Справа №574/559/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/650/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння

УХВАЛА

Іменем України

11 березня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів -  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 , 

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 574/559/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Буринського районного суду Сумської області від 22.11.2021 про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,

установила:

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого  ОСОБА_7 запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі, оскільки ухвала судді є незаконною, висновки суду щодо обгрунтованості підозри є такими, що не узгоджуються ні з нормами КПК, ні з наявними у кримінальному провадженні обставинами. До початку судового розгляду на стадії підготовчого судового засідання через канцелярію суду було подано заяву про відвід судді, проте суддя ОСОБА_1 , не вирішивши це питання, розглянув клопотання та обрав її підзахисному запобіжний захід у виді тримання під вартою. Посилається і на те, що сторона захисту не отримала повістку про виклик до суду, а прокурором на надано жодних доказів, які б свідчили про наявність підстав та ризиків, наведених у ст. 177 КПК, матеріали, якими сторона обвинувачення обґрунтовує свої доводи суду не надавались. Процедура призначення захисника була проведена з грубим порушенням ст. 49 КПК, яка вимагала від судді ОСОБА_1 тільки після винесення прокурором постанови, постановляти ухвалу, якою доручати відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням.

В провадженні Буринського районного суду Сумської області перебувало кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК, згідно якого останній 02.07.2021 близько 14:20, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем Chevrolet Aveo, д. н. з. НОМЕР_1 в напрямку м. Конотопа автодорогою сполученням «Батурин-Конотоп-Суми», де на ділянці 73 км + 500 м неподалік с. Чернеча Слобода Конотопського району проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та не обрав безпечну швидкість, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Toyota Hilux, д. н. з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , який рухався попереду в попутному напрямку. В результаті ДТП водій ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.

Під час підготовчого засідання прокурором було подане письмове клопотання про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке було обґрунтовано наявністю ризиків переховування від суду та незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшилися та не перестали існувати, а застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Ухвалою Буринського районного суду Сумської області від 22.11.2021 відносно обвинуваченого ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 24:00 20.01.2022. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що обвинувачений та його захисник продовження існування вказаних ризиків не спростували і не довели того, що застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою забезпечить належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та в повній мірі зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК. При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 183 КПК, врахувавши, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який спричинив загибель людини, суд першої інстанції не визначив розміру застави у кримінальному провадженні.

Від прокурора ОСОБА_10 надійшла письмова заява про розгляд кримінального провадження у її відсутність, а захисник ОСОБА_11 телефоном повідомила про неможливість її прибуття в судове засідання через введення на території України воєнного стану, що також у свою чергу унеможливлює доставку обвинуваченого ОСОБА_7 безпосередньо до зали суду для розгляду апеляційної скарги.

Приймаючи до уваги наведене, а також те, що ні обвинувачений, ні його захисник в поданій апеляційній скарзі не порушували питання про їх обов`язкову участь в судовому розгляді, будь-яких клопотань про розгляд апеляційної скарги у їх присутності не надходило, колегія суддів, урахувавши позицію сторін судового провадження, вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за їх відсутності, що узгоджується з приписами ст. 422-1 КПК.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного чи обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого; при розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ КПК (ч. 3 ст. 315 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Відповідно ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а згідно ч. 2, 4 ст. 422-1 цього Кодексу суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою невідкладно витребує з суду першої інстанції: ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою; клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Згідно клопотання прокурора та ухвали суду першої інстанції ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК, у тому, що 02.07.2021 близько 14:20, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем Chevrolet Aveo, д. н. з. НОМЕР_1 в напрямку м. Конотопа автодорогою сполученням «Батурин-Конотоп-Суми», де на ділянці 73 км + 500 м неподалік с. Чернеча Слобода Конотопського району проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та не обрав безпечну швидкість, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Toyota Hilux, д. н. з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , який рухався попереду в попутному напрямку. В результаті ДТП водій ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.

Таким чином ОСОБА_7 є обвинуваченим у кримінальному провадженні (обвинувальний акт щодо нього переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК – ч. 2 ст. 42 КПК) і обґрунтованість вказаного вище пред`явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку чи іншого судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.

За вчинення вказаного вище кримінального правопорушення, яке призвело до загибелі людини, законом України про кримінальну відповідальність встановлене покарання у виді позбавлення волі на строк до 10-ти років, а тому існують реальні ризики того, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків, а застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків і запобігти передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.

Так, відповідно усталеної судової практики ЄСПЛ висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При цьому врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що також узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».

Беручи до уваги зазначене, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився і є актуальним, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.

Зокрема, ризик втечі, як зазначалось вище, має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови», §58). При цьому серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, зокрема в справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96 від 26.07.2001) ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

При встановленні ризику незаконного впливу на свідків, необхідно враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).

Згідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Вирішуючи питання про законність та обґрунтованість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує і наявність об`єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи.

Щодо розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів враховує рішення від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02), де ЄСПЛ зазначив, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно; вона має оцінюватись в конкретному випадку залежності від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення; продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, привалює над принципом поваги до свободи особистості».

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що до клопотання не додано копії матеріалів на обґрунтування прокурором свого клопотання, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції керувався вимогами ч. 3 ст. 315 КПК і не міг впливати на процесуальну діяльність прокурора щодо надання останнім будь-яких матеріалів суду.

Твердження апеляційної скарги захисника про перенесення судом обов`язку доказування на сторону захисту тих обставин, які має доводити сторона обвинувачення, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження і судом першої інстанції були дотримані правила, передбачені розділом ІІ КПК, а тому вони задоволенню не підлягають.

Так, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 1-2, 6 ст. 22 КПК).

Доводи сторони захисту про ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою незаконним складом суду, колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки склад суду був визначений згідно вимог ст. 35 КПК. При цьому будь-яких даних щодо задоволення заявленого стороною захисту відводу головуючому-судді ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції надано не було. При цьому колегія суддів враховує і Бангалорські принципи поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/03, згідно яких: 1-й показник «Незалежність» - п. 1.2 – суддя дотримується незалежної позиції як    щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення; 2-й показник «Об`єктивність» - п. 3 – суддя не може бути відсторонений від участі у розгляді справи в тому випадку, коли жодний інший суд не може бути призначений для розгляду даної справи або через терміновий характер справи, коли зволікання в її вирішенні може призвести до серйозної судової помилки.

Оскільки суддя ОСОБА_1 на час розгляду вказаного вище клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу був єдиним працюючим суддею у Буринському районному суді Сумської області, а строк тримання під вартою ОСОБА_7 , визначений попередньою ухвалою суду закінчувався, тому кримінальне провадження мало терміновий характер і зволікання у її вирішенні могло призвести до серйозної судової помилки, у тому числі і звільнення ОСОБА_7 з-під варти у не процесуальний спосіб без наявності будь-якого судового рішення, а також можливого притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (див. відповідні рішення ВРП).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що об`єктивно жодний інший суд (суддя) не міг бути призначеним як для розгляду даного кримінального провадження (клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу), так і для розгляду заявленого стороною захисту відводу головуючому-судді ОСОБА_1 у визначені кримінальним процесуальним законом строки з огляду на високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (дотримання прав та законних інтересів усіх сторін судового провадження, включаючи потерпілих).

З аналогічних підстав колегія суддів не може прийняти до своєї уваги і доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції право обвинуваченого на захист.

Твердження захисника  про порушення суддею суду першої інстанції процедури призначення захисника, передбаченої ст. 49 КПК, яка, на думку ОСОБА_11 , вимагала від судді тільки після винесення прокурором відповідної постанови постановляти ухвалу про призначення адвоката для здійснення захисту за призначенням є безпідставними, оскільки нормами ч. 3 ст. 49 КПК таке право закріплено, як за слідчим та прокурором під час досудового розслідування, так і безпосередньо за слідчим суддею та судом. 

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на фактичні обставини кримінального провадження і визначає потребу в триманні обвинуваченого під вартою.

Зважаючи на наявність ризиків переховування ОСОБА_7 від суду та незаконного впливу на свідків, необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду кримінального провадження по суті, з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює на теперішній час над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою. При цьому судом першої інстанції у межах наданих КПК дискреційних повноважень (ч. 3 і 4 ст. 183 КПК) цілком обґрунтовано було прийнято рішення не визначати ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, який спричинив загибель людини (ч. 3 ст. 286-1 КК), розміру застави у кримінальному провадженні.

Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК при розгляді судом питання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали (п. 3 ч. 1 ст. 409 і ч. 2 ст. 412 КПК).

Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, тому це судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, –

постановила:

Ухвалу Буринського районного суду Сумської області від 22.11.2021 відносно ВИХТАРА ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2         ОСОБА_3          ОСОБА_4