ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

05 липня 2006 р.

№ 2/209-05

 

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Щотки С.О.

 

суддів :

Грека Б.М.,  Подоляк О.А.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ПП ОСОБА_1 та ТОВ “Колорит-Л”

 

на  постанову

від 21.03.2006 р. Харківського  апеляційного господарського суду

 

у  справі

№ 2/209-05

 

за  позовом

ПП ОСОБА_1  (надалі -Підприємець) та ТОВ “Колорит-Л” (надалі -Товариство)

 

до	Кооперативного підприємства  “Універмаг” (надалі -Підприємство)

 

третя особа

ОСОБА_2

 

про	стягнення 29962,55 грн.

 

зустрічний позов про

визнання договорів недійсними

 

за участю представників:

 

від позивача-1

-  ОСОБА_1, ОСОБА_3

 

від позивача-2

-  ОСОБА_3

 

від відповідача

-  Пейков В.П., Городніченко Д.Л.

 

від третьої особи

-  ОСОБА_2

 

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Сумської області від 02.02.2006 р. (суддя Соп'яненко О.Ю.) первісний позов задоволено: стягнуто з Підприємства на користь Підприємця 17977,53 грн. витрат на ремонт даху; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 11985,02 грн. витрат на ремонт даху. Зустрічний позов з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р. (судді: Олійник В.Ф., Істоміна О.А., Кравець Т.В.) рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2006 р. скасовано, провадження у справі за позовом Підприємця та Товариства до Підприємства про стягнення 29962,55 грн. з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою, Підприємець та Товариство звернулись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.   

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про судоустрій” суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. визначено, що частина 2 ст. 124 Конституції України передбачає право громадянина, юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі громадяни та юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Громадяни та юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій України” передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Апеляційний господарський суд не заперечив господарський характер спірних правовідносин. Водночас, застосовуючи п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України і припиняючи провадження у справі суд дійшов висновку про невідповідність складу учасників спору у справі ст. 1 ГПК України. 

Згідно ст. 23 ГПК України позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

В силу ч. 2 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно вимог ст. 58 ГК України ОСОБА_1 пройшла державну реєстрацію у встановленому порядку як фізична особа-підприємець 16.08.2005 р.

В листопаді 2005 р. до суду подано позовну заяву про стягнення з Підприємства коштів, внесених і витрачених на ремонт даху. Заяву подано приватним підприємцем (фізичною особою-підприємцем; громадянином-підприємцем; громадянином -суб'єктом підприємницької діяльності) ОСОБА_1 та Товариством (т. 1 а. с. 2-7). До позовної заяви додано копію свідоцтва про реєстрацію приватним підприємцем (а. с. 7, а. с. 149).

В процесі розгляду справи до суду подавались заяви від імені приватного підприємця ОСОБА_1 та Товариства (т. 2 а. с. 56, 82, 83-90, 122).

Рішенням  господарського  суду  Сумської  області  від  02.02.2006 р. проведено стягнення грошових коштів з Підприємства на користь приватного підприємця, а також на користь Товариства.

За таких обставин, посилання апеляційного господарського суду, як на підставу для застосування п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України і припинення провадження, на те, що склад учасників у даній справі не відповідає ст. 1 ГПК України -суперечить матеріалам справи, є необґрунтованим та передчасним.

Крім цього, апеляційним господарським судом не враховано, що в силу положення ст. 23 ГПК України кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства передбачає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Припинивши провадження у справі у відсутності правових підстав для вчинення цієї процесуальної дії, апеляційний господарський суд всупереч ст. 19 Конституції України обмежив сторони у захисті своїх прав і фактично ухилився від здійснення визначених законом повноважень, не забезпечивши повторний розгляд справи та не здійснивши перевірку законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, як це передбачено ст. ст. 99, 101 ГПК України.

Згідно ст. ст. 111⁵, 111⁷ ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч. 1 ст. 111¹⁰ ГПК України підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування  норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р. підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а справа - передачі господарському суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ ГПК України, суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 та ТОВ “Колорит-Л” задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р. у справі № 2/209-05 скасувати.

Справу передати Харківському апеляційному господарському суду для здійснення апеляційного провадження.

 

Головуючий, суддя                                                                      С. Щотка  

 

 

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

 

 

                                                                                                        О. Подоляк