ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 р. | № 10/44-17/232/2 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Чернігів (далі –відділення АМК)
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2006
зі справи № (10/44)-17/232/2
за позовом відкритого акціонерного товариства “Чернігівнафтопродукт”, м. Чернігів (далі –ВАТ “Чернігівнафтопродукт”)
до відділення АМК
про визнання недійсним рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ВАТ “Чернігівнафтопродукт” –Соломенник О.О.,
відділення АМК –Полякової О.П.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
ВАТ “Чернігівнафтопродукт” звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом про визнання недійсним рішення відділення АМК від 20.08.2004 № 02-05/51-2004.
Рішенням названого суду від 03.02.2006 (суддя Кушнір І.В.) у позові відмовлено. Рішення суду з посиланням на приписи статей 5, 7, 12 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, статей 12, 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон) та положення Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі –Методика), мотивовано тим, що ВАТ “Чернігівнафтопродукт” правомірно визнано монополістом на ринку нафтопродуктів у відповідних районах Чернігівської області, в зв’язку з чим дії позивача щодо необґрунтованого істотного завищення цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо є зловживанням монопольним становищем на вказаному ринку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2006 (колегія суддів у складі: суддя Андрієнко В.В. –головуючий, судді Малетич М.М., Студенець В.І.) рішення суду першої інстанції з даного спору скасовано; позов задоволено: оспорюване рішення відділення АМК визнано недійсним; на відділення АМК віднесено судові витрати у справі. У прийнятті зазначеної постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що монопольне (домінуюче) становище позивача на ринку товару визначено з порушенням пункту 10.2 Методики, у той час коли підвищення ВАТ “Чернігівнафтопродукт” цін на нафтопродукти є економічно обґрунтованим.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення АМК просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скаргу мотивовано тим, що з урахуванням структурних і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку нафтопродуктів у відповідному регіоні, зокрема обсягів реалізованого товару, ВАТ “Чернігівнафтопродукт” є монополістом на вказаному ринку. До того ж, як зазначає скаржник, наявність у позивача боргових зобов’язань з обслуговування за талонами та смарт-картками не є підставою для збільшення роздрібних цін реалізації світлих нафтопродуктів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції у прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- згідно з рішенням відділення АМК від 20.08.2004 № 02-05/51-2004:
ВАТ “Чернігівнафтопродукт” у 2003 році займав монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі дизельним пальним, низькооктановими та високооктановими бензинами у територіальних межах окремих районів Чернігівської області, міст Ніжин та Прилуки з часткою, що перевищує 35%;
дії ВАТ “Чернігівнафтопродукт” у вигляді економічно необґрунтованого завищення роздрібних цін на бензин марки А095 та дизельне паливо визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини першої статті 13 Закону, а саме зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
за вчинене порушення на ВАТ “Чернігівнафтопродукт” накладено штраф у сумі 7200 грн.;
- за висновком АМК, позивач характеризується найбільшою кількістю автозаправних станцій та обсягами продажу нафтопродуктів у порівнянні з іншими суб’єктами господарювання, що функціонують на зазначеному ринку;
- територіальними межами ринку роздрібної торгівлі дизельним пальним, низькооктановими та високооктановими бензинами визнаються межі адміністративних районів Чернігівської області та міст Ніжин та Прилуки, в зв’язку з економічною недоцільністю купівлі даного товару за цими межами через додаткові транспортні витрати;
- порівняльний аналіз закупівельних цін на світлі нафтопродукти та застосованих позивачем цін реалізації свідчить про завищення ВАТ “Чернігівнафтопродукт” з 21.05.2004 роздрібних цін на бензин марки А-95 на 25% та на дизельне паливо на 5,13%-18,92% шляхом збільшення рівня торговельних надбавок;
- з матеріалів справи вбачається, що збільшення рівня цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо іншими суб’єктами названого товарного ринку відбулося після завищення таких цін позивачем;
- збитковість через обслуговування смарт-карт та талонів не може вважатися обґрунтуванням завищення роздрібних цін на світлі нафтопродукти;
Судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- застосоване позивачем завищення цін обґрунтовується необхідністю запобігти збитковості підприємницької діяльності позивача та підвищити недостатній рівень рентабельності торгівлі нафтопродуктами;
- обсяг продажу ВАТ “Чернігівнафтопродукт” бензину А-95 в період з 21.05.2004 по 05.05.2004, а також кількість належних позивачеві автозаправних станцій спростовує факт зайняття позивачем монопольного (домінуючого) становища на ринку світлих нафтопродуктів у містах Чернігові, Ніжині та Прилуки.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо правомірності застосування відділенням АМК заходів майнової відповідальності до ВАТ “Чернігівнафтопродукт” за порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до оспорюваного рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Розроблена відповідно до Закону Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
Згідно з пунктом 1.2 Методики об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг.
Пунктом 2.1 Методики передбачено, що визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:
- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;
- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;
- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);
- визначення товарних меж ринку;
- визначення територіальних (географічних) меж ринку;
- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;
- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;
- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;
- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.
Таким чином, установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
Отже, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та з урахуванням наведених законодавчих приписів суд першої інстанції у розгляді справи дійшов обґрунтованого висновку про правомірність визнання ВАТ “Чернігівнафтопродукт” монополістом на ринку товарів світлими нафтопродуктами у визначених територіальних межах.
Наведене апеляційним судом спростування цього висновку, в основу якого покладено порівняння обсягу продаж бензину А-95 та кількості автозаправних станцій позивача з іншими суб’єктами на ринку в період з 21.05.2004 по 05.05.2004, не можна визнати обґрунтованим, оскільки зазначений період не охоплює 2003 рік, тобто час, коли ВАТ “Чернігівнафтопродукт” займало монопольне становище відповідно до оспорюваного рішення відділення АМК.
Згідно з приписами статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
З огляду на наведені норми закону суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ВАТ “Чернігівнафтопродукт” щодо необґрунтованого завищення цін на світлі нафтопродукти за ознаками статті 13 Закону.
Статтею 59 Закону визначено підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, а саме:
неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
В абзаці першому пункту 2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –позивача у справі.
Отже, передбачені законом підстави для визнання оспорюваного рішення відділення АМК відсутні.
Відтак рішення суду першої інстанції з даної справи було законним, а суд апеляційної інстанції безпідставно скасував це рішення, тим самим припустившись неправильного застосування частини першої статті 104 ГПК України.
Керуючись 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2006 зі справи № (10/44)-17/232/2 скасувати.
3. Рішення господарського суду Чернігівської області від 03.02.2006 зі справи № (10/44)-17/232/2 залишити без змін.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь