ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 р. | № 17/227-05-7597 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Одеської міської ради, м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області від 07.12.2005 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006
зі справи № 17/227-05-7597
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Жилкомунсервіс”, смт Великодолинське Овідіопольського району Одеської області (далі –ТОВ “Жилкомунсервіс”)
до ліквідаційної комісії комунальних підприємств, м. Одеса (далі –Ліквідаційна комісія),
Одеської міської ради,
Київської державної адміністрації Одеської міської ради, м. Одеса
про визнання дійсним договору оренди та визнання права власності.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ТОВ “Жилкомунсервіс” –Костенкова В.А.,
Ліквідаційної комісії –не з’яв.,
Одеської міської ради –не з’яв.,
Київської державної адміністрації Одеської міської ради –не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 07.12.2005 (суддя Зуєва Л.Є.),залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 (колегія суддів у складі: Єрмілов Г.А. –головуючий, судді Воронюк О.Л. і Лашин В.В.), позов задоволено: визнано дійсним договір оренди б/н від 05.09.2001 з правом подальшого викупу нежитлового (складського) приміщення № 7 площею 48,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 80, укладений ТОВ “Жилкомунсервіс” і житлово-експлуатаційним об’єднанням Київського району м. Одеси (далі –Договір оренди); за ТОВ “Жилкомунсервіс” визнано право власності на зазначене нежитлове (складське) приміщення (далі –Приміщення). У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з обґрунтованості позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Одеська міська рада просить оскаржувані рішення та постанову з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального права, в тому числі статті 41 Конституції України, пункту 5 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування”, статті 319 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини 9 статті 17 Закону України “Про приватизацію державного майна”, та незастосуванню законів, що підлягали застосуванню, а саме Законів України “Про власність”, “Про оренду державного та комунального майна”.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Жилкомунсервіс” заперечує проти доводів касаційної скарги, зазначаючи про їх необґрунтованість, та просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 05.09.2001 ТОВ “Жилкомунсервіс” (орендар) і державним підприємством “Житлово-експлуатаційне об’єднання Київського району м. Одеси” (орендодавець; далі –ДП “ЖЕО Київського району м. Одеси”) укладено Договір оренди з обумовленням розміру річної орендної плати в сумі 580 грн.;
- за пунктом 1.1 Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв згідно з актом приймання-передачі в платне користування (оренду) з правом викупу Приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 80 (смт Таїрове, вул. 40 років Перемоги, 25);
- Договором оренди передбачено, що:
вартість об’єкта оренди становить 5 800 грн. (пункт 1.2);
строк дії Договору оренди –10 календарних років з моменту оформлення двостороннього акта приймання-передачі (п. 1.3);
право власності на об’єкт оренди переходить до орендаря в момент внесення останнім орендних платежів у сумі, яка становить двократну вартість об’єкта оренди;
- ДП “ЖЕО Київського району м. Одеси” виконало свої зобов’язання за Договором оренди; ТОВ “Жилкомунсервіс”, зі свого боку, належним чином виконувало свої зобов’язання за цим договором - сплачувало орендну плату, використовувало приміщення за цільовим призначенням;
- у 2001-2002 р.р. на рахунок орендодавця надійшло 4 822 грн. орендної плати за період: жовтень 2001 року –липень 2002 року включно;
- у подальшому ДП “ЖЕО Київського району м. Одеси” було ліквідовано та створено комунальне підприємство “Житлово-експлуатаційне об’єднання Київського району” (далі –КП “ЖЕО Київського району”), яке взяло на себе зобов’язання попереднього орендодавця й одержувало орендну плату; за період: серпень 2002 року –січень 2003 року орендодавцем було внесено 348 грн. орендної плати;
- у зв’язку з ліквідацією 15.01.2003 КП “ЖЕО Київського району” (за рішенням Одеської міської ради від 13.11.2002 № 701-XXIV) ТОВ “Жилкомунсервіс” звернулося до Ліквідаційної комісії з приводу надання банківських реквізитів для внесення орендної плати;
- Ліквідаційна комісія листом від 04.04.2003 № 158 визнала Договір оренди дійсною угодою й надала орендареві нові банківські реквізити (одержувач коштів –КП “ЖЕО Київського району”); за цими реквізитами внесено за лютий 2003 року –липень 2005 року 1682 грн. орендної плати, а всього за час дії Договору оренди до моменту подання позову в цій справі – 6 852 грн.;
- 22.06.2005 голова Ліквідаційної комісії надіслав ТОВ “Жилкомунсервіс” листа № 2182, в якому повідомив, що Договір оренди вважається недійсним у зв’язку з процедурою ліквідації КП “ЖЕО Київського району”; відтак назване товариство й звернулося до господарського суду з позовом;
- за пунктом 6.1 Договору оренди реорганізація орендодавця не є підставою для зміни або розірвання цього договору, а згідно з пунктом 6.2 Договору оренди у випадку переходу права власності на об’єкт оренди до іншої особи цей договір зберігає силу стосовно нового власника, у зв’язку з чим, на думку господарського суду, Одеська міська рада як власник майна повинна виконувати умови Договору оренди як орендодавець;
- починаючи з липня 2005 року ТОВ “Жилкомунсервіс” неодноразово намагалося сплатити кошти за оренду майна на зазначений Ліквідаційною комісією рахунок, однак платежі було повернуто як помилково сплачені. Платіжним дорученням від 28.11.2005 назване товариство перерахувало згідно з Договором оренди кошти в сумі 7 000 грн. на розрахунковий рахунок представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради;
- при вартості об’єкта оренди згідно з Договором оренди 5 800 грн. ТОВ “Жилкомунсервіс” сплачено на час розгляду справи судом першої інстанції суму 12 144 грн., тобто більш ніж двократну вартість цього об’єкта; водночас згідно з пунктом 2.3 зазначеного договору орендар має право на дострокове внесення орендних платежів за будь-який термін, а “вплив інфляційних процесів на ціну угоди не передбачений”. З урахуванням цього ТОВ “Жилкомунсервіс” набуло права власності на об’єкт оренди.
Відповідно до частини п’ятої статті 111 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною сьомою статті 59 ГК України суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.
Попередніми судовими інстанціями з’ясовано, що орендодавець за Договором оренди –КП “ЖЕО Київського району” на час розгляду справи (“в теперішній час”) “знаходиться у стадії ліквідації”, тобто не є ліквідованим.
В абзаці другому пункту 21 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 № 02-5/334 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” зазначено, що в період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи і отже може бути учасником судового процесу на загальних підставах. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується, вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього підприємства.
Визначивши відповідачем зі справи Ліквідаційну комісію, господарські суди припустилися порушення статті 21 ГПК України, згідно з якою сторонами в судовому процесі, в тому числі відповідачами, можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, тобто юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
Водночас з урахуванням наведених законодавчих приписів КП “ЖЕО Київського району” до дня внесення до державного реєстру запису про його припинення може бути відповідачем у судовому процесі як сторона Договору оренди.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи не враховано ще й таке.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів й визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За приписами частини другої статті 20 ГК України кожний суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, які захищаються шляхами (способами), наведеними в цій нормі. Останньою також визначено можливість захисту прав та законних інтересів іншими способами, передбаченими законом.
Закон не передбачає такого способу захисту прав і законних інтересів, як визнання договору дійсним (а саме такою є одна з позовних вимог у даній справі). З установлених попередніми судовими інстанціями не вбачається й того, що відповідний спосіб захисту цивільного права або інтересу встановлено в укладеному сторонами договорі.
Згідно з частиною першою статті 11110 ГПК України неправильне застосування норм матеріального і процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо належного складу учасників судового процесу, надати їх доводам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. Зокрема, слід звернути увагу на невірне наведення в рішенні місцевого суду тексту частини третьої статті 215 ЦК України (стор. 4 цього рішення, останній абзац), де слово “недійсним” помилково замінено словом “дійсним”, що перекручує зміст даної норми.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України.
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 07.12.2005 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 зі справи № 17/227-05-7597 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б. Львов