Справа № 2-а-9/09

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 березня 2009 року                           Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі:  головуючого  судді                Трофимової Д.А.,

                 при секретарі                          Золотухіній І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання дії Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради в частині невиплати щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій  неправомірною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом до відповідача, в якому зазначив, що має статус учасника бойових дій відповідно до ст.ст. 2, 6 п. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року, а також з урахуванням вимог Постанови КМУ „Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 8 лютого 1994 року № 63, що підтверджується посвідченням серії АБ № 199455, виданим 13 квітня 2000 року Шевченківським РВК м. Запоріжжя. Як учасник бойових дій він користуюсь всіма правами та пільгами, передбаченими ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до ст. 12, п. 22, частини 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно повинна до 5-го травня виплачуватись разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком включається до числа державних соціальних гарантій і він не може бути нижчий від пожиточного мінімуму, встановленого Законом.

З урахуванням вимог цього Закону і відповідно до чинного законодавства у 2008 році розмір мінімальної пенсії за віком складав станом на 01.04.2008 року - 605 грн., що записано в Законі України «Про державний бюджет України на 2008 рік».

На підставі ст. 12, п. 22, частини 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням офіційно встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, розмір разової грошової допомоги, яка мала йому виплачуватись до 5-го травня складає у 2008 році – 3025 грн. (605грн. х 5). Але йому виплатили тільки 310 грн., а це означає, що йому недоплатили 2715 грн. і цим самим порушили ч. 3 ст. 22 Конституції України.

В рішенні Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року деякі статті Закону «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в такому числі ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо виплати разової щорічної грошової допомоги ветеранам війни.

Однак, всупереч вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року та інших нормативно-правових актів, Конституції України, у 2008 році разова грошова допомога була виплачена йому не в повному обсязі і складала 310 грн.

Конституцією України встановлено, що при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22), тому відсутність коштів на виплату одноразової допомоги в повному обсязі не позбавляє учасника бойових дій такої допомоги.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Слід зазначати, що Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено обмеження таких виплат наявністю коштів на фінансування.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що грошові допомоги виплачуються органами праці та соціального захисту населення.

Згідно з п. 9 ст. 87 Бюджетного Кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, включена і щорічна одноразова грошова допомога.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практики Європейського Суду, як джерело права. Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закон України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальні.

Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України, Бюджетного Кодексу, практику зупинення Законом про Державний Бюджет України дії інших законів України, дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям Конституції України і є неконституційними.

Позивач зазначає, що його позовні вимоги відповідають як нормам національного, так і міжнародного законодавства - ст. 1 ч. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є частиною законодавства України.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3320 грн., що складає: 2715 грн. – сума недоплаченої щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій, 605 грн. – в рахунок відшкодування моральної шкоди згідно ст. 56 Конституції України; судові витрати покласти на відповідача.

Пізніше, у лютому 2009 року позивач уточнив позовні вимоги, просить суд: визнати дії відповідача в частині недоплати щорічної разової грошової допомоги йому, як учаснику бойових дій, незаконними; стягнути на його користь з Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради 2715 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій; судові витрати покласти на відповідача. А його позовні вимоги в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради в рахунок відшкодування моральної шкоди 605 грн. просить залишити без розгляду, т.я. в цій частині позовних вимог він заявляє клопотання про відкликання позовної заяви.

    В судовому засіданні позивач підтримав уточнені позовні вимоги, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю – ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги не визнає, пояснивши, що стосовно посилань позивача на Конституцію України він вважає, що оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України), це безпосередньо чинне право, то всі її статті набрали чинності після її затвердження у повному обсязі без будь-яких обмежень, але,   разом з тим, ці положення реалізуються далеко неоднаково.   Регулятивна дія ряду статей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному комплексі з іншими нормами, які закріплені в органічних законах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено органічні закони, без яких дія її статей була б утруднена.   Ці закони приймаються за прямими приписами Конституції. Перелік повноважень, що вирішуються органічними законами, закладений у ст. 92 Конституції України: "Виключно законами України встановлюється: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України". Конституцією (ч. 2 ст. 95) визначено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні погреби, а також розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються законом про Державний бюджет України. Норми, які вводяться цим законом, діють протягом бюджетного року і є пріоритетними щодо інших законів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України. Бюджетному кодексу України та закону про Державний бюджет України.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, яким є управління праці та соціального захисту населення, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватись.   Це розцінюється як нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. А якщо кошти витрачені не за цільовим призначенням, то настає притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Посилання позивача на ч. 1 ст. 17-1 Закону вважає вірним, але з цієї статті слідує, що управління виконує функції виплати допомоги,   а не встановлює розміри цих виплат, які згідно ч. 2 ст. 95 Конституції України визначаються тільки Законом «Про Державний бюджет України».

В підтвердження того, що Управління праці та соціального захисту населення не призначає та не встановлює розміри грошової допомоги ветеранам війни, є закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998р. № 367, в якому ч. 2 передбачено, що порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України. Кабінету Міністрів України щорічно у проекті Державного бюджету України передбачати цільові кошти, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни.

Тобто, вказані суми в 2008 році перераховувались управлінню, а потім у розмірах 310 грн. були в повному обсязі виплачені позивачу.

