7/2-1056/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2009 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація”, третя особа – директор ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація” ОСОБА_4, про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
позивач 4 лютого 2009 року звернувся до суду за даним позовом, посилаючись на те, що його звільнено з посади заступника директора по механізації ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація” без законної підстави передбаченої п. 3 ст. 40 КЗпП України, в зв’язку з чим порушує питання про поновлення строків звернення до суду, поновлення його на роботі разом із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 1 квітня 2007 року по 30 березня 2009 року) в уточненому розмірі 47 909 грн. 09 коп. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.
У судовому засіданні позивач та його представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Третя особа – ОСОБА_4, просив розглянути справу за його відсутності.
Представник відповідача проти позову заперечив і ствердив про правомірність звільнення позивача. На підтвердження своїх заперечень надав докази.
Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Як убачається з матеріалів справи, позивач згідно наказу № 3 з 1 квітня 2002 року обіймав посаду заступника директора по механізації ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація”.
Повноваження й обов’язки позивача на даній посаді визначено посадовою інструкцією від 1 квітня 2002 року.
15 червня 2007 року наказом директора № 156 позивача звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, в зв’язку з невиконанням без поважних причин обов’язків покладених на нього.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані з ініціативи власника або уповноваженого ним органу лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
За змістом цієї норми систематичність невиконання обов’язків працівником, встановлюється за умови переднього застосування до працівника заходів стягнення передбачених нормами КЗпП України.
Повноваження директора, який вирішує питання діяльності товариства, встановлені п. 5.6 Статуту ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація”.
Трудовий договір згідно ст. 21 КЗпП України з позивачем не укладався.
Порядок забезпечення трудової дисципліни на підприємствах, установах і організаціях та обов’язки працівників регламентовано вимогами статей 139 і 140 КЗпП України.
Разом з тим за порушення трудової дисципліни до працівника згідно ст. 147 КЗпП України можуть бути застосовано тільки один із заходів стягнення: догана або звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
В матеріалах справи відсутні й у судовому засіданні не встановлено дані про інші види дисциплінарних стягнень, що згідно цих вимог закону застосовувалися б до позивача перед його звільненням.
При обрані виду стягнення власник або уповноважений ним орган згідно ст. 149 КЗпП України повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
При цьому стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
По справі встановлено, що до звільнення позивача 15 червня 2007 року попередні дисциплінарні й громадські стягнення згідно вимог КЗпП України до нього не застосовувалися і підставами звільнення при вчиненні нового проступку не були.
Встановлено по справі й те, що після звільнення, позивача в установленому законом порядку про це не повідомлено, розрахунок і виплата всіх належних йому сум згідно статей 116 і 117 КЗпП України не проведено. Дані обставини представник відповідача не заперечував і ствердив про них в письмовій заяві від 26 березня 2009 року.
Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в справі про звільнення до районного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З матеріалів справи та пояснень сторін установлено, що копія наказу про звільнення позивачеві не вручалася. Відсутні у справі й дані про видачу позивачеві трудової книжки.
Трудова книжка позивача із записом про його звільнення суду не представлена й на підприємстві також відсутня.
Дані обставини вбачаються з листа Державного інспектора праці від 21 січня 2009 року.
За таких обставин та з урахуванням тверджень позивача, який дізнався про своє звільнення після одержання листа Державного інспектора праці від 21 січня 2009 року й зі змістом наказу про звільнення ознайомився в судовому засіданні при розгляді цієї справи, суд згідно ст. 234 КЗпП України вбачає підстави для поновлення строків на звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який позивачем пропущено з поважних причин.
Перевіряючи законність підстав звільнення позивача з роботи, суд зазначає, що згідно роз’яснень даних у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів”, за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Обираючи стягнення за невиконання обов’язків позивачем у виді звільнення, директор ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація” вимог п. 3 ст. 40 і ст. 149 КЗпП України не врахував і звільнив працівника, без попереднього застосування до нього інших заходів дисциплінарного чи громадського стягнення.
Отже дані вимоги закону при звільненні позивача не дотримано, а тому його не можна вважати правомірним.
Оскільки законної підстави до звільнення позивача згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України при розгляді цієї справи не встановлено, порушені права позивача підлягають захистові, а пред’явлений позов у частині його поновлення на попередній роботі – задоволенню.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.
З цих підстав і виходячи з даних довідки про середній заробіток позивача за останні два місяці, що передували звільненню, на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах одного року й тим самим частково задовольнити позов у межах заявлених позивачем вимог згідно ст. 11 ЦПК України, який просив брати до уваги його середньомісячний заробіток у розмірі 2 000 грн.
Що стосується моральної шкоди, то її заподіяння позивачеві в судовому засіданні не доведено й доказів про це суду не представлено, а тому в цій частині підстав до задоволення позову суд не вбачає.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_3 встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до районного суду із завою про вирішення трудового спору в справі про звільнення, що пропущений ним з поважних причин.
Поновити ОСОБА_3 на попередній роботі на посаді заступника директора по механізації ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація” і в цій частині допустити негайне виконання рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України.
Стягнути з ТОВ Будівельної компанії „Спецбудмеханізація” на користь ОСОБА_3 оплату за час вимушеного прогулу за один рік у розмірі 24 000 грн.
У задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя
РІШЕННЯ копія
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до приватного нотаріуса Вишгородського районного округу Київської області – ОСОБА_7 про зобов’язання вчинити нотаріальну дію,
встановив:
ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом у якому оскаржує відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо договору купівлі продажу жилого будинку, оскільки вважає, що перешкоди цьому правочину відсутні.
Зважаючи, що для складання повного рішення може бути витрачений значний час, на підставі ч. 3 ст. 209 ЦПК України, суд вважає необхідним проголосити його вступну і резолютивну частину, а повний обсяг скласти протягом 5 днів.
Керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволені позову ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
з оригіналом звірена
Суддя