ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 2-218/2010

провадження № Б/н 66

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2010 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Ящук Т.І.

при секретарі Жиленко Ю.Г.

за участю позивачки ОСОБА_2

представників позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6

відповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_2 особисто та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_7 , треті особи - Орган опіки та піклування Дарницького району м. Києва , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу КОНДРАТЕНКО Олена Володимирівна, ОСОБА_12 - про визнання недійсним договору дарування квартири та витребування квартири у добросовісного набувача, -

встановив :

Позивачі ОСОБА_8, ОСОБА_2 17.10.2008 року звернулись до суду з позовом особисто та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_9 до відповідача ОСОБА_10 про визнання договору дарування квартири недійсним, посилаючись на наступні обставини. ОСОБА_8 з 1992 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2, від шлюбу мають сина ОСОБА_9, 1993 р.н. В березні 2001 року позивачами була придбана квартира АДРЕСА_1, в якій вони були зареєстровані та проживали разом із сином.

В жовтні 2003 року знайомий ОСОБА_8 ОСОБА_12 шляхом обману і зловживання довірою примусив позивача подарувати дану квартиру його тестю - ОСОБА_10 Даний договір був посвідчений знайомим ОСОБА_12 нотаріусом Кондратенко О.В. 23.10.2003 року. Позивачі погодилися на дарування квартири ОСОБА_10, оскільки фактично ОСОБА_12 збирався придбати в них дану квартиру, а оформлення дарування пропонував з метою економії витрат на держмито. ОСОБА_8 з ОСОБА_12 підтримували дружні стосунки з 2000 року, тому позивачі в шахрайстві його не підозрювали. Після оформлення договору дарування ні відповідач, ні його зять, з позивачами не розрахувались.

Позивачі вважають, що, по-перше, даний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки порушує майнові права неповнолітнього сина позивачів ОСОБА_9, що проживав та був зареєстрований у даній квартирі. Договір дарування був складений і оформлений без дозволу органу опіки та піклування. Позивачі, підписуючи договір дарування були впевнені, що отримають від ОСОБА_12 гроші за квартиру та придбають житло для свого сина. У зв'язку з шахрайськими діями ОСОБА_12 син позивачів позбавлений будь-якого житла.

По-друге, користуючись збігом тяжких обставин, що мали місце в подружньому житті позивачів, ОСОБА_12 змусив позивачку виписатись з квартири та виписати сина і звільнити житло.

По-третє, з ОСОБА_10 позивачі до моменту підписання договору дарування знайомі не були, і ніяких матеріальних зобов'язань ні перед відповідачем, ні перед його зятем ОСОБА_16 не мали. А після оформлення договору дарування жодних коштів не отримували.

Ухвалою суду від 15.04.2009 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_7, а ухвалою суду від 27.07.2009 року - в якості третьої особи - ОСОБА_12

25.03.2010 року позивачі доповнили та уточнили свої позовні вимоги : просили визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 23.10.2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Витребувати квартиру АДРЕСА_2 у добросовісного набувача ОСОБА_7, та вернути позивачу вказану квартиру.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та їх представники ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтримували заявлені позовні вимоги, і неодноразово уточнювали 'ставини, якими обгрунтовують позовні вимоги.

В даному судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_4 зазначив, що вказаний договір дарування був укладений ОСОБА_8 з метою приховання свого нерухомого майна від осіб, яким він повинен був кошти. Дійсного наміру дарувати квартиру у ОСОБА_8 не було, договір був укладений сторонами «про людське око», це була мнима угода, без наміру створення юридичних наслідків.

Представник позивачів ОСОБА_3 посилався на те, що договір дарування був укладений під впливом тяжких обставин, обману та зловживання довірою з боку третьої особи ОСОБА_12, який інсценував перед ОСОБА_8 погрози з боку третіх осіб, які могли забрати його квартиру за борги, тому ОСОБА_8 вимушений був погодитись на вказану угоду. Крім того, договором порушено законні права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_9, 1993 р.н., оскільки спірна квартира була придбана за кошти від продажу квартири, у приватизації якої брав участь ОСОБА_9 ; не було отримано дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири, в якій проживав малолітній.

В дане судове засідання позивач ОСОБА_8 не з'явився, його інтереси представляв представник за нотаріально посвідченою довіреністю від 11.09.2008 року ОСОБА_3 ( а.с. 32) Будучи присутнім в попередньому судовому засіданні 27.07.2009 року ОСОБА_8 свої позовні вимоги підтримав , а 16.09.2009 року через свого представника подав письмові пояснення наступного змісту. Квартира АДРЕСА_1 до документах належала позивачу, але придбана вона була за кошти, отримані з продажу квартири, приватизованої в рівних частках позивачем, його дружиною та сином.

В 2002 році ОСОБА_8 постраждав від шахрайських дій ОСОБА_18, щодо якого порушена кримінальна справа . Суть справи полягає у тому, що в 2002 року позивач замовив цій особі придбати за кордоном для позивача та його знайомих автомобілі імпортного виробництва, для чого передав йому власні кошти та кошти, отримані в інших людей, які замовили автомобілі.

ОСОБА_18 замовлених автомобілів не передав , гроші не повернув до цього часу.

Серед замовників автомобілів була ОСОБА_19, з дочкою якої старший син позивача ОСОБА_20 підтримував дружні стосунки, а згодом вони одружились. В серпні 2003 року до позивача звернувся його син та повідомив, що невідомі особи погрожують йому, позивачу та його сім'ї і вимагають повернути ОСОБА_19 гроші на автомобіль. Син позивача звернувся до їх спільного знайомого ОСОБА_12, який в свою чергу, мав добрі стосунки з ОСОБА_19, та запропонував свою допомогу в залагодженні конфлікту . На деякий час погрози припинились, але в подальшому ОСОБА_12 став запевняти позивача, що існує певна загроза від ОСОБА_19, яка будь-яким чином буде намагатись повернути гроші шляхом направлення бандитів до позивача. З серпня 2003 року і до підписання договору дарування квартири ОСОБА_12 кожного дня супроводжував ОСОБА_8 на випадок захисту від бандитів та повідомив позивачу , що ОСОБА_19 через бандитів збирається відібрати в позивача квартиру і запропонував подарувати квартиру його тестю ОСОБА_10, а ОСОБА_19 сказити, ніби позивач був винен ОСОБА_12 гроші і таким чином розрахувався. Згодом ОСОБА_12 сказав позивачу написати для правдивості розписку на його ім'я, яку він мав передати ОСОБА_19 та її бандитам.

Через 2-3 тижні після оформлення договору дарування , коли позивач перебував на кордоні з Польщею, його затримали працівники Любомльського PB УМВС України у Волинській області та передали до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, причиною затримання була заява ОСОБА_19 Поки позивач перебував під арештом, ОСОБА_12 повідомив дружину позивача, що вона має звільнити квартиру тому, що квартира продана. Звільнившись з-під арешту, позивач зустрічався з ОСОБА_12 з метою отримання грошей за квартиру, яку він продав, але той пояснив, що гроші він віддав бандитам ОСОБА_19, щоб вони не вбили позивача та його сім'ю.

В подальшому позивач від свого сина ОСОБА_20 дізнався, що ОСОБА_12 інсценував погрози від імені ОСОБА_19, а вона сама не мала до цього жодного відношення. Тому в

2006 році він звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання договору дарування квартири недійсним, але на початку 2007 року він був затриманий та знаходився під вартою до серпня 2007 року, тому позов було залишено без розгляду.

Враховуючи, що ОСОБА_12, зловживаючи довірою позивача, змусив підписати договір дарування квартири на раніше невідому особу, штучно створивши тяжкі обставини у житті позивача, в якого перед ОСОБА_12 не було жодних матеріальних зобов'язань, позивач просить визнати недійсним договір дарування квартири.

Позивачка ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні вищевикладеним поясненням ОСОБА_8 Вказала, що у позивачів не було боргових зобов'язань ні перед ОСОБА_10, ні перед ОСОБА_12 Тільки завдяки обману та зловживання довірою з боку останнього, позивачка погодилась на укладення цього договору. Діючи під впливом ОСОБА_12, позивачка розуміла, що буде укладено договір дарування з метою приховати квартиру від ОСОБА_19, якій її чоловік був винен велику суму грошей. В дійсності позивачі не мали наміру відчужувати квартиру, і хотіли в майбутньому переоформити майно назад , але виписались із квартири, щоб створити видимість виїзду. В подальшому їм стали погрожувати невідомі особи, тому вона з сином змушена була залишити квартиру.

Представники відповідача ОСОБА_10 - ОСОБА_6 та ОСОБА_5, уповноважені нотаріально посвідченою довіреністю від 25.02.2009 року ( а.с. 64) позовні вимоги не визнали та просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 зазначила, що ОСОБА_8 та ОСОБА_12 задовго до укладення договору дарування дружили сім'ями, запрошували один в одного на сімейні свята, в них були свої грошові взаємовідносини , тому якими мотивами керувався ОСОБА_8, даруючи квартиру ОСОБА_10 - батьку дружини ОСОБА_12, їм невідомо. Після укладення договору 23.10.2003 року ОСОБА_8 з сином ОСОБА_9 в цей же день були присутні у них на сімейному святі , тому посилання позивачів на обман, зловживання довірою та тяжкі обставини є незрозумілими.

Представник відповідача ОСОБА_6 вказав на те, що позивачами порушено трирічний строк позовної давності, зважаючи на те, що спірний договір укладений в 2003 році, а звернулись вони до суду в 2008 році. Залишення позову ОСОБА_8 в 2007 році без розгляду не є поважною причиною для його продовження. Оскільки позивачами не надано доказів неправомірних дій ОСОБА_12, то відсутні підстави, передбачені ст. 57 ЦК України ( 1963 року) для визнання договору недійсним.

Відповідач ОСОБА_7 також просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем цієї квартири. Оголошення щодо продажу квартири він знайшов у газеті «Авізо», придбав квартиру на законних підставах, за ринковою ціною, вказавши у договорі її повну вартість. Тому в силу ст. 388 ЦК України, вказане нерухоме майно не може бути витребуване в нього як добросовісного набувача.

Третя особа ОСОБА_12 в дане судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В судовому засіданні 03.11.2009 року він вказав, що вважає позовні вимоги безпідставними , оскільки будь-яких незаконних дій щодо сім'ї ОСОБА_8 він не здійснював, нікого не обманював. Протягом 2-х років до укладення договору дарування він був знайомий з ОСОБА_8, вони дружили сім'ями. Обставин, які передували укладенню даного договору, він не пам'ятає.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко О.В. надіслала письмові пояснення на позовну заяву, просила розглянути справу в її відсутності. В поясненнях зазначила, що позов ОСОБА_8 та ОСОБА_2 вважає безпідставним, оскільки при укладенні договору вона особисто роз'яснювала зміст договору дарування, наслідки його укладення , і на запитання нотаріуса сторони підтвердили, що зміст договору їм зрозуміло , що договір не носить характер мнимої та удаваної угоди і відповідає дійсним намірам сторін, під цим договором сторони не уявляють ніякий інший договір і сторони діють добровільно ( а.с. 52-53).

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Дарницького району м. Києва в судове засідання не з'явився, надав пояснення по справі, в яких просив розглянути справу без його участі, при цьому особливо врахувати права малолітньої ОСОБА_23, 2008 р.н.,

дочки відповідача ОСОБА_7, який є добросовісним набувачем спірної квартири. Крім того, вказав, що оскільки на день посвідчення договору не діяв Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», то нотаріус і не повинен був вимагати дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири.

Вислухавши сторони, їх представників, свідка, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачі по справі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебувають у зареєстрованому шлюбі з 16.11.1992 року ( копія свідоцтва про шлюб - а.с. 5). Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 ( копія свідоцтва про народження - а.с.6).

Спірною є квартира АДРЕСА_1, що була придбана на ім'я ОСОБА_8 в період шлюбу за договором купівлі-продажу квартири від 16.03.2001 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 11-801, зареєстрованим в Київському міському БТІ 19.03.2001 року за реєстровим № 109/30686 ( а.с.55). Вказана квартира складається з двох жилих кімнат, житловою площею 30,1 кв.м., загальною площею квартири з урахуванням балкону 54 кв.м.

Спірним договором є договір дарування квартири АДРЕСА_1, за яким 23.10.2003 року позивач ОСОБА_8 подарував, а відповідач ОСОБА_10 прийняв у дар вказану квартиру. Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 8847 ( а.с. 8, 54). Договір був зареєстрований у Київському міському БТІ 27.10.2003 року за № 109/30686.

З копій документів, що надавались нотаріусу при укладенні вказаного договору вбачається , що 07.10.2003 року Київським міським БТІ на замовлення ОСОБА_8 йому була видана довідка-характеристика для відчуження нерухомого майна (а.с. 56).

1) року позивачка ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Кондратенко О.В. заяву про те, що вона не заперечує проти відчуження її чоловіком ОСОБА_8 квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, яка є спільно нажитим майном (а.с. 57).

З вищевказаних документів, копії договору та пояснень нотаріуса вбачається, що сторони договору ОСОБА_8 та ОСОБА_10 були особисто присутніми при його укладенні, особисто підписували договір . В п. 7 договору сторони зазначили, що договір не носить характер мнимої та удаваної угоди.

Згідно з довідкою ЖБК «Шовковик-12», позивачі та їх неповнолітній син були зняті з реєстраційного обліку з вказаної квартири : ОСОБА_2 з сином ОСОБА_9 - 02.10.2003 року, ОСОБА_8 - 30.10.2003 року ( а.с. 110), що також підтверджується відмітками в паспортах позивачів (а.с. 7-9).

Як вбачається з копій документів, що подавались нотаріусу Кондратенко О.В. ОСОБА_10 при подальшому відчуженні квартири, які знаходяться в матеріалах цивільної справи № 2-734/07 , на звернення ОСОБА_10 до Київського міського БТІ 05.11.2003 року йому була видана довідка-характеристика для відчуження квартири АДРЕСА_1 (а.с. 92, справа № 2-734/07).

1) року спірна квартира була продана ОСОБА_10 ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Кондратенко О.В. 15.11.2003 року ( реєстровий № 8993 ) , зареєстрованим в Київському міському БТІ 25.11.2003 року №109-30686 (а.с. 123). Продаж було здійснено за 175500 грн.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач ОСОБА_7, перед купівлею квартири він оглядав її, на той час в квартирі ніхто не проживав, квартира пустувала.

Отже , на даний період часу власником спірної квартири є відповідач ОСОБА_7, що також підтверджується листом Київського міського БТІ від 05.03.2009 року ( а.с. 66). В квартирі з 04.03.2004 року зареєстрований власник ОСОБА_7 та з 28.08.2009 року - його дочка ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_6 ( а.с. 124-126).

Як вбачається з вироку Дарницького районного суду м. Києва від 23.06.2008 року ОСОБА_8 був засуджений за ч. 4 ст. 190 КК України ( шахрайство), а саме за те, що він своїми умисними діями в 2002 році скоїв заволодіння чужим майном кількох громадян шляхом обману та зловживання довірою, вчинене повторно, в особливо великих розмірах.

ОСОБА_8 було призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі, на підставі ст. "5 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим терміном на три роки.

З матеріалів вказаної кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_8 перебував під зартою з 24.01.2007 року по 27.07.2007 року, коли був звільнений з-під варти в залі суду у зв'язку зі зміною запобіжного заходу на підписку про невиїзд.

Заявляючи позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним , позивачі на підтвердження вищевикладених обставин посилались на наступні докази : пояснення свідка ОСОБА_20, постанову про визнання ОСОБА_8 потерпілим по кримінальній справі , порушеній за ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_24, скарги ОСОБА_8 до правоохоронних органів, відповіді органів прокуратури , розпорядження про приватизацію квартири АДРЕСА_3.

Оцінюючи допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними, і в їх задоволенні необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Оскільки договір дарування був укладений 23.10.2003 року, виниклі правовідносини регулюються діючим на той час Цивільним кодексом України від 1963 року.

Відповідно до ст. 243 ЦК України ( 1963 р.) , за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає безоплатно другій стороні (обдарованому) майно у власність.

Отже, договір дарування спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності у обдарованої особи. Оскільки договір дарування є безоплатним, то дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру.

Тому посилання позивача на те, що він не мав будь-яких майнових зобов'язань ні перед ОСОБА_10, ні перед ОСОБА_12 правового значення для вирішення даного спору не мають.

Здійснення безоплатного відчуження майна за договором дарування зумовлюється особистими інтересами дарувальника, тому мотиви , з яких дарувальник дарує майно, також не мають значення для юридичної сторони питання.

У зв'язку з цим суд не приймає до уваги посилання позивачів на те, що у ОСОБА_8 не могло бути мотивів, з яких він подарував квартиру тестю ОСОБА_12 - ОСОБА_10, якого до укладення договору дарування особисто не знав. При цьому вказані посилання спростовуються наданими представниками відповідача ОСОБА_10 та оглянутими в судовому засіданні відеозаписами з сімейних свят сім'ї ОСОБА_12, на яких були присутніми позивачі та їх неповнолітній син. Крім того, свідок ОСОБА_20 підтвердив в судовому засіданні, що відносини між сім'ями ОСОБА_8 та ОСОБА_12 були дружніми.

Протягом розгляду справи позивачі надавали взаємовиключні пояснення щодо підстав позову, оскільки одні обставини, на які вони посилались, виключають інші, та є прямо протилежними їм.

Зокрема, в позовній заяві позивачі посилаються на те, що вони мали намір відчужити квартиру ОСОБА_12, але з метою уникнення витрат на оформлення договору купівлі- продажу було укладено договір дарування. Однак, в судовому засіданні позивачі не посилались на вказані обставини , як на підставу для задоволення своїх вимог, взагалі не надавали доказів тих обставин , що вказаний договір дарування є удаваною угодою, і що в дійсності укладався договір купівлі-продажу.

Крім того , твердження позивачів у позовній заяві про намір отримати кошти за спірну квартиру, суперечать поясненням позивача про те, що договір дарування він уклав з метою приховати квартиру від звернення стягнення на неї за свої борги.

Зазначені пояснення в свою чергу суперечать поясненням ОСОБА_8 , що викладені у скаргах до правоохоронних органів ( а.с. 128-129, 132-134, 136-140) , направлених протягом 2006-2007 років , де він вказує на те, що його шахрайським шляхом ошукав громадянин ОСОБА_12, який нібито для повернення коштів особі, якій ОСОБА_8 винен певну суму грошей, змусив позивача подарувати йому свою квартиру, яку ОСОБА_12 оформив на свого тестя ОСОБА_10 Натомість ОСОБА_12 мав віддати гроші , які винен ОСОБА_8 іншій особі . Подарувавши свою квартиру ОСОБА_10 позивач вважав , що таким чином розрахувався з людьми , яким винен кошти.

Судом встановлено , що вказаний договір відповідав вільному волевиявленню сторін, доказів наявності в діях ОСОБА_10 обману з приводу предмета договору - позивачами не надано. При укладенні договору дарування нотаріусом було роз'яснено сторонам про суть та наслідки договору.

З письмових пояснень нотаріуса Кондратенко О.В., що були надані як під час розгляду справи № 2-734/ 07, так і по даній справі, вбачається, що поведінка сторін при укладенні договору була спокійна і виважена , відповіді на запитання нотаріуса чіткі і зрозумілі, ніякого тиску в кабінеті нотаріуса під час оформлення та підписання договору дарування ні з боку третіх осіб, ні з боку ОСОБА_10 до ОСОБА_8 не було ( а.с. 39 , справа № 2-734/07)

Відповідно до ст. 57 ЦК України ( 1963 р.), угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого .

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, «при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.»

З викладеного слідує, що за змістом ст. 57 ЦК , обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості та наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї із сторін.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, посилання позивача, що обман при укладенні договору дарування відбувався з боку третьої особи ОСОБА_12, який переконав позивача, що таким чином останній зможе приховати своє майно від осіб , яким позивач винен значні суми коштів, ( за іншою версією позивача - що ОСОБА_12 , отримавши квартиру, мав розрахуватись за борги ОСОБА_8 з іншою особою ) не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки спірні правовідносини виникли між ОСОБА_8 , як дарувальником та ОСОБА_10, як обдарованим.

Покази свідка ОСОБА_20 про наявність боргів у його батька перед людьми, які надали йому валютні кошти для купівлі за кордоном автомобілів, і у зв'язку з цим - наявність грошових взаємовідносин між батьком та ОСОБА_12 , щодо погроз з боку людей, яким позивач був винен гроші - суд не приймає до уваги , оскільки ОСОБА_20 не був свідком укладення угоди між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Крім того, він є заінтересованою по справі особою - сином позивача.

Посилання позивача на те, що договір дарування відбувся внаслідок зловживання довірою ОСОБА_8, також є необгрунтованими, оскільки цивільним законодавством взагалі не передбачено такої підстави для визнання угоди недійсною.

Заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою є кримінально караним діянням ( шахрайством), однак доказів такого щодо третьої особи ОСОБА_12 в судовому засіданні не надано.

З повідомлення Прокуратури м. Києва від 13.05.2008 року на звернення ОСОБА_8 щодо протиправних дій ОСОБА_12, вбачається , що постановою Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві від 17.12.2007 року в порушенні кримінальної справи відмовлено ( а.с.146).

Постанова СВ УМВС України у Волинській області про визнання ОСОБА_8 потерпілим по кримінальній справі від 14.09.2007 року , постанова про порушення кримінальної справи та притягнення як обвинуваченого від 25.11.2008 року по справі № 30- 042-07 ( а.с. 118-121, 128-140) , а також скарги та заяви ОСОБА_8 до правоохоронних органів за 2006-2007 роки - не підтверджують обставин , викладених у позовній заяві, тому не беруться судом до уваги як належні та допустимі докази.

Угода, укладена фізичною особою на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин характеризується наступними ознаками : перебування сторони договору в тяжких обставинах, вкрай невигідні умови угоди; вчинення особою угоди добровільно; усвідомлення особою, що вона вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах ( немає помилки або обману), але вимушена зробити це під впливом тяжких обставин.

Виходячи зі змісту договору дарування, який є безоплатним, одностороннім, адже до виникнення цивільних прав і обов'язків призвело волевиявлення лише одного суб'єкта - ОСОБА_8, то умови договору дарування не можуть бути для дарувальника вигідними чи невигідними , оскільки він добровільно припиняє своє право власності на користь обдарованого , і не має отримувати для себе будь-яких майнових благ .

Посилання позивачки на те, що під тяжкими обставинами вона розуміє погрози , інсценовані ОСОБА_12 від імені людей, яким ОСОБА_8 винен гроші, суд не приймає до уваги, оскільки вони належними доказами не підтверджені.

Відповідно до ст. 58 ЦК України ( 1963 р.), недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

При укладенні такої угоди сторони ніяких дій по здійсненню мнимої угоди не вчиняють. Отже, мнима угода укладається за згодою обох сторін, з метою недопущення цією угодою правових наслідків, а наміру однієї сторони для укладення мнимої угоди недостатньо.

Проте, як встановлено судом , ОСОБА_10 не вважав дану угоду мнимою, а вважав себе дійсним власником квартири, зареєструвавши договір дарування в Київському міському БТІ та продавши квартиру відповідачу ОСОБА_7, тобто розпорядився нею на власний розсуд. Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу, вказані дії відповідач ОСОБА_10 також вчиняв особисто ( а.с. 123).

Крім того, про реальний намір здійснити відчуження квартири свідчать дії позивачів : позивачка завчасно подала до нотаріуса заяву про надання згоди на відчуження квартири , завчасно виписалась з сином та виїхала з квартири, а позивач - після укладення договору дарування - 30.10.2003 року.

Відповідно до ст. 48 ЦК України , недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Посилання позивачів на те, що їх син ОСОБА_9 також був власником квартири, оскільки вона придбавалась за кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_3 , у приватизації якої ОСОБА_9 брав участь , є необгрунтованими та безпідставними, оскільки договір купівлі-продажу спірної квартири від 16.03.2001 року ніким не оспорювався та недійсним в частині покупців не визнавався.

На час укладення договору дарування була чинною ст. 77 КпШС України, відповідно до якої, за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей. Таким чином, майнові права неповнолітнього ОСОБА_9 даним договором порушені не були.

Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтею 12 якого передбачено, що для здійснення правочинів щодо нерухомого майна право власності на яке або право користування мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, на момент укладення ОСОБА_8 договору дарування - 23.10.2003 року - не діяв, оскільки набув чинності з 01.01.2006 року. Тому посилання позивачів на відсутність згоди органу опіки та піклування на відчуження квартири також є безпідставними.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що позивачі на підтвердження своїх вимог не надали суду належних та допустимих доказів, і обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, не знайшли підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Заява представників відповідача ОСОБА_10 про відмову у позові в зв'язку з пропуском трирічного строку позовної давності є обґрунтованою, оскільки позивачі дійсно без поважних на те причин пропустили строк позовної давності. Однак , в даному випадку суд не може покласти в основу рішення вказану обставину , оскільки позов не доведено позивачами, що є самостійною підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного , ст. ст. 48, 57, 58 , 59, 71, 80 , 243 ЦК України ( 1963 р.), ст. З, 16, 256-257, 265, 267, 388 ЦК України , п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , керуючись ст. ст. 3,10, 11, 57, 60, 88, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив :

В задоволенні позову ОСОБА_8 , ОСОБА_2 особисто та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_7 , треті особи - Орган опіки та піклування Дарницького району м. Києва , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу КОНДРАТЕНКО Олена Володимирівна, ОСОБА_12 , про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 23.10.2003 року , та витребування квартири у добросовісного набувача - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги на рішення суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя