наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Тому висновок суду про стягнення суми боргу в задоволеній частині позову є таким, що відповідає обставинам справи та діючому законодавству, яким врегульовано дані правовідносини.

На підставі наведеного слід констатувати, що довід апеляційної скарги про неналежність та недопустимість розписок як доказів по справі є безпідставними.

Інших доводів, які б мали значення для вирішення справи, апеляційна скарга не містить.

Керуючись ст.ст.307,308, 314 ЦПК України,колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, інтереси якої представляла ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: