ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

іменем України

"09" червня 2011 р. Справа № 2а-207/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

,

розглянувши апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області на постанову Житомирського районного суду Житомирської області від "12" квітня 2011 р. у справі № 2а-207/11 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною і зобов"язання вчинити дії           ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 15.03.2011 р. звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ в Житомирському районі Житомирської області про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2010 р., а також проводити такі нарахування та виплати в подільшому.

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 12.04.2011 року позов задоволено частково.

Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області провести у відповідності до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2010 р. В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з»явилися. Про причину своєї неявки не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні – не обов»язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст.196 та п.2 ч.1 ст.197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Тому, згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст.195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що остання підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судом, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

З матеріалів справи вбачається нарахування та виплата коштів проводилася у розмірах, встановлених п.8 постанови КМ України від 28.05.08р. №530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.

Державні соціальні гарантії дітям війни встановлені Законом України “Про соціальний захист дітей війни” та не можуть бути обмежені іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст.22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсяг існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.8 КАС України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Доводи апеляційної скарги про те, що Пенсійний фонд не може проводити виплату спірних сум, оскільки такі кошти є бюджетними, та їх не вистачає на фінансування видатків, передбачених ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", а кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, є не обґрунтованими.

Відповідно до Положення „Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01.03.2001 року саме на територіальні управління Пенсійного фонду України покладені такі функції і питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору.

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої, згідно ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм обрахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає. А відтак, положення ч.3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини для обрахування доплат, передбачених ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", а тому, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування вище вказаних норм, є безпідставними.

В зв"язку з викладеним колегія суддів приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії у розмірі, визначеному ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Проте суд першої інстанції в своїй постанові неправильно зазначив дату, з якої належить проводити такі нарахування, прийшовши до висновку про необхідність поновлення пропущеного позивачем строку на звернення до суду.

Апеляційна інстанція не погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду 15.03.2011 року та просив зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату спірних коштів за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2010 р.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановленню істини у конкретній адміністративній справі.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.

Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Про порушення своїх прав позивач достовірно усвідомлював в момент отримання мінімальної пенсії за віком за 2006-2010 рр., однак з позовом звернувся лише 15.03.2011 року, подавши його більш ніж через рік з моменту порушення, на його думку, прав, свобод та законних інтересів, а тому строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2006 р. по 14.09.2010 р. включно позивачем пропущено без поважних причин, і будь-яких законних та обґрунтованих підстав для його поновлення у суду першої інстанції не було.

А тому, вимоги позивача підлягають задоволенню лише в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 ст.99 КАС України, які передували пред'явленню нею даного позову.

Так, згідно постанови суд першої інстанції зобов”язав відповідача провести перерахунок та виплату зазначених коштів позивачу за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2010 р.

Однак, із позову видно те, що позивач з ним звернувся до суду 15.03.2011 року, в зв”язку з чим, виходячи із вимог ч.2 ст.99 КАС України, він має право на перерахунок підвищення до пенсії не з 09.07.2007 р., а з 15.09.2010 р.

А його позовні вимоги за період з 01.01.2006 р. по 14.09.2010 р. включно слід залишити без розгляду у відповідності до вимог ч.2 ст.99 та ч.1 ст.100 КАС України, так як пропуск строку звернення до суду є підставою для залишення позовних вимог без розгляду, а не для відмови в позові.

Тому постанова суду підлягає скасуванню з одночасною зміною дати з якої підлягають задоволенню позовні вимоги позивача, та з одночасним залишенням без розгляду решти його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2011 р. в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 14.09.2010 р. включно, а також в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 01.01.2006 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 р. - скасувати, та його позовні вимоги за вказаний період - залишити без розгляду.

Постанову суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за період часу з 15.09.2010р. по 31.12.2010 р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_2 вул.Приозерна 3,смт.Новогуйвинське,Житомирський район, Житомирська область,12441

3- відповідачу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області пл. Польова,8,м.Житомир,10009