Справа № 22-ц- 2335/2009 р. Головуючий 1 інст.-Кириченко О.Д.
Категорія: спори, що виникають Суддя-доповідач-Кругова С.С.
із договорів купівлі-продажу
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 квітня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
Головуючого судді - Малінської С.М.,
Суддів - Кругової С.С.,
Даниленка В.М.,
при секретарі - Білицькій Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 березня 2009 року по цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” до ОСОБА_1,ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Регіональна товарна біржа “Вента” про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним,-
В С Т А Н О В И Л А :
В вересні 2007 року ВАТ “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції ВАТ “Райффайзен банк Аваль” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,ОСОБА_2, третя особа Регіональна товарна біржа “Вента” про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.
Обгрунтовуючи позовні вимоги , позивач посилався на те, що між ним і відповідачем по справі ОСОБА_1 на виконання зобов'язань за кредитним договором № 014/02-1/1107-4 від 30.07.2004 року укладено договір застави № 014/02-1/1307/1-04 від 30.07.2004 року транспортного засобу автомобіля “LEXUS LX-470”, державний НОМЕР_1, який без згоди заставодержателя було продано відповідачем ОСОБА_1 відповідачуОСОБА_2., що є порушенням ст. 17 Закону України «Про заставу» і п.4.3. Договору застави і підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 березня 2009 року ВАТ “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції ВАТ “Райффайзен банк Аваль” про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач просить його скасувати та увалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначає, що предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного автомобіля та наголошує, що позовні вимоги полягають саме в визнанні вказаного договору недійсним, а не в витребуванні автомобіля чи позбавленні права власностіОСОБА_2.
Апелянт зазначає, що вказаний автомобіль “LEXUS LX-470” є предметом застави за договорами застави № 014/02-1/1307/1-04 транспортного засобу від 30.07.2004 р., укладеного між Банком та гр. ОСОБА_1, який є забезпеченням виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 014/02-1/1107-4 від 30.07.2004 р., укладеного між останнім та Банком, та договором про наступну заставу № 011/02/3-450/2-05 транспортного засобу, укладеного між Банком та ОСОБА_1, який є забезпеченням виконання зобов'язань позичальником ТОВ “Смак”, що випливають з Генеральної кредитної угоди № 170 від 22.07.2005 р. та кредитного договору № 011/02/3-450-05 від 22.07.2005 р., укладеного у відповідності до Угоди.
Позивач посилається на ст. 586 ЦК України та ст. 17 Закону України “Про заставу”, де встановлено, що заставодавець має право відчуджувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Згідно пункту 4.3 зазначеного договору застави заставодавець не має права без погодження з заставодержателем укладати будь-які угоди щодо розпорядження предметом застави.
Апелянт зазначає, що будь-якої згоди щодо відчуження, передання права управління будь-яким третім особам не надавав.
ВАТ “Райффайзен банк Аваль” посилається на ст. 10 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, де передбачено, що особа, яка придбала нерухоме майно в боржника, який не мав права на його відчуження, вважається добросовісним набувачем за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.
Позивач зазначає, що предмет застави-автомобіль “LEXUS LX-470” знаходиться під обтяженням з 30.07.2004 р. до теперішнього часу, що підтверджується відповідним записом в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Тому, на думку ВАТ “Райффайзен банк Аваль”, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
ВідповідачОСОБА_2. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала і просила залишити рішення суду без змін, посилаючись на те, що товарна біржа «Вента» не має доступу до реєстру обтяжень рухомого майна і вона є добросовісним покупцем і тому суд правомірно відмовив в задоволенні позову.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Зі змісту рішення вбачається, що суд дійшов висновку, що твердження позивача про допущені відповідачем ОСОБА_1 порушення умов договору про заставу та вимог чинного законодавства, регламентуючих порядок розпорядження заставним майном, відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України вважаються остаточно встановленими і ніяких сумнівів у суду не викликають.
При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги не обґрунтовані.
Погодитися з таким висновком суду не можна у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Що стосується посилання суду на те, що відповідачОСОБА_2. є добросовісним набувачем і за цих обставин позов не підлягає задоволенню, то суд не вправі був нав'язувати позивачу додаткові способи захисту у вигляді застосування наслідків оспорюваного правочину.
Визнання припустимості домовленості про зміну встановлених законом наслідків оспорюваного правочину підтверджує висновок про те, що вимога в суді про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути пред'явлена окремо (без вимоги про застосування наслідків недійсності правочину). Закон опосередковано визнає, що учасник правочину на свій розсуд має визначити способи і межі захисту свого цивільного права.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.216 ЦК України суд може застосувати з власної ініціативи наслідки недійсності тільки нікчемного правочину і то це є правом суду, а не обов'язком.
Таким чином, суд порушив вимоги ч.1 ст.11 ЦПК України і вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивач не заявляв позовних вимог щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.
Згідно п.3, п.4 ч.1, ч.2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, оскільки висновок суду не відповідає обставинам справи і судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального і процесуального права і це призвело до неправильного вирішення справи , рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 Закону від 02.10.92 N 2654-XII "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Відповідно до ст. 15 зазначеного Закону "Про заставу", Закону від 18.11.2003 N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (набрав чинності з 01.01.2004) з метою виконання зобов'язання до Державного реєстру застав рухомого майна вноситься запис про реєстрацію обтяжень рухомого майна - предмета застави.
Статтею 10 Закону від 18.11.2003 N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що особа, яка придбала рухоме майно в боржника, який не мав права на його відчуження, вважається добросовісним набувачем за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1. уклав з ВАТ “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” кредитний договір № 014/02-1/1107-4 від 30.07.2004 року .
З метою забезпечення вказаного кредитного договору цього ж дня укладено договір застави № 014/02-1/1307/1-04 від 30.07.2004 року транспортного засобу автомобіля “LEXUS LX-470”, державний НОМЕР_1.
30.07.2004 року дані про заставу номер об'єкта: НОМЕР_3 , номер державної реєстрації НОМЕР_2, легковий автомобіль, рік 2004, модель “LEXUS LX-470” були внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с.135-140).
Згідно з п. 4.3. Договору застави ОСОБА_1. не мав права відчужувати або здійснювати інше розпорядження заставленим майном без письмової згоди заставодержателя.
Незважаючи на умови договору застави та заборону відчуження рухомого майна, 14 вересня 2006 року ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1. через Регіональну товарну біржу «Вента» уклав з ОСОБА_2. договір купівлі-продажу автомобіля “LEXUS LX-470”, двигунНОМЕР_2 колір чорний, кузов НОМЕР_3, рік випуску 2004.
Згідно довідки МВ№1 ДАІ при ГУМВС України в Харківській області спірний автомобіль було зареєстровано 28.07.2004 року на ім.'я ОСОБА_1., номерний знак НОМЕР_2, а 14.09.2006 року автомобіль було знято з обліку для реалізації і на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано на ім.'яОСОБА_2. і закріплено номерний НОМЕР_4 (а.с.20).
Оскільки угода купівлі-продажу рухомого майна, укладена між відповідачами суперечила умовам договору застави, ОСОБА_1. реалізував рухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна як заставлене, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу автомобіля “LEXUS LX-470”, двигунНОМЕР_2колір чорний, кузов НОМЕР_3, рік випуску 2004, укладений 14 вересня 2006 року між ОСОБА_2, який діяв в інтересах ОСОБА_1. таОСОБА_2. через РТБ «Вента», не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а тому його слід визнати недійсним.
Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку, щоОСОБА_2. є добросовісним набувачем майна в розумінні ст. 388 ЦК України, оскільки ст. 10 Закону від 18.11.2003 N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" зазначає, що в разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК України лише за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.
Як убачається з матеріалів справи, дані про заставу рухомого майна у вигляді автомобіля, який ОСОБА_1. відчуживОСОБА_2., були внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 30.07.2004 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходить з того, що суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував та зробив помилковий висновок, що вказаний договір купівлі-продажу не може бути визнаний недійсним за необґрунтованістю позовних вимог і що відповідачОСОБА_2. є добросовісним набувачем майна.
На підставі викладеного, керуючись ст. 203, п.2 ч.5 ст. 216, ст. 388 ЦК України, ст. 15, ч. 2 ст. 17 Закону від 02.10.92 N 2654-XII "Про заставу" , ст. 10 Закону від 18.11.2003 N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" , ч.1 ст. 11, ч.1 ст. 61, ст. 213, ч.1 ст. 303, 304, 307, п.3, п.4 ч.1 , ч.2 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України , колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 березня 2009 року - скасувати і ухвалити нове.
Позов Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” - задовольнити.
Визнати договір купівлі-продажу № А-1192 від 14 вересня 2006 року транспортного засобу LEXUS LX 470, кузов НОМЕР_3, двигун НОМЕР_4 колір - чорний, 2004 рік випуску, укладений на Регіональній товарній біржі «Вента» між ОСОБА_1 ( за дорученням діяв ОСОБА_5) і ОСОБА_2недійсним.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” судові витрати в розмірі 85 (вісімдесят п'ять) грн. 50 коп.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя- Судді -