ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 квітня 2009 року Справа № 2а - 5997/08/0970
м. Івано - Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Григорука О.Б.
при секретарі Микитин Л.Р.
за участю сторін:
позивача - не з′явився
представника відповідача головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області - ОСОБА_1
представника відповідача Управління праці та соціального захисту населення України - не з′явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну
справу за позовом: ОСОБА_2
до відповідачів: Управління праці та соціального захисту населення Рогатинської районної державної адміністрації, Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області
про стягнення недоплаченої щорічної разової допомоги ,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2звернулася в суд із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Рогатинської районної державної адміністрації, Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області про стягнення недоплаченої щорічної разової допомоги. Позовні вимоги мотивувала тим, що грошові допомоги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2005-2008 роках виплачені їй в неповному розмірі. На письмові звернення щодо виплати належних сум управлінням праці та соціального захисту населення Рогатинської РДА було відмовлено. Вважає такі дії неправомірними, при цьому посилається на Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року і рішення Конституційного Суду України за №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, якими визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Позивач по справі в судове засідання не з'явилася, в позовній заяві просила розгляд справи провести без її участі, заявлені вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Рогатинської РДА в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заперечення проти позову, в якому просить справу розглянути без його участі, позовних вимог не визнає. В обґрунтування посилається на те, що на 2005-2008роки розмір щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги ветеранам війни, встановлювався виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету на відповідний рік. Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник коштів, керуючись вимогами чинного законодавства забезпечувало протягом зазначеного року через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни у розмірах, визначених Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.
Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області в судовому засіданні проти позову заперечила, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Просить в позові відмовити.
Розглянувши адміністративний позов, вислухавши представника відповідача ОСОБА_1, подані заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач є учасником війни, що підтверджується відповідним посвідченням та визнається відповідачами по справі.
Згідно ч.5 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов′язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене правовідносини, які виникають при призначені та виплаті вищевказаних допомог є бюджетними відносинами (ст. 4 Бюджетного кодексу України).
З метою реалізації зазначеної бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18 лютого 2004 року №177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Згідно ст.34 Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" та ст.30 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснювалась у розмірі 50 грн. для учасників війни. Згідно ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" зазначена допомога виплачувалась у розмірі 55 грн., Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік дана допомога виплачувалась у розмірі 65 грн., який визначався Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, згідно постанови КМУ від 12.03.2008 за №183.
Вищевказані суми позивачу були виплачені в строки, передбачені чинним законодавством, тобто до 5 травня відповідного року за який здійснювалась виплата. Дані обставини визнаються, як відповідачами, так і позивачем, тому згідно ч.3 ст.72 КАСУ факт виплати позивачу разової допомоги, передбаченої ч. 5 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та суми виплачених допомог, доказування не потребують.
В судовому засіданні встановлено, що здійснення вказаних виплат в усіх випадках проводилося у відповідності до законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки фінансові можливості Державного бюджету України у 2005-2008 роках не дозволяли здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому норми відповідних законів про Державний бюджет України згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були пріоритетними при конкуренції з нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому на думку суду саме вони підлягали до застосовування у спірних правовідносинах. Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відповідачів при виплаті допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» правомірними, та такими, що повністю відповідають вимогам Конституції та іншого законодавства України, а розмір виплат - належним, виходячи з наступного.
Так, Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції), суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції України). Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституція України.) За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Згідно ч.2 ст. 8 КАС України в даному випадку суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і в якому розмірі виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. У справі "Суховій проти України" (Заява N 41688/04) у рішенні від 25.10.2007рік Європейський суд з прав людини констатує, що держави користуються широкою свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує вжиття певних заходів, та у виборі спрямування національної соціально-економічної політики. Якщо тільки з'являється загальний інтерес, від органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та максимальної відповідності реагування.
Враховуючи значну кількість осіб, які є ветеранами війни згідно ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" загальний розмір виплати разової допомоги беззаперечно є питанням публічного інтересу.
За таких обставин визначення розміру виплат саме відповідними законами про Державний бюджет України та дії відповідачів по виплаті допомог в даних розмірах відповідали не тільки вимогам національного законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам і зобов'язанням України.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, вищезазначені грошові допомоги не могли бути виплачені позивачам у розмірі, що перевищує суму, зазначену в законі про державний бюджет на відповідний рік.
Відповідачем у справі - в запереченні поданому суду вказано про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами щодо стягнення щорічної разової грошової допомоги за 2004 та 2006роки. У відповідності до положень ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Частиною 1 статті 100 КАС України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови якщо на цьому наполягає одна із сторін. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Посилання позивача на те, що дії відповідачів є неправомірними, оскільки деякі положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» та Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що стосується виплати учасникам війни разової грошової допомоги рішеннями Конституційного Суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та за №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнанні неконституційними, не можуть бути взяті до уваги згідно нижче викладеного.
Так, згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Визнанні неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» та Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратили чинність з 09.07.2007 року і 22.05.2008 року, оскільки рішення Конституційного суду від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 не мають зворотної дії в часі. Тому, в квітні 2007 року та квітні 2008 року, на момент виплати позивачу грошової допомоги, діяли норми Закону про державний бюджет на відповідний період.
За таких обставин дії відповідача по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги учасникам війни за 2007-2008 рік не можуть бути визнані протиправними. Жодних інших доказів протиправності дій відповідача позивачем не наведено.
Суд також враховує що вищезазначені допомоги є разовими, тобто виплачуються щорічно виключно до 5 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат даних допомог при подальшій зміні їх розміру. Тобто, в даному випадку зміна розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення тільки при виплатах у наступному році.
Виходячи з того, що позивач отримала зазначені виплати в розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2005-2008 роки, відповідач правомірно керувався нормами, якими врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
На підставі ст.124 Конституції України, ст.ст. 99, 100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Головуючий суддя: О.Б.Григорук
Постанова складена в повному обсязі та підписана 15.04.2009року.