Справа № 713/2857/21

Провадження №2/713/90/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

14.03.2022 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Пилип`юка І.В., з участю секретарки судових засідань Паучек Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вижниця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку.

У позові вказувала, що у період з 01.10.2020 року до 12.04.2021 року перебувала в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Всупереч вимогам ст.ст.47, 83, 116 КЗпП України в день її звільнення 12.04.2021 року відповідач не повідомив її про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів.

Так, відповідачем не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки. Вона відпрацювала шість місяців і 12 днів, тому відповідач зобов`язаний був виплати компенсацію за 11 днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 2768,25 гривень.

У зв`язку з тим, що в березні 2021 року не працювала, при розрахунку середнього заробітку брала заробітну плату за січень і лютий 2021 року, середньомісячна заробітна плата за які склала 5478,95 гривень. У січні 2021 року відпрацювала 5 днів, у лютому - 12 днів, а всього 17 днів. Тому відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, середньоденна заробітна плата склала 322,29 грн (5478,96 : 17).

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, та враховуючи, що з моменту звільнення до виплати грошової компенсації за невикористану відпустку пройшло 157 днів, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 50599,53 грн (322,29 х 157).

Зазначила, що намагалася вирішити даний спір в позасудовому порядку, тому 02.11.2021 року направила відповідачу заяву, в якій просила виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку та виплати середній заробіток за затримку розрахунку.

28.11.2021 року грошова компенсація за невикористану відпустку була виплачена, а у виплаті середнього заробітку за затримку розрахунку відмовлено з посиланням на те, що це є одноразова виплата, а тому навіть при її затримці не виплачується середній заробіток.

Однак таку відмову вважає неправомірною, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Посилаючись на ст.ст.47, 83, 116, 117 КЗпП України, правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.01.2017 року по справі №6-2912цс16, правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.01.2020 року по справі №682/3060/16ц, від 24.04.2019 року по справі №807/14495/16ц та від 12.02.2020 року по справі №367/595/17, п.2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення ст.233 КЗпП України взаємозв`язку з ст.ст.117, 237 КЗпП України просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь середній заробіток за затримку розрахунку з 12.04.2021 року до 28.11.2021 року, тобто за 157 робочих днів в сумі 50599,53 грн. та 908,00 грн. судового збору.

У судове засідання позивака ОСОБА_1 не з`явилася, належно повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, про що є відомості в матеріалах справи. До початку судового засідання її представник ОСОБА_3 надав до канцелярії суду заяву, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю, щодо винесення заочного рішення не заперечує.

У судове засідання відповідач ФОП ОСОБА_2 не з`явився, належно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, про що є відомості в матеріалах справи, а також підтверджує клопотання представника відповідача ОСОБА_4 від 09.03.2022 року про участь у судовому засіданні 14.03.2022 року в режимі відеоконференції. Причини неявки суду не повідомив, у встановлений судом строк відзив на позов не подав.

З письмової згоди представника позивачки суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

На підтвердження позовних вимог позивачкою ОСОБА_1 надано такі докази:

трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 01.10.2020 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , умовами якого передбачено, зокрема, що: договір є безстроковим; працівник зобов`язаний виконувати обов`язки кухара; фізична особа зобов`язується оплачувати працю працівника к розмірі 5000,00 грн. але не менше МЗП встановлений законодавством на місяць; час виконання робіт установлюється з 40 год на тиждень; вихідні дні надаються: субота, неділя; тривалість щорічної оплачуваної відпустки 24 календарні дні.

У пункті 15 Трудового договору наявний запис: Трудовий договір розірваний сторонами 12.04.2021 року згідно наказу від 12.04.2021 року №7 п.1 ст.36 КЗпП. Наявний відтиск печатки ФОП ОСОБА_2 та його підпис;

копію наказу ФОП ОСОБА_2 №11 від 01.10.2020 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 », з якого вбачається зокрема, що: Прийнято ОСОБА_1 на посаду кухара з окладом 5000 грн. на місяць, але не менше МЗП встановленої законодавством та трудовим договором від 01.10.2020 року. Приступити до роботи з 01.10.2020 р. Підстава: заява ОСОБА_1 від 09.09.2019 року, зареєстрована за №4. Наявний відтиск печатки ФОП ОСОБА_2 та його підпис, а також підпис навпроти прізвища ОСОБА_1 в графі «З наказом ознайомлена»;

копію наказу ФОП ОСОБА_2 №7 від 12.04.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », з якого вбачається, що: Звільнено ОСОБА_1 з посади кухара 12.04.2021 року за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України. Підстава: заява ОСОБА_1 від 12.04.2021 року, зареєстрована за №7. Наявний відтиск печатки ФОП ОСОБА_2 та його підпис. В графі «З наказом ознайомлена» навпроти прізвища ОСОБА_1 підпис відсутній;

копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 23.01.1990 року на ім`я ОСОБА_1 , у якій:

- під №55 наявний запис від 01.10.2020 року ФОП ОСОБА_2 про прийняття на посаду кухара за трудовим договором від 01.10.2020 року на підставі наказу №11 від 01.10.2020 року;

- під №56 наявний запис від 12.04.2021 року ФОП ОСОБА_2 про звільнення з роботи за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України, на підставі наказу №7 від 12.04.2021 року;

довідку про доходи, видану ФОП ОСОБА_2 , згідно якої ОСОБА_7 за період з 01.10.2020 року по 28.02.2021 року нарахована заробітна плата у розмірі 14764,66 грн, з яких утримано податок у розмірі 2657,63 грн, а саме нараховано: 10.2020 року - 1666,66 грн; 11.2020 року - 2619,05 грн; 12.2020 року - 5000,00 грн; 01.2021 року - 1578,95 грн; 02.2021 року - 3900,00 грн;

копію заяви ОСОБА_1 від 02.11.2021 року, адресованої ФОП ОСОБА_2 , згідно якої з метою уникнення судового спору пропонувала протягом 10 днів з дня отримання її заяви виплатити їй грошову компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки розрахунку;

копію листа ФОП ОСОБА_2 , адресованого ОСОБА_1 , згідно якого: відповідно до наказу від 01.10.2020 року №11 та на підставі її заяви від 01.10.2020 року №4 та керуючись ст.21 КЗпП України з нею укладено трудовий договір 01.10.2020 року. На підставі укладеного договору 01.10.2020 року було подано повідомлення про прийняття найманого працівника на роботу до Державної податкової служби в Вижницькому районі.

Згідно ст.24 Закону №108/95-ВР їй виплачувалась заробітна плата регулярно за відпрацьований час у розмірі встановленому законодавством, нараховано та сплачено внески відповідно до чинного законодавства, що підтверджено звітами поданими Державної податкової служби в Вижницькому районі.

За період з 01.10.2020 року по 12.04.2021 року у зв`язку з призупиненням діяльності через запровадженням карантину на підставі наказів начальника відділу освіти та наказів директора Замостянської ЗОШ І-ІII ст. робота закладу була організована у дистанційному режимі. Тобто, нею робота не здійснювалась, що підтверджено журналами охорони здоров`я та приготування готової продукції.

Через продовження карантину на невизначений термін 12.04.2021 року з нею було розірвано договір відповідно до заяви зареєстрованої за номером та керуючись п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, що підтверджено підписами обох сторін та виданого їй на руки та зроблено запис у трудовій книзі.

Керуючись ч.5 ст.10 ЗУ «Про відпустки» у перший рік роботи право па щорічну відпустку повної тривалості виникає після 6 місяців безперервної роботи працівника, що не дає їй право на відпустку.

Звертаючи увагу на її звернення та відповідно до наказу начальника відділу освіти від 23.02.2021 року №7 «Про організацію роботи закладів загальної середньої освіти Вашківецької міської ради» організовано роботу закладів освіти у дистанційному режимі та у зв`язку з неможливістю виконувати свої обов`язки передбачені трудовим договором їй була не виплачена компенсація згідно розрахунку.

Враховуючи вищезазначене, готовий відшкодувати суму компенсації за невикористану відпустку згідно розрахунку. Для виплати компенсації, просив надати реквізити рахунків для зарахування платежу;

розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку позивачки ОСОБА_1 , проведеного представником позивачки відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 із змінами, внесеними постановою КМУ від 09.12.2020 року №1213, згідно якого: ОСОБА_1 звільнена з роботи 12.04.2021 року. Для обчислення береться заробітна плата за два місяці, що передують звільненню, але враховуючи, що в березні позивачка не працювала для розрахунку береться зарплата за січень та лютий 2021 року.

