ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 р. | № 12/293/05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Остапенка М.І. |
суддів : | Борденюк Є.М. Харченка В.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Васса-плюс” |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 року |
у справі за позовом | Комунального житлово-експлуатаційного підприємства “Дружба” |
до | ТОВ “Васса-плюс” |
про | стягнення коштів |
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2005 року комунальне житлово-експлуатаційне підприємство “Дружба” звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ “Васса-плюс” 4 485,86 грн. заборгованості за надані комунальні послуги згідно умов договору №25 від 22.08.2002 року, 784,84 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 403,73 грн. річних, а всього –5 677,43 грн.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.01.2006 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 року рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Постановлено нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.06.2006 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку апеляційним господарським судом обставин справи та безпідставність висновків щодо його заборгованості перед позивачем, і просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, зокрема, і після оголошеної у судовому засіданні перерви до 13.07.2006 року, судова колегія вважає, що постановлені у справі судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що шляхом обміну листами сторони припинили дію спірного договору, а відповідно і взаємні зобов’язання сторін. Крім того, орендоване приміщення непридатне для використання за призначенням і потребує капітального ремонту, дозвіл на проведення якого надано розпорядженням Фонду комунальної власності від 04.09.2002 року, №34-р.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції і задовольняючи позов, апеляційний господарський суд зазначив, що спірний договір не може вважатися розірваним, оскільки, його укладено на весь період дії договору оренди, а тому відповідач зобов’язаний оплатити надані йому послуги у повному обсязі.
Проте, повністю погодитися з наведеними судами мотивами, як відмови так і задоволення позову, не можна, оскільки, висновки суду зроблені без повної та всебічної перевірки обставин справи та їх належної правової оцінки.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що відповідач використовував нежитлове приміщення площею 292 м2 у будинку №2-б, розташованому на вул. Горького м. Миколаєва на умовах договору оренди від 22.08.2002 року, який укладався на період до 22.08.2003 року.
Цим договором (п.5.5.3) на відповідача покладався обов’язок укласти договір з особою, на балансі якої перебуває будинок на вул. Горького, 2-б м. Миколаєва щодо відшкодування витрат останнього на утримання орендованого майна.
Але, незалежно і від наявності договору з балансоутримувачем, як особою, що забезпечує управління майном та несе відповідальність за його експлуатацію, обов’язок відповідача, як користувача майном, що отримує комунальні послуги та послуги з утримання прибудинкових територій, щодо їх оплати, визначається ще й Законом України “Про житлово-комунальні послуги”.
Таким чином, предметом судового розгляду було не стільки з’ясування питання щодо чинності договору №25 від 22.08.2002 року, скільки визначення обсягу та вартості комунальних послуг, які надані відповідачу, а також витрат позивача на утримання прибудинкової території.
Проте, розглядаючи спір, суди на зазначене уваги не звернули, реальний обсяг послуг позивача (у разі їх надання) не визначили, а тому, висновки суду першої інстанції та апеляційного господарського суду щодо прав та обов’язків сторін не можна визнати такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а постановлені ними судові рішення законними та обгрунтованими.
При новому розгляді справи, суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну правову оцінку правам та обов’язкам сторін, і, у залежності від встановленого, постановити законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України, керуючись ст.ст.1119, 11111 ГПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 17.01.2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М.Борденюк
В.М. Харченко