Справа № 2-5441/11

2/303/815/21

номер рядка стат. звіту - 41

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

15 березня 2022 року м.Мукачево

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в особі: головуючого - судді Монич В.О.

за участю секретаря судових засідань Рега В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Закарпатське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2011 року ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі філії - Закарпатське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просить достроково стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 1 189143,44 гривень та змінити умови кредитного договору № 82301 від 23.01.2008 року укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатське обласне управління «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 щодо терміну його виконання, а саме: визначити строк виконання кредитного договору з моменту набрання рішенням законної сили та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 27.02.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатське обласне управління «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 82301, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 742 350,00 гривень, строком на двадцять років до 26.02.2028 року, зі сплатою 18% річних (відповідно до додаткової угоди № 1 від 29.09.2008 року). Відповідач належним чином не виконував умови договору щодо погашення суми основного боргу та суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим позивачем на адресу відповідача направлялися листи-повідомлення № КР-071/08 від 21.05.2009 року та № 03/294-622 від 04.05.2011 року, які відповідачем залишено поза увагою. Станом на 25.05.2011 року заборгованість відповідача за вищевказаним договором про іпотечний кредит становить: 740 017,72 гривень основного боргу, 353 481,69 гривень відсотків за користування кредитом та 95 644,00 гривень пені.

23.04.2021 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про зменшення позовних вимог, оскільки в процесі провадження в справі відповідачем погашено частину заборгованості. Станом на 21.04.2021 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 930 615,32 гривень, з яких : 740 017,72 гривень - заборгованість по основному боргу, 85 042,17 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом, 105 555,43 гривень - нарахована пеня, які просить стягнути з відповідача на користь позивача та судові витрати.

23.04.2021 року представником відповідача ОСОБА_4 подано відзив на позов в якому просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Як підстави своїх заперечень наводить те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення відсотків та інших платежів пов`язаних з обслуговуванням кредиту починаючи з 01.06.2009 року, у зв`язку з направленням відповідачу листа-претензії № КР-071/08 від 21.05.2009 року та № 03/294-622 від 04.05.2011 року, чим було змінено строк виконання договору. Крім того, 06.02.2015 року іпотекодавцем ОСОБА_1 за згоди іпотекодержателя АТ «Ощадбанк України» було укладено договір купівлі-продажу предмету іпотеки на суму 400 000,00 гривень, кошти від реалізації якого пішли на погашення кредитної заборгованості, тобто було використано розасудове врегулювання спору, а тому згідно п.6.7 іпотечного договору, іпотеко держатель втратив право вимоги до іпотекодавця щодо виконання зобов`язання. Також просив про застосування строків позовної давності.

20.05.2021 року представником позивача ОСОБА_3 подано відповідь на відзив в якій просили зменшені позовні вимоги задоволити. Викладені у відзиві доводи вважають необґрунтованими, помилковими та безпідставними. Щодо нарахування банком процентів за користування кредитом після направлення відповідачу листів-претензій № КР-071/08 від 21.05.2009 року та № 03/294-622 від 04.05.2011 року то такі листи не містили вимоги про дострокове погашення заборгованості. Щодо доводів відповідача про втрату банком права вимоги до іпотекодавця у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то такі є перекручуванням обставин справи, оскільки добровільна реалізація іпотекодавцем предмету іпотеки не є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні ЗУ «Про іпотеку» та п.6.6 іпотечного договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, де зазначив, що зменшені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просять суд позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися. Представником відповідача на адресу суду направлено заяву про розгляд справи без його участі та участі відповідача, де зазначив, що позовні вимоги не визнають в повному обсязі, заперечують щодо задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті без фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 27.02.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі начальника філії - Закарпатського обласного управління та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 82702, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 742 350,00 гривень, строком на двадцять років до 26.02.2028 року, зі сплатою 16 % річних (т.1, а.с.8-10).

27.02.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі начальника філії - Закарпатського обласного управління та ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань, що випливають із договору про іпотечний кредит № 82702, укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В., зареєстровано в реєстрі за № 921, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,0598 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на ній одноповерховий житловий будинок (т.1, а.с.17-21).

25.09.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі начальника філії - Закарпатського обласного управління та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про іпотечний кредит № 82702, згідно якої встановлено розмір плати за користування кредитом - 18% річних (т.1, а.с.16).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з нормою ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено в ст.1050 ЦК. Якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК).

Відповідач належним чином не виконував умови договору щодо погашення суми основного боргу та суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим позивачем на адресу відповідача направлялися листи-повідомлення № КР-071/08 від 21.05.2009 року (вимога про погашення заборгованості) та № 03/294-622 від 04.05.2011 року (вимога про повне погашення заборгованості та пропозиція реструктуризації кредиту), які відповідачем залишено поза увагою (т.1, а.с.22, 23).

В матеріалах справи наявні розрахунки кредитної заборгованості (т.1, а.с.7, 182, 245-246, т.2, а.с.30), які містять різні дані.

З огляду на те, що відповідачем контррозрахунку боргу не подано, клопотання про призначення судової економічної експертизи за час розгляду справи не заявлено, суд бере до уваги останній розрахунок кредитної заборгованості, згідно якого, станом на 21.04.2021 року заборгованість ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 82702 від 27.02.2008 року, становить 930 615,32 гривень, з яких: 740 017,72 гривень - борг по кредиту, 85 042,17 гривень - загальна сума процентів, 105 555,43 гривень - нарахована пеня за період з 21.04.2020 року по 21.04.2021 року (т.2, а.с.30).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Тобто, припинення нарахування передбачених договором процентів та неустойки можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором; пред`явлення вимоги в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України.

Якщо кредитний договір має домовленість, що передбачає закінчення строку кредитування поверненням позичальником кредитних коштів і кредитор не направляв у порядку ч.2 ст.1050 ЦК України вимогу, а вживав інші заходи досудового врегулювання, то за таких обставин слід дійти висновку про правомірність нарахування банком процентів за користування кредитними коштами боржником. Іншими словами, якщо немає вимоги, оформленої відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, та немає строку закінчення кредитного договору, то нарахування процентів банком можливе до повернення позичених коштів.

Саме такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 року (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 року (провадження №14-318цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №910/1238/17 зроблено висновок, що після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов`язання і у такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе вже не на підставі умов договору, а на підставі статті 625 ЦК України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Банк, звернувшись 04.05.2011 року до відповідача з вимогою про повне погашення заборгованості та пропозицією щодо реструктуризації кредиту, змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору, а отже право нараховування передбачених договором відсотків з вказаної дати припинилося.

Натомість, банк має право вимагати сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, в порядку ч.2 ст.625 ЦК України.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача щодо втрати банком права на нарахування відсотків з 01.06.2009 року, у зв`язку з пред`явленням вимоги про дострокове виконання грошового зобов`язання, оскільки лист-повідомлення № КР-071/08 від 21.05.2009 року не містив вимоги дострокове погашення всієї заборгованості, а містив вимогу про погашення простроченої заборгованості в розмірі 91 656,96 гривень.

З доданого позивачем розрахунку (т.2, а.с.30) вбачається, що станом на 01.05.2011 року сума несплачених відсотків складала 364 794,84 гривень.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги стст.549, 550, 551 ЦК, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (ст.610, п.3 ч.1 ст.611 ЦК) з першого дня прострочення та доти, доки зобов`язання не буде виконане.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Вказані висновки викладені у постанові Великої палати ВС від 04.07.2018 у справі №14-154цс18.

Разом з цим, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

З огляду на те, що позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 105 555,43 гривень за період з 21.04.2020 року по 21.04.2021 року, обмежившись строком в один рік, то в даному випадку строк позовної давності не пропущено.

Не заслуговують на увагу також доводи відповідача про втрату банком права вимоги до іпотекодавця щодо виконання зобов`язання після завершення позасудового врегулювання згідно п.6.6 Іпотечного договору, з огляду на наступне:

Як вбачається з іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В., зареєстровано в реєстрі за № 921 від 27.02.2008 року, то такий в п.6.6 містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання. Згідно п.6.7 після завершення позасудового врегулювання згідно п.6.6 цього договору іпотеко держатель втрачає право вимоги до іпотекодавця щодо виконання зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку», в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

В матеріалах справи наявний договір купівля-продажу домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Біловар І.О., зареєстрований в реєстрі за номером № 404 від 06.02.2015 року, укладений між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) відповідно до якого останній прийняв у власність домоволодіння під АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 306 000,00 гривень (т.2, а.с.5-6, 7).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Біловар І.О., зареєстрований в реєстрі за номером № 410 від 06.02.2015 року, укладений між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) відповідно до якого останній прийняв у власність земельну ділянку розміром 0,0598 га, що розташована по АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 64 000,00 гривень (т.2, а.с.8-9, 10).

Вищенаведене свідчить про те, що продаж земельної ділянки та домоволодіння, які фактично були предметом іпотечного договору від 27.02.2008 року укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі начальника філії - Закарпатського обласного управління та ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань, що випливають із договору про іпотечний кредит № 82702, здійснювався ОСОБА_1 , за таких обставин помилковим є твердження відповідача про втрату банком права вимоги до іпотекодавця щодо виконання зобов`язання, так-як в даному випадку не мало місце позасудове врегулювання згідно п.6.6 Іпотечного договору.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Суд вважає доведеними вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором № 82702 від 27.02.2008 року, яка станом на 21.04.2021 року становить (з врахуванням погашення кредиту ОСОБА_1 на суму 486 791,71 гривень та втратою банком з 04.05.2011 року право нарахування відсотків у зв`язку зі зміною строку виконання зобов`язання) - 636 020,85 гривень заборгованість по основному боргу та 81 370,38 гривень нарахованої пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача понесений судовий збір.

На підставі наведеного та керуючись На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст.11, 509, 526, 611, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Зменшені позовні вимоги акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії-Закарпатське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» (м.Ужгород, вул.Корзо, 15, р/р НОМЕР_2 в АТ «Ощадбанк», МФО 312356, код 09312190) заборгованість за кредитним договором № 82702 від 27.02.2008 року, яка станом на 21.04.2021 року становить - 717 391,23 гривень (сімсот сімнадцять тисяч триста дев`яносто одну гривню 23 копійки), з яких: 636 020,85 гривень - заборгованість по основному боргу (кредиту), 81 370,38 гривень - пені, нарахованої за несвоєчасне погашення кредиту та процентів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» судові витрати в розмірі 1 700,00 (одна тисяча сімсот) гривень державного мита та 120,00 (сто двадцять) гривень - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: АТ «Державний ощадний банк України» в особі Філії-Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк», м.Ужгород, вул.Корзо, буд.15, код ЄДРПОУ 09312190, МФО 312356, рах.№ НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 24.03.2022 року.

Головуючий Монич В.О.