У січні 2021 року позивачкою відпрацьовано 5 робочих днів і заробітна плата = 1578,95 грн, а у лютому 2021 року відпрацьовано 12 робочих днів і заробітна плата 3900,00 грн. Таким чином за два місяці ОСОБА_1 відпрацювала 17 робочих днів і заробила 5478,95 грн. Середньоденна заробітна плата становить 322,29 грн (5478,95 грн : 17 днів). Затримка розрахунку склала 157 робочих днів. Борг по заробітній платі за затримку розрахунку становить 50599,53 грн (322,29 грн х 157 днів);

копію табеля обліку використання робочого часу за січень 2021 року, затвердженого ФОП ОСОБА_2 , згідно якого: кухар ОСОБА_1 відпрацювала 5 днів (40 год);

копію табеля обліку використання робочого часу за лютий 2021 року, затвердженого ФОП ОСОБА_2 , згідно якого: кухар ОСОБА_1 відпрацювала 12 днів (96 год).

На спростування позовних вимог відповідачем ФОП ОСОБА_2 та його представником ОСОБА_4 доказів суду не надано.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Статтею 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ч.1 ст.6 ЗУ «Про відпустки» та ст.75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У частині 1 ст.24 ЗУ «Про відпустки» закріплено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).

За змістом пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п.3 ч.2 ст.129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З наданих позивачкою та безпосередньо досліджених у судовому засіданні належних, достатніх та допустимих доказів судом установлено, що:

- з 01.10.2020 року до 12.04.2021 року позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді кухара;

- 12.04.2021 року позивачку звільнено з роботи за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України, однак відповідачем не виплачено грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 11 днів;

- 28.11.2021 року позивачці відповідачем було виплачено грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки у розмірі 2768,25 грн, розмір якої нею не оспорюється і відповідачем не спростовано;

- у березні 2021 року позивачка не працювала, а тому для розрахунку згідно Порядку №100 беруться попередні два місяці роботи: січень 2021 року - відпрацьовано 5 днів, лютий 2021 року - 12 днів, а всього 17 днів;

- заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом попередніх двох місяців робочі дні склала 5478,95 грн, а саме: 5 днів у січні 2021 року - 1578,95 грн; 12 днів у лютому 2021 року - 3900,00 грн;

- середньоденна заробітна плата позивачки за попередні відпрацьовані два місяці перед звільненням становила 322,29 грн;

- число робочих днів за період з 12.04.2021 року - часу звільнення до 28.11.2021 року - часу фактичного розрахунку за невикористану щорічну відпустку становить 157 днів;

- загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 50599,53 грн і обчислюється згідно Порядку №100 шляхом множення середньоденної заробітної плати, яка становить 322,29 грн на число робочих днів у розрахунковому періоді - 157 днів.

Таким чином, наведені доводи, аналіз доказів та їх належна оцінка переконують Суд в тому, що позивачкою виконано передбачений ст.ст.12, 81 ЦПК України обов`язок доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності правових підстав, передбачених ст.ст.116, 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.04.2021 року до 28.11.2021 року (дня фактичного розрахунку), тобто за 157 робочих днів в сумі 50599,53 гривень.

Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають до задоволення із стягненням з відповідача ФОП ОСОБА_2 на її користь понесених нею судових витрат по сплаті судового збору відповідно до ст.141 ЦПК України (квитанція №89 від 24.12.2021 року в сумі 908,00 грн).

На підставі наведеного, ст.ст.47, 74, 75, 116, 117 КЗпП України, ст.ст.2, 6, 24, 27 ЗУ «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-279, 354, п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, Суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку з 12.04.2021 року до 28.11.2021 року, тобто за 157 робочих днів в сумі 50599,53 грн (п`ятдесят тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 53 коп.) та 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) судових витрат по сплаті судового збору.

Складання повного тексту рішення відкладено на строк десять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити, що відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та жителька АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , місцезнаходження: П`ятий АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 23.03.2022 року.

Суддя Іван ПИЛИП`ЮК