ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

іменем України

"02" червня 2011 р. Справа № 2-а-71/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області на постанову Радомишльського районного суду Житомирської області від "18" лютого 2011 р. у справі № 2-а-71/11 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 25.01.2011 р. звернулась до Радомишльського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ в Радомишльському районі Житомирської області про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2010 р.

Постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2011 року позов задоволено, зобов"язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену соціальну допомогу як дитині війни за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2010 р.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з»явилися. Про причину своєї неявки не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов»язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст.196 та п.2 ч.1 ст.197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Тому, згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни. Таким чином вона є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України»на відповідний рік.

ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року –695,00 грн., з 01.04.2010 року –706,00 грн., з 01.07.2010 року –709,00 грн.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим вона звернулась до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про соціальний захист дітей війни»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Доводи скаржника про неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зокрема не визначення поняття "мінімальна пенсія за віком", не приймається колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини третьої статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У розумінні статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і встановлюється в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Доводи апелянта, що при застосуванні частини третьої статті 28 цього Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є помилковими, оскільки судова колегія вважає, що наявність такої норми не є підставою для відмови в реалізації громадянами, які мають статус дитини війни, конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і встановлюється в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

В зв"язку з викладеним колегія суддів приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії у розмірі, визначеному ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Однак при визначенні періоду здійснення перерахунку цієї доплати, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що такі вимоги позивача підлягають задоволенню лише в межах шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ч.2 ст.99 КАС України виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом»означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановленню істини у конкретній адміністративній справі.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.

Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Спірні виплати є регулярними, тобто про своє порушене право позивач мав знати при отриманні ним щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Про порушення своїх прав позивач достовірно усвідомлював в момент отримання мінімальної пенсії за віком за 2006-2010 рр., однак з позовом звернулась лише 25.01.2011 року, подавши його більш ніж через рік з моменту порушення, на її думку, прав, свобод та законних інтересів. А тому строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2006 р. по 24.07.2010 р. позивачем пропущено без поважних причин, і будь-яких законних та обґрунтованих підстав для висновку про його не пропущення позивачем, у суду першої інстанції не було.

А тому, вимоги позивача підлягають задоволенню лише в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 ст.99 КАС України, які передували пред”явленню ним даного позову.

На думку колегії суддів, безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції не застосував вимоги ч.5 ст.99 КАС України, оскільки дана норма Закону не регулює спірні правовідносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.195, 197, 198, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Радомишльського районного суду Житомирської області від 18.02.2011 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за період з 01.01.2006 р. по 08.07.2007 р., та в частині задоволення її вимог за період з 09.07.2007 р. по 24.07.2010 р. включно скасувати, та її позовні вимоги за вказані періоди часу - залишити без розгляду.

Постанову суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за період часу з 25.07.2010р. по 31.12.2010р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_2 вул.Польова, 2,с.Глухів-1,Радомишльський район, Житомирська область,12220

3- відповідачу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області вул.М.Житомирська, 8,м.Радомишль,Житомирська область,12200