Справа № 755/12671/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Арапіної Н.Є.

з секретарями Батченко Д.С.,Рудь Р.Г.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гутника А.Ж.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» про визнання кредитного договору недійсним. Свої вимоги мотивував тим, що 20 липня 2007 року з Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» укладений кредитний договір № 53/07, з метою придбання легкового автомобіля на умовах споживчого кредиту, згідно якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 55 495,00 доларів США грн. на строк до 20 липня 2012 року з виплатою за користування коштами в розмірі 13,5 % річних. 09 серпня 2007 року укладено між сторонами додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року. 13 січня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року. В подальшому 06 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року, відповідно до якої, викласти п. 1.2 Договору в наступній редакції «Кредит надається строком погашення не пізніше 31 серпня 2023 року(включно) на поточні потреби»; Виключити п.п. 2.1.1, 2.1.2, 3.1, 3.3; Викласти абзац 4 п. 2.4 а наступній редакції: «Останню сплату платежу здійснити не пізніше 31 серпня 2023 року»; Доповнити Договір додатком №1 в наступній редакції: «Графік погашення заборгованості по Кредитному договору від 20.07.2007 року № 53/07 сума кредитної заборгованості позичальника становить 29 629,39 Доларів США та належна до сплати щомісячно рівними частинами згідно графіку, що наведений нище». Вважає, що стосовно нього відповідач використав елементи нечесної підприємницької діяльності. Адже знаючи про обмеження, що були встановлені змінами до законодавства, щодо обов'язковості перерахунку в національну валюту суми заборгованості по споживчому кредиту, виданому в іноземній валюті при її реструктуризації, відповідач був зобов'язаний повідомити про це позивача. Просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 06 серпня 2013 року №2 до кредитного договору № 53/07 від 20.07.2007 року.

Позивач у судове засідання не з'явився, хоча повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_1

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Дав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Додатково пояснив, що з 2009 року заборонено укладати договори про надання кредитів у іноземній валюті. В 2011 році Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" встановлено обов'язковість перерахунку в національну валюту суми заборгованості по споживчому кредиту, виданому в іноземній валюті при її реструктуризації.

Представник відповідача Гутник А.Ж позовні вимоги не визнав. Підтримав письмові заперечення, в яких,зокрема, зазначено, що позивачем не надано доказів використання елементів агресивної підприємницької діяльності. Позивач також наполягає, що відповідач здійснив реструктуризацію кредитної заборгованості,не провівши конвертацію заборгованості в іноземній валюті в національну валюту України-гривню, чим і порушив норми частини 12 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». З липня 2009 року позивач неодноразово звертався із заявами про перенесення сплати процентів. Станом на дату укладання додаткової угоди мало місце порушення позивачем договірних зобов»язань. Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» реструктуризація здійснюється за погодженням із споживачем, з якої не вбачається необхідність дотримання всіх чотирьох умов. Оспорювана додаткова угода встановлює нові умови кредитування в частині: продовження строку договору,зменшення суми щомісячного платежу, виключення умови щодо забезпечення зобов»язань за кредитним договором та застави,визначення графіку платежу. Додатково пояснив, що додаткова угода є невід»ємною частиною кредитного договору, тому позивачем обрано неправильний спосіб захисту прав.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

20 липня 2007 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» укладений кредитний договір № 53/07, згідно якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 55 495,00 доларів США на строк до 20 липня 2012 року з виплатою за користування коштами в розмірі 13 % річних, для придбання автомобіля марки «Тайота ТУНДРА» згідно договору купівлі продажу №09 від 18 липня 2007 року. (а.с. 6-10).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов спірного кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

09 серпня 2007 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року.(а.с. 11).

13 січня 2009 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року.(а.с. 12-13).

06 серпня 2013 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року, відповідно до якої викладено п. 1.2 Договору в наступній редакції «Кредит надається строком погашення не пізніше 31 серпня 2023 року(включно) на поточні потреби»; Виключено п.п. 2.1.1, 2.1.2, 3.1, 3.3; Викладено абзац 4 п. 2.4 а наступній редакції: «Останню сплату платежу здійснити не пізніше 31 серпня 2023 року»; Доповнити Договір додатком №1 в наступній редакції: «Графік погашення заборгованості по Кредитному договору від 20.07.2007 року № 53/07 сума кредитної заборгованості позичальника становить 29 629,39 Доларів США та належна до сплати щомісячно рівними частинами згідно графіку, що наведений нище» (а.с. 14-15).

Згідно квитанції № 194-8 від 07 червня 2013 року позивач частково погасив прострочену суму кредиту за кредитним договором № 53/07 від 20.07.2007 року у розмірі 10 446,22 Доларів США, що еквівалентно - 83 496,64 грн.(а.с. 32)

Згідно квитанції № 194-9 від 07 червня 2013 року позивач частково погасив прострочену суму кредиту за кредитним договором № 53/07 від 20.07.2007 року у розмірі 14 553,78 Доларів США, що еквівалентно - 116 328,36 грн.(а.с. 32).

Підставою для визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною представником позивача зазначено, що в 2011 році Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" встановлено обов'язковість перерахунку в національну валюту суми заборгованості по споживчому кредиту, виданому в іноземній валюті при її реструктуризації.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22 вересня 2011 року, зокрема, статтю 11 Закону України "Про захист прав споживачів" частину першу доповнено абзацом третім такого змісту: надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється; доповнено частиною дванадцятою. Цей закон набув чинності 16 жовтня 2011 року - з дня, наступного за днем його опублікування.

Статтею п. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Реструктуризація, зокрема, здійснюється шляхом:1) надання позичальникам відстрочки сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на строк не більше трьох років;2) продовження строку договору про надання споживчого кредиту з урахуванням обмежень, що діють у банках, та обставин щодо фінансового стану позичальника; 3) зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї; 4) поділу існуючого кредитного зобов'язання в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту на: зобов'язання, забезпечене іпотекою, у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, вираженого в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту; зобов'язання, не забезпечене іпотекою, у розмірі різниці залишку кредиту в гривнях за курсом на момент реструктуризації та залишку кредиту в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту, яке повністю виконується в кінці строку договору про надання споживчого кредиту.

Банк має право за реструктуризованими згідно із цією частиною договорами звільнити позичальників від сплати будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов кредитних договорів, що виникли до дати такої реструктуризації.

У разі якщо позичальник у повному обсязі та своєчасно виконає реструктуризовані зобов'язання за кредитним договором протягом трьох років з дня реструктуризації боргу, комерційний банк має право на щорічне зменшення на 0,5 відсотка суми основного непогашеного боргу протягом наступних п'яти років з віднесенням зазначеної суми до складу витрат банку.

Відповідно до ч.1 ст. 12 ст. Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача в разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями не застосовуються до договорів, укладених поза торговельними або офісними приміщеннями, і які стосуються: 1) договорів споживчого кредиту; 2) правочинів з нерухомим майном; 3) правочинів з цінними паперами; 4) договорів страхування.

Судом встановлено, що відповідно до вимог ч.12 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» реструктуризація здійснена за погодженням із споживачем. Оспорювана додаткова угода до кредитного договору встановлює нові умови кредитування в частині: продовження строку договору,зменшення суми щомісячного платежу, виключення умови щодо забезпечення зобов»язань за кредитним договором та застави,визначення графіку платежу.

Судом не встановлено і позивачем не доведено недотримання умов реструктуризації при укладанні додаткової угоди.

Також не ґрунтуються на вимогах законодавства посилання представника позивача на те, що дії банку свідчать про нечесну підприємницьку практику з огляду на таке.

Згідно з вимогами частин 1, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення банком нечесної підприємницької практики, тому зазначені посилання є безпідставними.

В п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При укладенні додаткової угоди до кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про захист прав споживачів".

За вказаних обставин відсутні підстави для визнання недійсною додаткової угоди від 06 серпня 2013 року №2 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року, укладеної між відповідачем та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк». Тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", ст.ст. 203, ч.1 ст.215, ст.216, ст.236, ч. 1 ст. 626,ст. 627,ч.1 ст.628, ст. 652, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 04 вересня 2015 року.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд м.Києва через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У разі якщо судове рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.Є.Арапіна