ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/7329.04.09

За позовом       Заступника прокурора  Деснянського  району міста Києва в

                          інтересах держави в особі Київської міської ради   

До                          Фізичної особи –підприємця  ОСОБА_1

Про                           звільнення   самовільно зайнятої земельної ділянки

                                                                                      Суддя   Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від прокуратури       Розум С.М.  –посвідчення №4 від 12.01.2006р.

Від позивача             Дудник Л.В.  –по дов. №225-КР-429 від 13.04.2009р.

Від відповідача             не з»явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          На розгляд Господарського суду міста Києва переданий позов Заступника прокурора  Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі  Київської міської ради про зобов’язання Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку  площею 20 кв.м., яка розташована   за адресою :м. Київ, вул.. Жукова, 53 у Деснянському районі м. Києва під розміщення павільйону та привести у приданий для використання за цільовим призначенням стан.

          Представник прокуратури позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.

          Представник Київської міської ради позовні вимоги підтримав в повному обсязі посилаючись на те, що у відповідача відсутні правові підстави, відповідно до чинного законодавства,  для зайняття спірної земельної ділянки.

Відповідач  представника в засідання не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалі суду  про порушення провадження у справі від 09.02.2009 року та ухвалах від 04.03.2009р. та  від  06.04.2009р.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві  та  довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

         Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

         Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача та доказів належного виконання умов договору не надходило.

       На підставі ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

       Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників позивача прокуратури та відповідача господарський суд, встановив:

       Відповідно до статті 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель в місті Києві  здійснюється Київською міською радою.

       При здійсненні Київською міською радою вищезазначених повноважень встановлено, що Фізична особа – підприємець  ОСОБА_1  без правовстановлюючих документів, відповідно до яких право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, використовує земельну ділянку  площею 20 кв.м., яка розташована яка розташована  за адресою: м. Київ, вул. Жукова, 53, у Деснянському  районі м. Києва під розміщення павільйону, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

           Факт самовільного використання спірної земельної ділянки підтверджується актами  перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 квітня 2008 року №471/03/81, від 24.03.2009р. №347/03, що складені  Головним управлінням земельних ресурсів.

           Нормами статті 212  Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або користувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

           Згідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об"єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 40 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

           Статтею 9 Земельного кодексу України, визначені повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

           Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об"'єкти, визначені відповідно  до закону як об"єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.   

         Згідно п. 5 ст. 16 Закону  України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права  суб"єкта  комунальної власності здійснюють відповідні ради.

          Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України  підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

        Відповідно до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що відповідач безпідставно займає земельну ділянку, чим порушує інтереси держави щодо регулювання державою земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання.

Слід зазначити, що відповідно до частини 3 пункту 1 статті 211 Земельного кодексу України у разі самовільного зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Пунктом 1 статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат понесених за час незаконного користування ними.

Відповідно до ст. 33 Господарського  процесуального кодексу України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

           Відповідач належних доказів правомірності користування спірною земельною ділянкою суду не  надав.

           Враховуючи вищевикладене,  суд приходить до висновку, що позовні вимоги  є обгрунтованими, а  тому  підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України,  підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи викладене  та керуючись  ст.ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

           Позов задовольнити повністю.

           Зобов’язати Фізичну особу –підприємця  ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) повернути самовільно  зайняту  земельну ділянку площею 20 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Жукова, 53 у Деснянському  районі м. Києва у 7 - ми денний термін з  дня набрання рішення законної сили Київській міській раді (м. Київ,  вул. Хрещатик, 36, код )

           Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1)  в Доход Державного бюджету України  85 грн. держмита

           Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

            Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Суддя                  Т.Ю.Трофименко