Шаргородський районний суд

Вінницької області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2022 року

м. Шаргород

Справа № 152/101/22

Провадження № 2/152/98/22

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Соколовської Т.О., з участю секретаря судового засідання Дешевої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Щербань Дмитро Миколайович до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

учасники справи - не прибули,

встановив:

I. Виклад позиції позивача

31.01.2022 ОСОБА_1 (далі позивач) в інтересах якого діє адвокат Щербань Д.М. (далі представник позивача) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про стягнення боргу за договором позики.

У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 24.01.2019 укладено договір позики у простій письмовій формі, за умовами якого він передав у власність відповідача ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 8000 доларів США. Позика була укладена в письмовій формі, у вигляді розписки, яку відповідач написала власноручно. Згідно вказаної розписки ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути борг до 31.12.2019. Відповідач зобов`язання за договором позики не виконала, грошові кошти не повернула.

ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 24.01.2019 в сумі 8000 доларів США та 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 499 доларів США.

Відповідач ОСОБА_2 на виклик суду повторно не прибула.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

01.03.2022 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Щербаня Д.М. до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності позивача та його представника (а.с. 48).

Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Щербаня Д.М. 01.03.2022 до суду надійшло клопотання про долучення до справи оригіналу розписки (а.с. 51-52).

14.03.2022 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Щербаня Д.М. до суду надійшла заява про долучення доказів (а.с. 55-58).

Інших заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи, від учасників справи не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 07.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 01 березня 2022 року. Клопотань від сторін про інше не надходило. Вказаною ухвалою суду відповідачеві ОСОБА_2 запропоновано надати в 15-денний строк з дня отримання даної ухвали відзив на позовну заяву (а.с. 16-17).

Ухвалу суду від 07.02.2022 разом з копією позовної заяви та додатками до неї направлено на адресу відповідача ОСОБА_2 , зазначену в позовній заяві, проте поштова кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.45).

Відповідно до довідки Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області №02-18-90 від 03.02.2022 ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_1 , але не проживає (а.с.15).

З метою повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи та реалізації нею права судового захисту своїх прав та інтересів, 07.02. та 01.03.2022 на веб - порталі "Судова влада" судом розміщені оголошення про виклик відповідача ОСОБА_2 у судові засідання на 01.03. та 15.03.2022 (а.с.18, 50).

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи (ч.11 ст.128 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подала, повторно на виклик суду не прибула, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик на веб - порталі «Судова влада» (а.с. 18, 50). Заяв про розгляд справ у її відсутності або про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.

За правилами ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, у суда наявні підстави для заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що суд, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ч.4 ст.259, ст.ст. 280 - 281 ЦПК України, постановив ухвалу.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

У справі, що розглядається, судом встановлено, що 24.01.2019 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 8000 доларів США із зобов`язанням повернення коштів до 31.12.2019 (оригінал розписки - а.с. 52).

Розписка від 24 січня 2019 року містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення. Розписка написана власноручно відповідачем, засвідчена її підписом, з зазначенням серії та номера її паспорта НОМЕР_1 (а.с.52).

Вказана розписка підтверджує отримання відповідачем ОСОБА_2 від позичальника ОСОБА_1 8000 доларів США та волевиявлення боржника - відповідача ОСОБА_2 у визначений строк, а саме до 31.12.2019, повернути позичені гроші.

Після спливу кінцевого терміну виконання зобов`язання відповідач грошові кошти позивачу не повернув.

Між сторонами виник спір з приводу повернення коштів, отриманих у позику.

Наявність боргового документа у позичальника ОСОБА_1 підтверджує факт не виконання відповідачем зобов`язання та свідчить про існування заборгованості ОСОБА_2 по договору позики від 24.01.2019.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування

Установленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які виникають з виконання зобов`язань за договором позики і регулюються ст.ст. 202, 207, 509, 525, 526, 527, 530, 545, 598, 599, 610, 612, 625, 626, 627, 629, 631, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України визначено, що при встановленому строку (терміну) виконання зобов`язання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями статті 545 цього Кодексу кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей...».

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).

У справі, що розглядається судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики (розписки) від 24.01.2019, підписаної відповідачем власноручно, оригінал якої міститься на аркуші справи 52, згідно якої ОСОБА_2 24.01.2019 позичила у ОСОБА_1 кошти в сумі 8000 доларів США строком до 31.12.2019.

