Головуючий у 1 інстанції - Петросян К.Є.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2011 року справа №2а-8524/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Сіваченка І.В.

суддів Дяченко С.П. , Шишова О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року у справі № 2а-8524/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України «про визнання бездіяльності протиправно, зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі»,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України «про визнання бездіяльності протиправно, зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року у справі № 2а-8524/10/1270 позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_2 з 19.08.2009 року по 31.12.2010 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу ОСОБА_2 з зазначенням розміру заробітної плати виходячи із 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 01.09.2008 року по 31.12.2010 року - 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невжиття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 01.09.2008 року по 31.12.2010 року - 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 01.09.2008 року по 31.12.2010 року - 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, зобов’язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області провести перерахунок ОСОБА_2 з 22 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 01.09.2008 року по 31.12.2010 року - 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2010 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу, зобов’язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати та зобов’язатно Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 01.09.2008 року по 31.12.2010 року - 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2010 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 з урахуванням раніше проведених виплат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.

Не погодившись з таким рішенням, Державна судова адміністрація України та Міністерство фінансів України подали апеляційні скарги, в яких просять постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги Державна судова адміністрація України зазначила, що вона виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України «Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків ДСА України як головний розпорядник коштів здійснює самостійно.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частини 5 і 6 статті 51 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України, нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановлених законом про Державний бюджет, має наслідком зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідальних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

В даному випадку Державна судова адміністрація України виконувала в повному обсязі свої завдання, діяла та діє згідно Законів України про Державний бюджет України на 2008-2010 роки, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституції України, яка передбачає обов’язкове виконання самої Конституції та законів України, дії її цілком правомірні.

В обґрунтування апеляційної скарги Міністерство фінансів України зазначило, що бюджетний кодекс України та положення про Міністерство фінансів України не передбачають підстав для фінансування заборгованості заробітної плати з Міністерства фінансів України на користь позивача. Таким чином, оскільки Міністерство фінансів України не розробляє проект закону про Державний бюджет України, а головним розпорядником коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, то вимоги позивача щодо визнання неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України та зобов’язання профінансувати заробітну плату та грошове утримання є безпідставним.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому згідно пункту 2 частини першої статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_2 працює суддею Первомайського міського суду Луганської області з 22 березня 1993 року, а з 07.11.2008 року – на посаді заступника голови цього ж суду по теперішній час, що підтверджується довідкою Первомайського міського суду Луганської області (а.с. 7).

Заробітна плата позивача обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2009 роки.

Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 статті 126 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-III, Державна судова адміністрація здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.

Відповідно до статті 128 цього Закону, територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку. Територіальні управління державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію, яке затверджується Указом Президента України за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.

Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», яка регулює питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.

Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.

В судах загальної юрисдикції відповідний відділ, який здійснював би виплату заробітної плати суддям, відсутній.

Таким чином, суд приходить до висновку, що органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є Державна судова адміністрація України та її територіальні управління.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України. Відповідно до статті 11 Закону України «Про статус суддів», незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Згідно із статтею 14 цього Закону, однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. Таким чином, заробітна плата суддів, є елементами статусу судді.

Відповідно до пункту 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв’язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.

Згідно додатку № 6 до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865, посадовий оклад заступника голови міського суду місцевого загального суду має складати 8,5 мінімальних заробітних плат.

Вказану постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865», яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в адміністративній справі за позовом особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів».

Зазначену постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року.

Таким чином, з 3 грудня 2007 року – з дня набрання законної сили судовим рішенням, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» є протиправним і скасованим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року по справі №2/174 за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року по справі № 22-а-26751/08.

Таким чином, з 19 серпня 2009 року – дня набрання законної сили судовим рішенням, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів» є протиправними.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки набрання законної сили судовим рішенням, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, з 3 грудня 2007 року є протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», а з 19 серпня 2009 року – є протиправними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, тобто з 19 серпня 2009 року.

Між тим, заробітна плата позивача з 19 серпня 2009 року обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі відповідних Законів України про Державний бюджет України, чим порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення, основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання вимог п. 2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст. ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Луганській області, Міністерством фінансів України не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України №865.

За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганські області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов’язання провести перерахунок заробітної плати позивача з 19.08.2009 року.

Щодо вимог позивача про зобов’язання ТУ ДСА в Луганській області нарахувати ОСОБА_2, починаючи з 01.01.2006 року заборгованість по заробітній платі, виходячи з посадового окладу, визначеного на рівні 9 мінімальних заробітних плат на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865», то суд вважає їх необґрунтованими, та як у вказаний період положення п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» були чинними.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.

З системного аналізу обов’язків Державного казначейства України вбачається його обов’язок перерахувати на рахунок Державної судової адміністрації належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.

Суд спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів, необхідних для виплати позивачу посадового окладу, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов’язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.

Слід зазначити, що відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Так, частиною 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Таким чином, зміни до абзацу другому частини четвертої ст. 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.

Як вбачається з довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області заступнику голови Первомайського міського суду ОСОБА_2 станом на 01.01.2008 року встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 25 відсотків від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, яка передбачена при стажі роботи від 15 до 25 років, а з 01.09.2008 року - у розмірі 30 відсотків від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, яка передбачена при стажі роботи від 20 до 25 років (а.с. 40).

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких обставин, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених вимог та визнати бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_2 та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу позивача з зазначенням розміру заробітної плати виходячи із 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 01.09.2008 року по 31.12.2010 року - 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; визнати бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України щодо невжиття заходів з повного фінансування надбавки за вислугу років та зобов’язати ТУ ДСА в Луганській області провести перерахунок ОСОБА_2 з 22 травня 2008 року по надбавки за вислугу років, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу, а також зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.

Суд не погоджується з клопотаннями відповідачів про пропущення позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат, відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».

Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП).

Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права, що призвело до правильного вирішення справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв’язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України – залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року у справі № 2а-8524/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України «про визнання бездіяльності протиправно, зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі» - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:                                                                                І.В.Сіваченко

Судді:                                                                                          С.П.Дяченко

                                                                                          ОСОБА_3