Справа № 301/1187/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 вересня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Власова С.О., Собослоя Г.Г.

при секретарі: Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Іршавського районного суду від 10 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про виселення.

Позов обґрунтовано тим, що 23.08.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір згідно якого останній отримав кредиту в сумі 8495,84 долари США.

В рахунок забезпечення зобов'язань за даним кредитним договором 26.08.2006 року між банком та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якого є належне відповідачу нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою Іршавський р-н, АДРЕСА_1.

Оскільки позичальники не виконували своїх зобов'язань належним чином, то рішенням Іршавського районного суду від 11.04.2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Банк направляв письмову вимогу відповідачу про виселення, однак така залишилася без реагування.

За таких обставин, посилаючись на ст.109 ЖК УРСР та ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» просив суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживаються у житловому будинку, що є предметом іпотеки.

Заочним рішенням Іршавського районного суду від 10 липня 2015 року даний позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою Іршавський р-н, АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, не був придбаний ним за кредитні кошти, а тому виселення його без надання іншого жилого приміщення не допускається.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 23.08.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір згідно якого останній отримав кредиту в сумі 8495,84 долари США (а.с.9-12).

В рахунок забезпечення зобов'язань за даним кредитним договором 26.08.2006 року між банком та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якого є належне відповідачу нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою Іршавський р-н, АДРЕСА_1 (а.с.13-18).

Заочним рішенням Іршавського районного суду від 11.04.2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки. Дане рішення набрало законної сили (а.с.19-21).

Задовольняючи позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, то відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла, а дана вимога банку задоволенню не підлягає.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду України в своїй Постанові №6-39цс15 від 18.03.2015 року, що є обов'язковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

З договору іпотеки вбачається, що домоволодіння за адресою Іршавський р-н, АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.11.2005 року.

Тобто, будинок який є предметом іпотеки не придбаний за рахунок кредитних коштів, а тому відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла, у зв'язку з чим даний позов задоволенню не підлягає

За таких обставин, відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно ст. 88 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 121,80, понесений останнім за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. 109 ЖК УРСР, ст.ст. 88, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати заочне рішення Іршавського районного суду від 10 липня 2015 року та ухвалити по даній справі нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 121 (сто двадцять одна) гривня 80 (вісімдесят) копійок.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді