Справа № 199/4935/15-ц

(2/199/2438/15)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

02 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Карабань А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову, позивачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2 був зареєстрований в квартирі як член сім’ї, однак в 2009 році забравши всі належні йому речі добровільно виселився з зазначеної квартири. На час розгляду справи в суді, відповідач в квартирі фактично не мешкає та залишається зареєстрованим в квартирі. Позивачка вважає, що відповідач як такий, що більше року не проживає в квартирі позивачки, порушує її право на користування і розпорядження майном. Відповідач не несе ніяких витрат з утримання квартири, не приймає участь у спільному побуті, не є членом сім’ї позивачки. ОСОБА_1 просить визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеним жилим приміщенням.

Сторони та третя особа, належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися. Позивачка ОСОБА_1 надала суду письмову заяву, за якою підтримала в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Просить справу розглянути без її участі та участі її представника. Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області надало суду письмову заяву, за якою просить розглянути справу без участі свого представника. Відповідач ОСОБА_2 про причини неявки суду не повідомив. За ухвалою суду розгляд справи проведений за відсутності сторін та третьої особи на підставі ст. 224 ЦПК України заочно за наявних в справі доказів.

На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

До матеріалів справи долучена копія договору міни нерухомого майна, за яким позивачка ОСОБА_1 22 грудня 2014 року отримала у приватну власність квартиру за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Червоного Козацтва, б. 14, кв. 103.

Сторонами не оспорюється той факт, що позивачка залишається зареєстрованим власником квартири і на час розгляду справи в суді.

З копії довідки про склад сім’ї позивачки та довідки адресно-довідгового відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області вбачається, що відповідач ОСОБА_2 в зазначеній квартирі зареєстрований з 07 червня 1985 року.

Останній є колишнім членом сім’ї позивачки, що пілтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, за яким шлюб між сторонами було розірвано 13 жовтня 2010 року.

За актом про непроживання в квартирі, складеним 24 червня 2015 року, відповідач ОСОБА_3 в квартирі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Червоного Козацтва, б. 14, кв. 103, не мешкає з 2009 року, його особисті речі в квартирі відсутні.

Дослідженими доказами не встановлена наявність будь яких угод між сторонами щодо умов, порядку та строків користування житлом або збереженням за відповідачем права на проживання у зазначеному житловому приміщенні.

Суду не надавалися докази на пілтвердження того факту, що позивачка або інші особи чинили або чинять відповідачу перешкоди у користуванні вказаним житлом.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного:

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як зазначено у ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї.

Згідно ч. 1 ст. 3 Житлового кодексу, житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік та виданими відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР.

За ст. 150 цього ж Кодексу, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Таким чином, позивачка, як власник квартири, згідно ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 383 ЦК України, ст. 150 Житлового кодексу має право володіти, користуватися та розпоряджатися житлом на власний розсуд, використовувати його для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї. Таке право позивачки згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України є непорушним і вона не може бути протиправно його позбавлена або обмежена у його здійсненні.

Згідно ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлене домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідач ОСОБА_2 на час розгляду справи в суді не є членом сім’ї позивачки, договір найму житла між сторонами не укладався. Відповідач з власної волі без поважної причини не проживає за місцем реєстрації в належній позивачці на праві власності квартирі більше одного року. Наведене свідчить про те, що протягом більш ніж одного року відповідач забезпечує свою потребу в житлі за допомогою іншого жилого приміщення, ніж те, в якому він зареєстрований.

За наведених обставин, відповідач на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України втратив право користування жилим приміщенням і позовні вимоги підлягають задоволенню.

З відповідача на користь позивачки, згідно вимог ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 243,60 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214, 224 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням– задовольнити в повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Червоного Козацтва, б. 14, кв. 103.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

На рішення позивачем та третьою особою може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідач, який не з’явився у судове засідання, може подати до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий :