7/2-2453/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2008 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа – Нижчедубечанська сільська рада, про визнання права на земельну частку (пай) та зобов’язання вчинити певні дії,
встановив:
позивачі в серпні 2007 року звернулися до суду з даними позовами, посилаючись на виникнення права на земельну частку (пай) згідно абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, у зв’язку з відселенням із зони безумовного відселення, території радіоактивного забруднення в с. Морозівка Малинського району Житомирської області, які на момент переселення в квітні 1990 року були членами колгоспу ім. Мічуріна й на даний час проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Уточнивши позов, просили зобов’язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель резерву або запасу Нижчедубечанської сільської ради, винести розпорядження щодо виділення земельної ділянки в натурі й про видачу документу, який посвідчує право власності на земельну ділянку.
У судовому засіданні позивачі та їх представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Стверджували про виникнення права на земельну частку (пай) на території с. Нижча Дубечня в зв’язку з переселенням з території радіоактивного забруднення.
Представник відповідача та третя особа проти позову заперечили, підстав до його задоволення не вбачали.
Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Як убачається з матеріалів справи, позивачі до 9 квітня 1990 року були членами колгоспу ім. Мічуріна с. Морозівка Малинського району Житомирської області й звільнилися в зв’язку з відселенням із зони радіаційного забруднення цього населеного пункту внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
В цьому зв’язку позивачам видано направлення № 5299 для переселення в екологічно чисту місцевість Житомирської області.
Після переселення позивачі проживали в екологічно чистій місцевості с. Степок Андрушівського району Житомирської області, яка до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 не включена, й у період з травня 1990 року по серпень-вересень 1991 року працювали і прийняті членами колгоспу „Червона Зірка”.
У серпні-вересні 1991 року позивачі звільнилися з даного колгоспу по переводу до радгоспу „Деснянський” й донині проживають в ІНФОРМАЦІЯ_2.
В подальшому позивачі звільнилися за власним бажанням й вибули з членів радгоспу „Деснянський” – ОСОБА_4 з 6 жовтня 1997 року, а ОСОБА_3 з 6 березня того ж року.
Членами створеного в 1998 році КСП „Деснянський” позивачі не стали й у 2000 році участі в розпаюванні його землі не брали.
Про порушення своїх прав дізналися після 10 листопада 2006 року, коли Нижчедубечанською сільською радою їм відмовлено у видачі земельної ділянки частки (паю), як переселенцям із зони відчуження.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” право на земельну частку пай мають громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Позивачі та їх представник наполягали на тому, що в цій справі всі зазначені вимоги Закону дотримано, а колгосп ім. Мічуріна с. Морозівка Малинського району, членами якого вони були до відселення, є тим колективним підприємством, про яке йдеться в згаданій статті.
При вирішенні цієї справи суд зазначає, що процес приватизації землі розпочався після прийняття 13 березня 1992 року Постанови Верховної Ради України „Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”.
При цьому земля передавалася у колективну власність КСП, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, створеним на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших державних підприємств, на підставі державного акту на право колективної власності на землю.
Тобто земля передавалася у власність новоствореній юридичній особі, а її члени почали спільно володіти нею після одержання державного акту на право колективної власності.
Колгоспи і радгоспи є державними підприємствами, а тому його члени здобувають право на частку колективного майна, лише після їх реорганізації у відповідні колективні підприємства й одержання державного акту.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство” колективне сільського господарське підприємство є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Згідно статей 7, 9 і 10 того ж Закону до об’єктів права колективної власності підприємства серед іншого майна належить і земля, що в свою чергу належить на праві спільної часткової власності його членам. Пай є власністю члена підприємства, який при виході з його складу отримує частку в натурі (земельну ділянку).
Земля може належати підприємству на праві колективної власності, що посвідчується державними актами.
Дана норма кореспондується з вимогами абз. 5 ч.1 ст. 1 Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, оскільки зберігає право на отримання земельної ділянки паю за членами новостворених сільськогосподарських колективних підприємств, які відселені в екологічно чисту місцевість.
Суд зазначає, що колгосп ім. Мічуріна с. Морозівка Малинського району, членами якого на момент відселення були позивачі, не є тим колективним підприємством, члени якого набули право спільної часткової власності на майно. Приватизація земель підприємства на той час не провадилася.
Вибувши з членів колгоспу ім. Мічуріна, позивачі членами новоствореного СВК „Морозівський” не стали, а тому право на частку (пай) земельну ділянку даного підприємства в зв’язку з відселенням за правилами абз. 5 ч.1 ст. 1 Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” не набули.
Невідємною складовою приватизації є передача майна від держави у власність новостворених колективних підприємств, а тому право його членів на таке майно виникає лише з часу передачі майна, що посвідчується державним актом.
Факт переселення позивачів з екологічно чистої місцевості в с. Степок Андрушівського району Житомирської області до с. Нижча Дубечня Вишгородського району Київської області правових наслідків, про які йдеться абз. 5 ч.1 ст. 1 Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” в цій справі не створює, а тому членство позивачів у колгоспі „Червона Зірка” суд до уваги не приймає.
Таким чином дані про порушення прав позивачів, які б підлягали захистові в цій справі судом не виявлено, а тому позови задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволенні позовів відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя
РІШЕННЯ копія
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до приватного нотаріуса Вишгородського районного округу Київської області – ОСОБА_7 про зобов’язання вчинити нотаріальну дію,
встановив:
ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом у якому оскаржує відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо договору купівлі продажу жилого будинку, оскільки вважає, що перешкоди цьому правочину відсутні.
Зважаючи, що для складання повного рішення може бути витрачений значний час, на підставі ч. 3 ст. 209 ЦПК України, суд вважає необхідним проголосити його вступну і резолютивну частину, а повний обсяг скласти протягом 5 днів.
Керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволені позову ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
з оригіналом звірена
Суддя