7/2-1819/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2008 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Вишгородської районної державної адміністрації та Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області про надання земельної ділянки,
встановив:
позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що її право, як працівника соціальної сфери села на одержання земельної ділянки для особистого селянського господарства, використане не було, а тому вона порушує питання про зобов’язання відповідачів надати їй земельну ділянку.
В судовому засіданні позивачка просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Ствердила, що за час роботи працівником соціальної сфери села, своє право на одержання земельної ділянки згідно Указу Президента „Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи” /далі Указ/ не використала. На даний час у такому праві відповідачем їй відмовлено.
Представники відповідачів проти позову заперечили і ствердили, що позивачка не відноситься до педагогічних працівників сільської місцевості, а тому права на одержання земельної ділянки не має.
Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка в період з 19 лютого 1996 року по 15 жовтня 2003 року працювала вчителем Демидівської спеціалізованої школи, після чого звільнилася за власним бажанням і продовжила працювати на іншій роботі.
17 березня 2007 року ОСОБА_3 звернулася до Демидівської сільської ради Вишгородського району із заявою про надання їй земельної ділянки, як працівнику соціальної сфери села, в чому їй було відмовлено.
Таким чином, з 15 жовтня 2003 року позивачка не є педагогічним працівником сільської місцевості, а отже й особою, що має право на одержання земельної ділянки згідно ст. 57 Закону України „Про освіту” та ст. 25 ЗК України.
Звільнившись з роботи, ОСОБА_3 втратила й право на одержання земельної ділянки, як педагогічний працівник сільської місцевості, статусу якого на момент заявленого права вона не має.
При цьому в цій частині згаданий закон, згідно ст. 58 Конституції України зворотної дії в часі не має й на правовідносини, які виникли на даний час не розповсюджується.
Що стосується посилання на зазначений вище Указ Президента, то такий на час розгляду справи втратив чинність і застосуванню не підлягає.
До того ж Указом, закріплено норму щодо забезпечення формування земель запасу та резервного фонду земельних масивів на території кожної сільської (селищної) ради, визначення площ та меж земельних ділянок, які відповідно до законодавства можуть бути надані в користування працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх числа для індивідуального або спільного ведення особистого підсобного господарства.
Одночасно постановлено державним органам виконавчої влади вжити необхідних заходів відповідно до законодавства до виділення й надання у користування таких земельних ділянок особам, які працюють в соціальній сфері села.
У той же час, даним Указом земельні ділянки з державної власності та комунальної власності територіальних громад до фізичних осіб не передавалися, а тому даний нормативний документ підставою до набуття права, про яке просить позивачка на даний час, бути не може.
Отже виходячи з цього, не можна погодитися і з тим твердженням позивачки, що працюючи на момент чинності Указу педагогічним працівником у сільській місцевості, вона набула право на одержання земельної ділянки, яке має бути нею використано на даний час.
Таким чином, право позивачки, яке б підлягало захистові, судом не виявлено, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволенні позовної заяви відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя
РІШЕННЯ копія
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Вишгородського районного округу Київської області – ОСОБА_6 про зобов’язання вчинити нотаріальну дію,
встановив:
ОСОБА_5 звернулася до суду з даним позовом у якому оскаржує відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо договору купівлі продажу жилого будинку, оскільки вважає, що перешкоди цьому правочину відсутні.
Зважаючи, що для складання повного рішення може бути витрачений значний час, на підставі ч. 3 ст. 209 ЦПК України, суд вважає необхідним проголосити його вступну і резолютивну частину, а повний обсяг скласти протягом 5 днів.
Керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволені позову ОСОБА_5 відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
з оригіналом звірена
Суддя