Таким чином, заборгованість з виплати допомоги у відповідача перед позивачем відсутня, у зв'язку з чим відсутні і підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, на думку представника відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до неналежного відповідача. Т.я. згідно ч. 1 ст. 17-1 Закону управління виконує функції виплати допомоги,   а не встановлює розміри цієї допомоги. Мінфін України доводить до управління відомості про граничні обсяги видатків з бюджету загальною фонду відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторису (п.п. 7, 10 постанови КМУ від 28.02.2002р. № 228). Згідно постанови КМУ від 18.02.2004р. № 177 Мінфін та Державне казначейство забезпечують щороку виділення коштів МПСП для виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законом, у розмірах, встановлених Законом «Про Державний бюджет» на відповідний рік і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.

Також управління повідомляє про те, що для виплати грошової допомоги згідно з рішенням Конституційного суду, потрібно прийняти зміни до ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік», де будуть передбачені нові розміри та додатково виділити кошти на ці цілі. Поки це не зроблено, виплата згідно рішенням Конституційного суду немає законних підстав.

           Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується  посвідченням серії АБ № 199455, виданим 13 квітня 2000 року Шевченківським РВК                     м. Запоріжжя, і тому користується пільгами, встановленими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року N 3551-XII.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» N 3551-XII від 22.10.1993р. позивачу щорічно до 5 травня  повинна виплачуватися  разова грошова допомога в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.   Згідно ст. 2 вказаного Закону право на пільги для ветеранів війни, членів їх сімей, встановлені раніше законодавством  України і законодавством  колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без  рівноцінної заміни.  

Пунктом 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у 2008 році було внесено зміни до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до яких вона була викладена в наступній редакції: «Щорічно до 5-го травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Ст. 17 Закону України «Про державні  соціальні стандарти та  державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ встановлено, що мінімальний  розмір пенсії за віком  включається  до числа  державних соціальних гарантій і він не може бути нижчій від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того,  рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року  ст. 29 Закону України “Про державний бюджет України на  2007  рік” (яка встановлювала розмір щорічної разової допомоги) визнано такою, що не відповідає Конституції України та втрачають дійсність з дня ухвалення цього рішення.

У п. 5.4. Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року  щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II прямо зазначено, що «Конституція України у ст. 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним  фінансовим документом  держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Крім того, згідно висновків Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008  від 22 травня 2008 року, положення пункту 20 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані неконституційними і втратили чинність.

В рішенні Конституційного суду України від 22 травня 2008 року зазначено, що воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними. Ці висновки є загальнообов'язковими для всіх судів України.

В позовній заяві позивач вказує на те, що у 2008 році йому було сплачено 310 грн.   щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2008 рік, як учаснику бойових дій, сторонами вказані обставини не оспорюються.

Таким чином, сума разової допомоги, яку повинні сплатити позивачу складає у 2008 році 2715 грн.: 3025 грн. (605 грн. х 5) – 310 грн. Однак  позивачу  у 2008 році було сплачено лише 310 грн.

Згідно ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу  існуючих прав і свобод при прийнятті  нових законів або внесення змін до чинних законів.  Тому суд вважає, що відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє  учасника бойових дій права на таку допомогу. Законом  України “Про статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не передбачено обмеження  таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.  Ст. 17-1 Закону України “Про статус ветеранів, гарантії  їх соціального захисту” визначено, що грошові допомоги виплачуються органами  праці  та соціального захисту населення. Позивачем надано суду розрахунок, згідно якому з відповідача належить стягнути заборгованість по виплаті  грошової допомоги як учаснику бойових за 2008 рік: 3025 грн. – 310 грн. = 2715 грн.  

Суд вважає, що з відповідача  потрібно стягнути суму боргу за 2008 рік відповідно до наданого позивачем розрахунку, оскільки його вимоги в цій частині правомірні та ґрунтуються на діючому законодавстві.

Доводи відповідача про те, що УПСЗН не є належним відповідачем по справі, на думку суду, є безпідставні. Ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що грошові допомоги виплачуються органами праці та соціального захисту населення.

Суд дійшов до висновку, що намагання обґрунтувати порушення прав позивача відсутністю належних коштів для виконання вимог Закону та рішення Конституційного Суду України, не може бути прийнято до уваги, оскільки правові висновки та обґрунтування недопустимості порушень з боку уряду чи парламенту держави при розробці та затверджені щорічного бюджету в частині соціальних гарантій та виплат соціальної допомоги мають преюдиціальне значення для судів, службовців, установ, підприємств та державних органів.

Право позивача на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки таке право декларовано державою, то, відповідно, держава, через створені нею органи, в даному випадку органи соціального захисту населення, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті допомоги саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків (справа "Кечко проти України", рішення від 08.11.2005р.).

Суд вважає, що позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня у розмірі, встановленому ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а оскільки відповідачем вказане право не визнається, то має і право на стягнення не отриманої частини такої грошової допомоги з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22 Конституції України, ст.ст. 2, 9, 11, 17, 69-71, 87, 88, 99, 104, 158-161, 163, 167, 186, 256 КАС України, ч. 5  ст. 12  Закону України “Про статус   ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту” N 3551-XII від 22.10.1993р., суд

                        ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

В изнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради в частині невиплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій   ОСОБА_1 у 2008 році.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої за 2008 рік щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій в розмірі 2715 грн. (дві тисячі сімсот п’ятнадцять) грн.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради судовий  збір в доход держави у розмірі 51  (п’ятдесят одна) грн.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана протягом 10 днів. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання такої заяви.

Суддя