Докази повернення цього боргу в матеріалах справи відсутні, а наявність боргової розписки у позичальника ОСОБА_1 підтверджує факт не виконання відповідачем зобов`язання та свідчить про існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .

Предметом договору позики у справі, що розглядається є іноземна валюта.

Законним платіжним засобом на території України є гривня (ч.1 ст.192 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За правилами ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Ця вимога закону ґрунтується на положенні ст. 99 Конституції України, згідно з якою грошовою одиницею України є гривня.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом (ч.2 ст. 533 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Виходячи з порівняльного аналізу норм ст. 524 ЦК України і ст. 533 ЦК України, сторонам надано право визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їх грошових зобов`язань.

Разом з тим, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Аналогічні висновки щодо валюти виконання зобов`язання викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, 02 липня 2014 року, які прийняті за результатами перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України, у справах № 6 - 63 цс13, № 6 -79 цс14.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема, з позовом про стягнення боргу.

Згідно з положеннями ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий позивачем на підтвердження своїх вимог, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Частиною 3 статті 12, статтями 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електронні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому суд враховує позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в рішенні «Бендерський проти України» від 15.11.2007, в якому наголошується, що право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції"; пп. 32 - 35 рішення від 07.03.2006 у справі «Донадзе проти Грузії»).

Відповідач ОСОБА_2 не використала можливість і право реалізувати свої процесуальні права, заперечувати проти позову, надати докази у підтвердження своїх заперечень. Небажання ОСОБА_2 надати відзив та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову дало суду право обмежитись доказами, наданими позивачем.

VІ. Висновки суду

Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів, поданих позивачем у підтвердження позовних вимог переконують суд, що відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору позики не виконала, не повернула позивачу ОСОБА_1 грошовий борг, відповідно у суду наявні правові підстави для поновлення порушеного права позивача в обраний ним спосіб, а саме для стягнення грошових сум із особи, яка допустила порушення виконання боргового зобов`язання за договором позики в судовому порядку.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що діями відповідача ОСОБА_2 права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_1 на мирне володіння та розпорядження своїм майном (коштами), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод порушені і підлягають судовому захисту.

Станом на 29.01.2022 згідно з даними Національного банку України офіційний курс гривні по відношенню до 1 долара США становить - 28,98 грн. (а.с. 10-11).

Відтак, підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у гривневому еквіваленті за договором позики від 24.01.2019 8000 доларів США боргу, що за курсом НБУ станом на 29.01.2022 становить 231840 грн.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України ОСОБА_2 , яка прострочила виконання грошового зобов`язання, на вимогу позивача зобов`язана сплатити три проценти річних від простроченої суми, оскільки інший розмір процентів не встановлений договором.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення.

Суд перевірив наведений позивачем розрахунок 3 % річних, і погоджується з ним, оскільки за договором позики від 24.01.2019, отримані у позику гроші мали б бути повернуті до 31.12.2019, прострочення грошового зобов`язання настало з 01.01.2020 і саме з цієї дати має бути розрахований період заборгованості по 29.01.2022, який складає 760 днів. 3% річних від суми заборгованості за вказаний період становить 499 доларів США (8000 доларів США х 3% х 760: 365 :100), що за курсом НБУ станом на 29.01.2022 становить 14461, 02 грн (499 х 28.98), які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи загального захворювання, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12 ААГ №012589, виданої Жмеринською міжрайонною МСЕК, 24.02.2022 (а.с. 57 -58).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

За вказаних обставин підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2463 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 128, 133, 141, 209, 247, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-283 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 15, 16, 192, 202, 207, 509, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 545, 599, 610, 625, 629, 631, 1046-1050 ЦК України, ст. ст. 13, 41, 55, 99 Конституції України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Щербань Дмитро Миколайович до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 згідно договору позики від 24 січня 2021 року кошти в сумі 8000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29.01.2022 становить 231840 (двісті тридцять одна тисяча вісімсот сорок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних згідно договору позики від 24 січня 2021 року в розмірі 499 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29.01.2022 становить 14461 (чотиринадцять тисяч чотириста шістдесят одна) гривня 02 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 до Державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України, отримувач коштів - ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 2463 (дві тисячі чотириста шістдесят три) гривні.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно процесуальним кодексом України.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне ім`я (найменування) cторін:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області 01.08.1997, інші дані ідентифікуючі особу не відомі.

Рішення ухвалено та підписано суддею 15.03.2022.

Головуючий суддя: Т.О. Соколовська