Справа № 303/1800/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

01 вересня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Ігнатюка Б.Ю.

суддів - Фазикош Г.В., Власова С.О.

при секретарі - Рогач О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ТзОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ТзОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом .

Позов мотивовано тим, що під час шлюбу чоловік позивачки без її згоди 25.02.2015 р. уклав договір фінансового лізингу № 000787 з ТзОВ "Лізингова компанія "Автофінанс"(надалі ТзОВ "ЛК "Автофінанс"), згідно пунктів 1.1 та 1.3 якого ТзОВ "ЛК "Автофінанс" зобов'язалася придбати, предмет лізингу - транспортний засіб мінітрактор марки "Дон Фенг 404" та передати йому в користування на строк та умовах передбачених договором. Пунктом 8.2 визначена вартість предмета лізингу 16 666,67 доларів США, що у гривневому еквіваленті на момент укладення договору складає 550 000,00 грн. На виконання умов договору ОСОБА_3, 25.02.2015 р. за рахунок спільних коштів подружжя сплатив ТзОВ "ЛК "Автофінанс" адміністративний платіж в розмірі 55 000, 00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями № 318 на суму 49 000,00 грн. та № 320 на суму 6 000, 00 грн. Позивачка стверджує, що вищевказаний Договір фінансового лізингу між відповідачами укладений з порушенням норм законів, оскільки укладено без її відому та згоди, даний договір виходить за межі дрібного побутового і стосується цінного майна. Тому просила визнати його недійсним з моменту укладення, стягнути з ТзОВ "ЛК "Автофінанс" на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 55000,00 грн., а також 793,60 грн. на відшкодування судового збору.

Рішенням суду позовні вимоги задоволені.

З цим рішенням не погодилось ТзОВ «ЛК «Автофінанс», порушило питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального права, невідповідністю висновків суд обставинам справи.

Представник апелянта та ОСОБА_3 в судове засідання не явились, про причину неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджено відповідними розписками. Тому суд розглянув справу у їх відсутності відповідно д о ч.2 ст.305 ЦПК України.

Представник позивача вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Доводи апеляційної скарги: в договорі зазначеного про заяву лізингоодержувача про згоду його дружини на укладення договору; судом першої інстанції не правильно тлумачено ст.65 СК України.

Заслухавши представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

По справі установлено, що позивачка та відповідач ОСОБА_3 перебувають у шлюбі. Останній без згоди позивачки 25.02.2015 р. уклав договір фінансового лізингу № 000787 з ТзОВ " ЛК "Автофінанс", згідно пунктів 1.1 та 1.3 якого ТзОВ "ЛК "Автофінанс" зобов'язалось придбати предмет лізингу - транспортний засіб мінітрактор марки "Дон Фенг 404" та передати йому в користування на строк та умовах передбачених договором. Пунктом 8.2 визначена вартість предмета лізингу 16 666,67 доларів США, що у гривневому еквіваленті на момент укладення договору складає 550 000,00 грн. На виконання умов договору ОСОБА_3 25.02.2015 р. за рахунок спільних коштів подружжя сплатив ТзОВ "ЛК "Автофінанс" адміністративний платіж в розмірі 55 000, 00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями № 318 на суму 49 000,00 грн. та № 320 на суму 6 000, 00 грн. Відповідно до п.1.2 укладеного договору вартість предмета лізингу зазначається у договорі, розмір авансового платежу також вказується в даному договорі та додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною. Відповідно до додатку №1 щомісячний авансовий платіж становить 694,44 дол.США. Таким чином, станом на теперішній час відповідачем ОСОБА_3 сплачено 55 тис. грн. по зазначеному договору та взято зобов'язання сплачувати лізингодавцю щомісячно по 694.44 дол. США.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч.2 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

На підставі зазначеного суд констатує, що 55 тис. грн., сплачені ОСОБА_3 по договору були спільною сумісною власністю подружжя Кузьми як і грошові суми в 694.44 дол. США, які ОСОБА_3 зобов'язався по договору сплачувати щомісячно. Тому для вирішення спірного питання слід виходити з вимог СК України, яким врегульовано дане питання та відповідних норм ЦК України, які стосуються цього питання.

Відповідно до ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Вказані вище грошові суми свідчать про те, що укладений договір не відноситься до дрібного побутового договору.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

По справі установлено, що позивачка згоди на укладення оспорюваного договору не давала і тому, виконуючи вимоги зазначених вище норм закону, суд констатує, що висновок суду про визнання оспорюваного правочину недійсним є таким, що відповідає діючому законодавству. Застосування судом першої інстанції наслідків недійсності договору відповідає вимогам абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Керуючись ст.ст.307,308,315 ЦПК України, судова колегія,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді :