7/2-130/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2009 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення вартості відчуженого майна,
встановив:
ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідач за час шлюбу незаконно відчужив автомобіль „Фольксваген Гольф” АІ 2660 АЕ, який є її особистою приватною власністю, оскільки придбаний за кошти, що належали їй особисто, а тому порушує питання про стягнення з відповідача грошової компенсації в розмірі вартості даного майна в сумі 50 710 грн.
У судовому засіданні позивачка та її представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що спірне майно є спільним сумісним, яке він придбав за власні кошти в інтересах сім’ї і яке продав за згодою відповідачки.
Крім того заявив про застосування строків позовної давності.
Заслухавши учасників процесу, допитавши свідків і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Як убачається з матеріалів справи, з 8 листопада 2003 року сторони знаходилися в шлюбі, який 12 серпня 2005 року рішенням цього ж суду розірвано.
За час шлюбу 5 листопада 2004 року сторони придбали автомобіль „Фольксваген Гольф” АІ 2660 АЕ, який зареєстровано за відповідачем.
Дані обставини вбачаються з тимчасового реєстраційного талону.
12 серпня 2005 року рішенням цього ж суду, яке набрало законної сили шлюб між сторонами розірвано, а тому момент припинення шлюбу сторін у цій справі згідно ч. 2 ст.114 СК України є 22 серпня 2005 року.
За час шлюбу тобто 17 травня 2005 року спірний автомобіль продано за 5 000 грн.
Свідок ОСОБА_5 – родич відповідача, підтвердив, що сторони як подружжя придбали, а в подальшому продали згаданий автомобіль. Детальні обставини зазначеного йому не відомі.
В судовому засіданні позивачка ствердила, що відповідач без її згоди продав належний їй автомобіль і про це, а відтак і про порушення своїх прав, вона дізналася у судовому засіданні при розгляді справи про розірвання шлюбу.
З матеріалів справи вбачається, що згадане засідання відбулося 12 серпня 2005 року, а тому строк позовної давності в цій справі повинен обчислюватися з цієї дати згідно ч. 2 ст. 72 СК України.
Разом з тим у судовому засіданні позивачка доводила, що дане майно придбано нею за особисті грошові кошти в розмірі 10 500 доларів США, які вона отримала 26 жовтня 2004 року від продажу власної квартири за 20 000 доларів США.
На підтвердження зазначеного суду представлено договір купівлі-продажу від 26 жовтня 2004 року.
Однак зі змісту даного договору вбачається, що 26 жовтня 2004 року позивачка продала належну їй квартиру лише за 15 000 грн., а тому придбати спірний автомобіль за власні кошти в зазначеному розмірі за вказаних у позові обставин не могла.
У той же час, показання свідків про вартість придбаного майна і використані для цього кошти, на підставі ст. 218 ЦК України суд до уваги не приймає, оскільки дані обставини визначаються змістом письмових договорів і твердженнями свідків обґрунтуватися не можуть.
Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Письмових доказів на підтвердження доводів позивачки згідно ст. 218 ЦК України суду не представлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.
Таким чином, обґрунтовані дані про придбання спірного автомобіля подружжям за особисті грошові кошти позивачки суду не представлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин спірний автомобіль, який придбано за час шлюбу можна вважати лише таким, що належав подружжю на праві спільної сумісної власності згідно вимог ст. 60 СК України.
З цих підстав у судовому засіданні відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не доведено, що спірне нерухоме майно є особистою приватною власністю позивачки, а тому її позов у частині грошової компенсації вартості даного майна в заявленому розмірі задоволенню не підлягає.
Стосовно інших доводів позову слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Тобто змістом статей 63 і 65 СК України встановлено презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Разом з тим позивачка в судовому засіданні ствердила, що відповідач використав спірне майно всупереч ст. 65 СК України та її інтересів не врахував.
При цьому зазначила, що їхні стосунки погіршилися в травні 2005 року і з того часу відповідач з нею не проживав і спільного господарства не вів, а 17 травня того ж року продав без її згоди спірний автомобіль.
Дані обставини ґрунтуються на матеріалах справи про розірвання шлюбу сторін, а також їх підтвердила в судовому засіданні й свідок ОСОБА_6, яка підтримує дружні стосунки з позивачкою.
Заперечення відповідачем цих обставин на поданих доказах не ґрунтуються, а тому суд їх до уваги не приймає.
Таким чином, судом встановлено порушення прав позивачки на здійснення права розпорядження спільним сумісним майном.
При цьому в разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
Що стосується визначення вартості цієї частки, то при вирішенні зазначеного суд виходить зі змісту договору купівлі-продажу спірного майна від 17 травня 2005 року, який про справі не оспорюється і згідно ст. 204 ЦК України є правомірним.
При цьому суд не приймає до уваги звіт про оцінку вартості майна на момент його відчуження, а згідно ст. 65 і 71 СК України виходить з реально вчиненого правочину й вартості визначених ним грошових коштів, які одержав за договором відповідач (5 000 грн.).
Що стосується показання свідка ОСОБА_7 про технічний стан автомобіля в серпні-вересні 2005 року, то вони також не мають правого значення при вирішенні цієї справи.
За таких обставин в цій частині судом виявлено порушене право позивачки, що має право на грошову компенсацію, яка згідно доведених обставин справи й презумпції рівності часток подружжя передбачених ст. 70 СК України становить 2 500 грн., тобто половину від 5 000 грн.
Втім з часу, коли позивачка дізналася про порушення своїх прав минуло більше трьох років, а отже строк позовної давності в цій справі сплив, про застосування якого заявлено відповідачем згідно вимог статей 257 і 267 ЦК України та ст. 72 СК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою до відмови в позові.
Дані про переривання строку позовної давності згідно ст. 264 ЦК України в цій справі суду не представлено.
Таким чином порушене право позивачки в силу зазначеної імперативної норми захисту не підлягає, а тому в задоволені її позову слід відмовити.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволені позову відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя