Справа № 2-879/10

-

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2010 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі: головуючого Поліщука М.Г.

при секретарях Козарик В.А., Сірач B.C.,

ОСОБА_1, Щудлак JT.B. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу акцій не дійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору купівлі-продажу від 19 квітня 2002 року ОСОБА_3 продав а ОСОБА_4 купила за 246 грн. 46 коп. 822248 простих іменних акцій емітента ВАТ "Житомирський комерційний центр громадського харчування" (а.с.7).

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання даного договору недійсним з тих підстав, що з 1998 року вона проживає з відповідачем ОСОБА_3 однією сім'єю, тобто перебувають у фактичних шлюбних відносинах, від чого мають двох неповнолітніх дітей, і останній на порушення вимог ст.22,23 КпШС України здійснив відчуження вказаних акцій без її згоди, про що вона дізналася лише в кінці 2009 року. Так як вказані акції були їх спільною сімейною власністю як подружжя, та факт їх продажі відповідачем без її згоди ущемляють майнові права її та їх неповнолітніх дітей, просить вказаний договір визнати недійсним з підстав, передбачених ст.48 ЦК України (в редакції Закону від 18.07.1963 року).

В судовому засіданні представник позивачки даний позов підтримці повністю і просить його задовольнити із вказаних підстав.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні даний позов визнав повністю підтвердив те, що дійсно 19 квітня 2002 року без згоди позивачки npoдав ОСОБА_4 822248 простих іменних акцій емітента ВАТ "Житомирський комерційний центр громадського харчування", які ним були незадовго до цього придбані за спільні сімейні гроші з позивачкою, з якою вони з 1998 року перебували у фактичних шлюбних стосунках та проживали однією сім"єю від чого мають двоє неповнолітніх дітей. Також, підтвердив і те, що про факт продажу ним цих акцій він позивачку до відома не поставив, тобто приховав від неї ці обставини.

Представники відповідачки ОСОБА_4 в судовому засіданні даний

позов не визнали і в його задоволенні просять відмовити з тих підстав, що будь-яких порушень вимог чинного на той час законодавства при укладенні оспорюваного договору НІКИМ допущено не було. Крім того, при вирішенні даного спору просять застосувати вимоги чинного законодавства щодо пропуску

позивачкою встановленого законом 3-х річного строку на звернення до суду з даним позовом за захистом її прав, так як про факт продажу позивачем акцій їй стало відомо ще в 2002 році.

Представник третьої особи (Житомирського міськвиконкому) в судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву з проханням розглянути цю справу у його відсутність (а.с.28).

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, покази свідків та вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що даний позов підлягає задоволенню по наступним підставам.

При цьому, виходячи із вимог ст.4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (в редакції Закону 2003р.) та ст.1 Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України (в редакції Закону 2001р.), з врахуванням того, що спірні правовідносини між сторонами виникли ще до набрання чинності цих Кодексів, при вирішенні даного спору між сторонами суд керується Цивільним Кодексом України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року) та Кодексом про шлюб та сім'ю України (в редакції Закону від 20 червня 1969р.)

Так, згідно вимог ст.48 ЦК України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам Закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Статтею 23 КпШС України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що майном, нажитим під час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Для укладення угод щодо відчуження спільного майна подружжя, які потребують обов"язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

А відповідно до керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в підпункті "д" п.16 постанови №3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними'' відсутність згоди дружини на відчудження спільного майна може бути підставою для визнання угоди недійсною в тому випадку, коли угода потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення (ст.23 КпШС) або судом було встановлено, шо сторони (сторона) в угоді діяла недобросовісно.

Як видно із змісту рішення Корольовського райсуду м.Житомирі 7.10.09р. (а.с.13-14), яке набуло чинності, позивачка ОСОБА_2 та відповіде ОСОБА_3 з 1 листопада 1998 року дійсно перебувають у фактичних шлюбних відносинах, ведуть спільне господарство та проживають однією сім'єю. І від цих фактичних шлюбних відносин мають двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та Іллю, ІНФОРМАЦІЯ_2.

А відповідно до вимог ст.біч.3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються

розгляді інших справ, у яких беруть участь тіж самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Той факт, що від проживання цих сторін по справі однією сім"єю вони дійсно мають двоє неповнолітніх дітей, також підтверджується і копіями свіоцтва про народження цих дітей (а.с.9), згідно яких їх батьком дійсно являється відповідач ОСОБА_3

Із копії сертифікату іменних акцій №120 (а.с.44) видно те, що відповідач ОСОБА_3 19.10.01р., тобто під час спільного проживання з позивачкою ОСОБА_2 однією сім'єю, дійсно придбав у власність 859100 простих іменних акцій емітента ВАТ "Житомирський комерційний центр громадського харчування".

В зв'язку з цим, виходячи із вимог ст.22 КпШС України, суд приходить до однозначного висновку про те, що вказані акції дійсно являлися спільною сумісною власністю цих сторін по справі.

Із показів свідка ОСОБА_5 та змісту оспорюваного договору від 19.04.2002р. (а.с.7) встановлено те, що останній був нотаріально посвідченим, в зв'язку з чим суд також приходить до висновку про те, що відповідно до вимог ст.23 КпШС України при відчуженні ОСОБА_3 цих акцій в обов'язковому порядку повинно було бути отримано згоду на це зі сторони ОСОБА_2 в письмовій формі.

Крім того, суд також приходить до висновку про те, що при відчуженні вказаних акцій відповідач ОСОБА_3 діяв ще і недобросовісно, що виразилася в тому, що він умисне приховав від позивачки ОСОБА_2 факт продажі ним вказаних акцій, які являлися їх спільною сумісною власністю, та відчужив їх всупереч її волі, чим грубо були порушені вимоги ст. 22,23 КпШС України, та згідно ст.48 ЦК України і вказаних керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України є безумовною підставою для визнання даного договору недійсним.

При цьому суд також вважає безпідставними посилання представників відповідачки ОСОБА_4 на те, що позивачка пропустила встановлений законом 3-х річний термін на звернення до суду з даним позовом за захистом її прав виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст.71 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Згідно вимог ст.76 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

В той же час твердження позивачки про те, що про факт продажу відповідачем ОСОБА_3 вказаних акцій вона дізналася лише в кінці 2009 року, в судовому засіданні нічим спростовані не були.

На спростування вказаних тверджень позивачки і на підтвердження того, що вона раніше ніби-то знала про факт укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору, представники відповідачки ОСОБА_4 не надали суду об'єктивних та неупереджених доказів, що згідно вимог ст.бОч.1 ЦПК України є їх обов'язком.

При цьому, суд критично відноситься до показів свідка ОСОБА_6 про те, що про факт відчуження ОСОБА_3 вказаних акцій позивань стало відомо ще в кінці грудня 2002 році під час святкування його дня народження, так як в суді достовірно було встановлено те, що вказаний свідок являється зятем відповідачки ОСОБА_4, в зв'язку з чим він безумовно є зацікавленою особою в дачі вигідних останній недостовірних показів щодо цих обставин.

В зв'язку з цим суд приходить до висновку про те, що право на цей позов у позивачки ОСОБА_2 виник саме в кінці 2009 року, і на час його подачі до суду він нею пропущений не був.

Керуючись ст.ст.З, 10, 11, 60, бІч.З, 79, 81, 88, 209ч.1,2,3, 212-215 ЦПК України, ст.48, 59, 71, 76 ЦК України (в редакції Закону 1963 року), ст. 22,23 КпШС України (в редакції Закону 1969р.), суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Договір купівлі-продажу 822248 (вісімсот двадцять двох тисяч двісті сорок вісьми) простих іменних акцій емітента ВАТ "Житомирський комерційний центр громадського харчування" вартістю 246 грн. 46 коп., укладеного 19 квітня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстр 2868) - визнати недійсним.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 25 грн. 50 коп. судового збору та по 15 грн. з кожного сплачених нею коштів на оплату витрат по інформаційно- технічному забезпеченню розгляду цієї справи.

Рішення може бути оскаржено да апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний м^Житомира шляхом подання заяви про його апеляційне оскарження протягом |0 Хнів з моменту його оголошення, та подачею на протязі 20 днів самої апеляційної скарги після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя М. Г. Поліщук