Справа №442/8645/14-ц

Провадження №2/442/209/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої-судді - Грицай М.М.

при секретарі - Антоненко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи Відділ державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевської Тетяни Станіславівни, про поділ спільної сумісної власності, визнання іпотечного договору недійсним, виключення майна з акту опису та скасування заборони на відчуження майна, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просить визнати за нею, ОСОБА_2, право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним іпотечний договір від 17.12.2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 4156, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціа­льного розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3; виключити з акту опису й арешту майна від 24.09.2012 року квартиру АДРЕСА_1; скасувати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1.

Обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що стверджується рішенням Апеля­ційного суду Львівської області від 27.01.2014 року у справі № 452/2622/13. Вважає за необхідне провести поділ зазначеної квартири, визнавши право власності по ? ідеальній частці за нею та ОСОБА_3

Крім цього, спірна квартира, співвласником якої вона являється, пере­дана в іпотеку згідно іпотечного договору, укладеного 17.12.2007 року між Акціонер­но-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» з одного боку та ОСОБА_3 з іншого, і посвідченого Манзілевською Т.С. - приватним нота­ріусом Дрогобицького районного нотаріального округу. У зв'язку з укладенням згаданого договору нотаріусом було накладено заборону на відчуження вищевка­заної квартири на час дії іпотечного договору. Про дані обставини їй стало відомо лише у лютому 2014 року з розповіді ОСОБА_3 Вважає, що зазначені дії вчинено в порушення її прав, передбачених ст.ст. 316, 319, 321 ЦК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 закону України «Про іпотеку» визначено, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право пе­редати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умо­ви виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт неру­хомості. Враховуючи наведені обставини, вказаний договір іпотеки підлягає ви­знанню недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки в момент вчинення правочину сторонами недодержано вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, тобто, згадана квартира передана в іпотеку всупереч вказаному закону і без жодної на те її згоди та волевиявлення.

Також, їй стало відомо про те, що є звернення стягнення на вказану квартиру, співвласником якої вона являється, і у зв'язку з цим у відділі державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Возняк В.Й. позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Пояснив, що судом апеляційної інстанції спірне майно визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3. У 2007 році шлюб між сторонами був розірваний заочним рішенням суду. Однак, позивач, приїхавши з-за кордону, дізналась про вказане і подала заяву про перегляд даного заочного рішення. У результаті, Самбірським судом в 2010 році, після скасування заочного рішення, ухвалено нове рішення про розірвання шлюбу сторін. Позовні вимоги ґрунтуються на обставинах, викладених у рішенні апеляційного суду Львівської області, яким, зокрема, встановлено, що шлюб розірвано в 2010 році. У лютому 2014 року, після ухвалення рішення апеляційним судом та визнання спірного майна спільною сумісною власністю, позивач звернулась у реєстраційну службу для реєстрації зазначеного майна, після чого довідалась про накладену заборону на квартиру АДРЕСА_1 як на іпотечне майно. Тому вважає, що вказане порушує право позивача ОСОБА_2 як співвласника даного майна. Доповнив, що відповідач ОСОБА_3 не відмовляється сплачувати заборгованість за кредитним договором, і в даному випадку такий не оспорюється. Тому вважає доводи представника відповідача, щодо припинення іпотечного договору лише у зв?язку з припиненням кредитного договору, у даному спорі необґрунтованими та безпідставними.

Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» Аракелян Р.Ф. позову не визнала з підстав, викладених у письмовому заперечені на позов. Зокрема, зазначила, що 17.12.2007 року, на дату укладення Іпотечного Договору, ОСОБА_3 не перебував у шлюбі з позивачем, що підтверджується даними зісвідоцтва про розірвання шлюбу від 21.03.2007 року. Договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 та є предметом Іпотечного Договору№4155, був укладений 28.04.2007 року, а шлюб із позивачем розірваний 21.03.2007 року.На дату укладення Іпотечного Договору ОСОБА_3 бувзареєстрований єдиним власником вказаної квартири, що підтверджується копіямиВитягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14436938 від 03.05.2007року та №17027539 від 12.12.2007 року. Вважає, що законодавчо визначені підстави для визнання Іпотечного Договору №4155 недійсним відсутні, оскільки жодного порушення законодавчих приписів на момент укладення даного правочину не встановлено та не підтверджено жодними доказами. На дату укладення іпотечного договору позивач не була зареєстрована, як співвласник квартири АДРЕСА_1. З огляду на це, підстав визначених в ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України для визнання договору іпотеки недійсним відсутні у позивача.Крім цього, факт (безпідставного, на її думку) виникнення, на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 27.01.2014 року права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на згадану, свідчить про солідарну відповідальність ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 за кредитними зобов'язаннями останнього. Одночасно зазначила, що у кредитній справі на ОСОБА_3 міститься заява ОСОБА_2 з приводу її згоди на укладення кредитного договору.

Доповнила, що спірний іпотечний договір укладений на забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором. Такий може бути припиненим у разі припинення кредитного договору, тому вважає, що підстав для припинення іпотечного договору у даному випадку немає, так як кредитний договір є дійсним. Щодо встановлення рішенням апеляційного суду Львівської області факту належності квартири на праві спільної сумісної власності подружжя, то такий виявлений станом на дату ухвалення цього рішення (2014 рік), а іпотечний договір був укладений у 2007 році. Рішення апеляційного суду - нова обставина, яка не має значення до укладення іпотечного договору. Приватний нотаріус на момент укладення іпотечного договору діяла згідно законодавчих актів, а позивач на цей час не була співвласником спірної квартири і тому її згода не була потрібна. Крім цього, кредитний договір був наданий за час укладення шлюбу і кошти були спрямовані на інтереси сім?ї. Тому усі зобов?язання, зокрема, сплата кредиту, стосуються також позивачки. У той же час, до останньої, як до нового іпотекодавця, переходять також відповідні обов?язки.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав та не заперечив щодо їх задоволення.

Представник третьої особи відділу державної виконавчої служби Дрогобицького МРУЮ - Кушнір С.Т. в судовому засіданні щодо вирішення позову поклалась на думку суду, пояснивши, що виконавче провадження з виконання виконавчого напису перебуває на виконанні у ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Львівській області.

Третя особа приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевська Т.С. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, подавши письмові заперечення. Зазначила, що на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 подана заява про те, що квартира під АДРЕСА_1, яка передавалась в іпотеку, не є спільною сумісною власністю подружжя, а є його особистою власністю, оскільки він з 21 березня 2007 року розлучений, і з цього часу у шлюбі не перебуває, а також ні з якими особами однією сім'єю не проживає. На підтвердження цього факту ОСОБА_3 надане свідоцтво про розірвання шлюбу 21.03.2007 року (серії НОМЕР_1), видане відділом РАГСу м.Самбора 21.03.2007 року, а також перевірено його паспор, у графі «Сімейний стан» якого була відмітка про укладення шлюбу 02 лютого 1985 року та відмітка про розірвання цього шлюбу 21.03.2007 року, зареєстрованого відділом РАГСу Самбірського МУЮ. У зв'язку з тим, що іпотекодавець подав заяву про те, що він на момент придбання квартири за договором купівлі-продажу ні з якими особами однією сім'єю не проживає, а факт розірвання шлюбу підтверджується свідоцтвом, вважається, що квартира є його особистою власністю.Оскільки факт належності квартири на праві спільної сумісної власності подружжя встановлено лише після укладення оспорюваного правочину, то зазначений факт, на її думку, не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв'язку з укладенням договору іпотеки до встановлення такого. Також вважає, що визнання за дружиною права власності на квартиру, яка є предметом оспорюваного правочину, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, вищевказана квартира продовжує бути предметом іпотеки відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку», а дружина стає з цього моменту іпотекодавцем. З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області в судове засідання не з?явився, не повідомивши причин своєї неявки, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги слід задоволити з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 17.12.2007 року між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір в забезпечення виконання зобов?язань за договором не відновлювальної кредитної лінії №625/19-43/07 від 14.12.2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк», передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С. 28.04.2007 року, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 28.04.2007 року та в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за №9945330.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з рішення Апеляційного суду Львівської області від 27.01.2014 року, судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.02.1985 року, який рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26.05.2010 року було розірвано. Поряд з тим, зазначеним рішенням Апеляційного суду визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до роз?яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року за №11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.

Частиною 2 ст.372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Отже, з урахуванням вищенаведеного та беручи до уваги відношення відповідача ОСОБА_3 до позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на ? ідеальну частину спірної квартири, що є спільною сумісною власністю сторін як колишнього подружжя, підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині визнання іпотечного договору недійсним, то суд вважає, що такі є підставними.

Відповідно до ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Як зазначалось вище, іпотечний договір між ОСОБА_3 та банком укладено 17.12.2007 року. На момент укладення оспорюваного договору власником спірної квартири був ОСОБА_3, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №14436938 від 03.05.2007 року, свідоцтвом про розірвання шлюбу (серії НОМЕР_2, видане 21.03.2007 року відділом РАЦСу м.Самбора Самбірського МРУЮ). Факт належності спірної квартири, яку передано в іпотеку банку, на праві спільної сумісної власності встановлено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року.

Положеннями ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 6 ст. 203 цього Кодексу, і зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом ч. 1ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частина 3 цієї норми передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і /або/ державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово .

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і /або/ державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Наведені вище докази свідчать про відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення ОСОБА_3, як подружжям, договору іпотеки, за яким мало місце розпорядження спільним майном подружжя, тому з урахуванням вимог ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, такий правочин є недійсним.

Що стосується позовних вимог про виключення з акту опису та арешту майна квартири АДРЕСА_1 та скасування заборони на її відчуження, то слід зазначити наступне.

21.01.2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №52, про звернення стягнення на майно - квартиру АДРЕСА_1, в рахунок задоволення вимог АКБ СР «Укрсоцбанк» в сумі 63891,38 доларів США та 30189,94 гривень, в тому числі: заборгованості по кредиту в сумі 60000 доларів США, пені за несвоєчасну сплату заборгованості по кредиту в сумі 28387,36 грн., несплачених відсотків за користування кредитом в сумі 3891,38 доларів США та пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 1802,58 грн.

24 вересня 2012 року державним виконавцем ВДВС Дрогобицького МРУЮ Кушнір С.Т. при примусовому виконанні виконавчого напису №52, виданого 21.01.2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М.М., складено акт опису й арешту майна. Згідно вказаного акту було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Разом з тим, з інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна за №64305862 від 22.07.2014 року вбачається, що підставою обтяження квартири АДРЕСА_1 є іпотечний договір від 17.12.2007 року, зареєстровано приватним нотаріусом Манзілевською Т.С.

Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що іпотечний договір укладено з порушенням встановлених вимог закону, на підставі якого приватним нотаріусом зареєстровано відповідну заборону на відчуження іпотечного (спірного) майна, згідно акту державного виконавця описано та арештовано майно для можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, яке на час складання акту фактично було спільною сумісною власністю подружжя, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 10, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати недійсним іпотечний договір від 17.12.2007 року, зареєстрований у реєстрі за №4156, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3.

Виключити з акту опису й арешту майна від 24.09.2012 року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого напису №52, виданого 21.01.2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, - квартиру АДРЕСА_1, скасувавши відповідну заборону на відчуження даної квартири.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Грицай М.М.