ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
28.02.07 Справа№ 5/65-18/23А
Господарський суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні у м.Львові
розглянувши справу за позовом | Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Шевченківському районі м.Львова |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) „Приватбуд” |
до | ТзОВ „Продпромпостачбуд” |
про | визнання недійсним господарського зобов‘язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України |
з участю представників:
представника позивача – хххххх –головний державний податковий інспектор (довіреність за №26433/10-010 від 17.11.2006 року);
представника відповідача ТзОВ „Приватбуд” –ххххх. –представник (довіреність від 30.10.2006 року),
ВСТАНОВИВ:
що ДПІ у Залізничному районі м.Львова звернулась з позовом в господарський суд про визнання недійсним господарського зобов‘язання між ТзОВ „Приватбуд” та ТзОВ „Продпромпостачбуд” на загальну суму 328785 грн. 24 коп., та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України, за наявності наміру на його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави лише у однієї сторони.
Підставами позову є те, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета полягає у визнанні недійсним договорів укладених між ТзОВ „Продпромпостачбуд” та ПП „Інстар”.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідач ТзОВ „Приватбуд” не погоджується з позовними вимогами з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву від 15.02.2007 року за №1/02-07. Зокрема, вважає згаданий відповідач, що в даному випадку, згадане рішення суду не встановлює жодних фактів, які стосуються господарських зобов‘язань між відповідачами. Також, відповідач вважає, що наслідки передбачені ч.1 ст.208 ГК України в даному випадку не повинні застосовуватись.
Представник згаданого відповідача дав аналогічні пояснення та просить у задоволенні позову відмовити.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб –підприємців серії АА за №431299, державна реєстрація ТзОВ „Продпромпостачбуд” припинена за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом.
У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2004-2005 років ТзОВ „Приватбуд” та ТзОВ „Продпромпостачбуд” здійснювали фінансово-господарські операції з приводу купівлі продажу товарів, в ході чого між вказаними суб‘єктами господарської діяльності виникли господарські зобов‘язання, в яких ТзОВ „Продпромпостачбуд” було продавцем, а ТзОВ „Приватбуд” покупцем.
В підтвердження існування таких господарських зобов‘язань в матеріалах справи наявні податкові накладні №21 від 27.07.2005 року на загальну суму 32964 грн. 95 коп., №11 від 30.06.2005 року на суму 77802 грн. 07 коп., №10 від 30.06.2005 року на суму 68742 грн. 60 коп., №66 від 24.12.2004 року на суму 72545 грн. 04 коп., №8 від 30.06.2005 року на суму 77168 грн. 04 коп., №68 від 24.12.2004 року на суму 43795 грн. 87 коп., №9 від 30.06.2005 року на суму 72545 грн. 04 коп., №2 від 27.01.2005 року на суму 36352 грн. 92 коп., №1 від 27.01.2005 року на суму 53872 грн. 84 коп. та, відповідно, акти приймання виконаних робіт за липень 2005 року №12, за червень 2005 року №11, №10, №9, №8, за грудень 2004 року №68, №9, акти здачі-прийняття №ОУ 0000001.
Окрім того, в матеріалах справи наявні виписки з Львівської філії АТ „Кредит Банк” в підтвердження перерахунку позивачем коштів відповідачу за отримані послуги.
Отже, як вбачається з викладених обставин, згадані господарські зобов‘язання були виконані відповідачами повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.
Орган державної податкової служби вважає, що ТзОВ „Продпромпостачбуд”, вчиняючи згадане господарське зобов‘язання діяло з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів, у зв‘язку із наявністю ознак фіктивності у одного із контрагентів.
Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ТзОВ „Продпромпостачбуд” надав, суду рішення Господарського суду Львівської області у справі за №5/2623-3/456 від 31.10.-10.02.2006 року, яким визнано недійсним договір №02/06-1 від 02.06.2004 року, укладеного між ТзОВ „Продпромпостачбуд” та ПП „Інстар”.
Позивач вважає, що послуги за договором №02/06-1 від 02.06.2004 року ТзОВ „Продпромпостачбуд” були реалізовані ТзОВ „Приватбуд”. А тому з врахуванням того, що згаданим рішенням даний договір було визнано недійсним, підлягає визнанню недійсним і господарське зобов‘язання між ТзОВ „Продпромпостачбуд” та ТзОВ „Приватбуд” на загальну суму 328785 грн. 24 коп., оскільки ТзОВ „Продпромпостачбуд” було лише посередником у наданні таких послуг.
У відповідності до вимог ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У даній справі бере участь особа –ТзОВ „Продпромпостачбуд” щодо якої були встановлені певні обставини, рішенням у справі за №5/2623-3/456.
Зокрема, рішенням у даній справі встановлено лише обставини наявності на момент укладення договору №02/06-1 від 02.06.2004 року та під час виконання останнього умислу на ухилення від сплати податків лише у ПП „Інстар”.
Більше того, в матеріалах справи наявний лист за №656/23 від 11.04.2006 року, з якого вбачається, що ТзОВ „Продпромпостачбуд” подавало в органи державної податкової служби документи податкової звітності.
З огляду на викладене та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, як передбачено ч.1 ст.71 КАС України, суд вважає, що органом державної податкової служби не доведено мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства при вчиненні спірного господарського зобов‘язання зі сторони ТзОВ „Продпромпостачбуд”.
Окрім того, орган державної податкової служби просив, застосувати наслідки передбачені ст.208 ГК України, за наявності наміру в обох сторін угоди, при цьому суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Однак, враховуючи, те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження правові підстави застосування такої санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, в задоволенні даної вимоги слід відмовити.
Що стосується вимог позивача до ТзОВ „Продпромпостачбуд”, то, як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб –підприємців серії АА за №431299, державна реєстрація товариства припинена за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом., а тому провадження в цій частині вимог належить закрити на підставі п.5 ч.1 ст.157 КАС України.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та непідтвердженими матеріалами справи, а тому, в задоволенні позову належить частково відмовити, з врахуванням того, що провадження відносно ТзОВ „Продпромпостачбуд” слід закрити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі із сторін адміністративного процесу не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, п.5 ч.1 ст.157, ст.ст. 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. В позові Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова про визнання недійсним господарського зобов‘язання між ТзОВ „Приватбуд” та ТзОВ „Продпромпостачбуд” на загальну суму 328785 грн. 24 коп. та про стягнення з ТзОВ „Приватбуд” в дохід Державного бюджету України 328785 грн. 24 коп., відмовити.
2. Провадження у справі відносно Товариства з обмеженою відповідальністю „Продпромпостачбуд” закрити.
3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
4. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.