ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2006 р. | № 18/186-05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Щотки С.О. |
суддів : | Грека Б.М., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ “Українська гірничо-металургійна компанія” |
на постанову | від 15.03.2006 р. Харківського апеляційного господарського суду |
у справі | № 18/186-05 |
за позовом | ВАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе” (надалі –Об’єднання) |
до | СТГО “Південна залізниця” (надалі –Залізниця); ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського” (надалі –Комбінат); ТОВ “Українська гірничо-металургійна компанія” (надалі –Компанія) |
про | стягнення 3915,58 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - не з’явились |
від відповідача-1 | - Болотова Е.І., Прядко В.О. |
від відповідача-2 | - не з’явились |
від відповідача-3 | - Бойко В.А. |
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2005 р. Об’єднання (вантажоодержувач) звернулось до суду з позовом до Залізниці (перевізник) про стягнення 3915,56 грн. в рахунок відшкодування вартості вантажу.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач, з посиланням на ст. ст. 110, 113, 114, 130, 135 Статуту залізниць України, ст. 315 ГК України, ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, вказував на виявлення недостачі вантажу (металопродукція), що підтверджується комерційним актом № АК 150406/І від 01.07.2005 р., який надійшов за залізничною накладною № 47937266 на виконання договору № 405-тр від 01.12.2004 р., укладеного між Об’єднанням (вантажоодержувач, покупець) та Компанією (продавець).
Залізниця проти задоволення позову заперечувала посилаючись на відсутність своєї вини, а також заявила клопотання про залучення до участі в справі іншого відповідача –Комбінату (вантажовідправник).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.11.2005 р. залучено до участі в справі в якості відповідачів Комбінат (вантажовідправник) та Компанію (продавець).
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2005 р. (суддя Зотова С.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. (судді: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.), позов задоволено шляхом стягнення з Компанії на користь Об’єднання 3915,58 грн.; в задоволенні вимог до Залізниці та Комбінату відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог та переглядаючи рішення в апеляційному порядку суди першої та апеляційної інстанцій невірно визначили предмет спору у даній справі, що призвело до неповного з’ясування обставин справи, що підлягали встановленню.
Так, розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у справі виник у зв’язку з невиконанням Компанією (продавець) зобов’язань за договором № 405-тр від 01.12.2004 р., укладеного між нею та Об’єднанням.
За умовами вказаного договору, Компанія зобов’язалась продати, а Об’єднання прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, металопродукцію, асортимент, кількість, якість та ціна якої вказані в специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору (п. 1.1). Умови, строки поставки кожної партії товару зазначаються в специфікації до договору (п. 4.1).
В специфікаціях до договору № 405-тр від 01.12.2004 р. передбачено, що поставка здійснюється на умовах FCA, що означає –поставка товару здійснюється шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці –станція відправника.
Зазначений договір за своєю правовою природою є договором поставки. Так, відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань згідно ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ч. 1 ст. 197 ГК України господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
Як вже вказувалось, місцем поставки за домовленістю сторін (специфікація) є станція відправника, зокрема, –ст. Правда, Придніпровської залізниці. При цьому, відповідно до умов договору, поставка здійснюється шляхом передання товару перевізнику –залізниці.
В силу ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, ч. 2 ст. 664 ЦК України визначає, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Отже, зобов’язання вважаються виконаними в момент вручення товару перевізнику. Факт такого вручення у випадку перевезення залізничним транспортом засвідчується, зокрема, квитанцією, у якій зазначаються дані про вантаж, у т. ч. маса вантажу (ст. 23 Статуту залізниць України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, розділ 2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644).
Таким чином, підтвердженням факту виконання у даному випадку буде квитанція перевізника, у якій зазначено масу вантажу.
Між тим, фактично ж спір у даній справі виник у зв’язку з фактом недостачі, який виявлений під час приймання позивачем вантажу –металопродукції, що надійшов 01.07.2005 р. на адресу позивача за залізничною накладною № 47937266.
В даній справі Об’єднанням (вантажоодержувач) було заявлено позовні вимоги до Залізниці (перевізник) про стягнення грошової суми в рахунок відшкодування вартості вантажу за наслідком виявленої недостачі (а. с. 2-4), які мотивовані посиланням на Статут залізниць України, ст. 315 ГК України (“Порядок вирішення спорів щодо перевезень”).
Судами встановлено, що вантажовідправником зазначеної поставки є Комбінат.
В силу ст. 306 ГК України, ст. 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цими кодексами, законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо перевезення встановлюється договором, якщо інше не визначено, зокрема, транспортними кодексами (статутами), що передбачено ч. 5 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 908 ЦК України.
Зокрема, на перевезення залізничним транспортом вантажів, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під’їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування, поширюються норми Статуту залізниць України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457.
При вирішенні спору по суті заявлених вимог, судом першої інстанції встановлено, що Комбінат поставив на адресу позивача металопродукцію за накладною № 47937266 у вагоні 67175968, а саме сталь сортову куток 50х50х5 загальною масою 20590 кг в 4-х пакетах.
Вищезгадана залізнична накладна вказує на укладення договору перевезення вантажів (ч. 2 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 909 ЦК України). Уклавши такий договір, його сторони погодились на здійснення перевезення на умовах, визначених Статутом залізниць України (надалі –Статут).
По прибуттю вантажу встановлена його недостача, що підтверджується актом загальної форми від 01.07.2005 р., комерційним актом № АК 150406/І від 01.07.2005 р.
Відповідно до ст. 105 Статуту залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про встановлення між Комбінатом (вантажовідправник) та Компанією (продавець) господарських відносин, які б регулювали, зокрема, взаємну відповідальність цих осіб у спірних відносинах та визначали її межі.
Приймаючи рішення та постанову суди не надали належну юридичну оцінку відносинам сторін з огляду на положення Статуту та неповно дослідили фактичні обставини справи, що призвело до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків учасників спірних відносин та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, а також порушення норм процесуального права.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “Українська гірничо-металургійна компанія” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2005 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. у справі № 18/186-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Б. Грек
О. Подоляк