ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"28" квітня 2011 р. Справа № 2а-72/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області на постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від "02" лютого 2011 р. у справі № 2а-72/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 18 січня 2011 року звернулась до Зарічненського районного суду Рівненської області з адміністративним позовом до УПФУ в Зарічненському районі Рівненської області про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за шість місяців, що передують дню звернення до суду з позовом.

Постановою цього ж суду від 02.02.2011 року позовні вимоги задоволено, зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни починаючи з 18 липня 2010 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення № 804324 (а.с.6).

Таким чином вона є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року –695,00 грн., з 01.04.2010 року –706,00 грн., з 01.07.2010 року –709,00 грн.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим вона звернулась до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що Пенсійний фонд не може проводити виплату спірних сум, оскільки такі кошти є бюджетними, та їх не вистачає на фінансування видатків, передбачених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, вони на думку колегії суддів є необґрунтованими.

Відповідно до Положення „Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01.03.2001 року саме на територіальні управління Пенсійного фонду України покладені такі функції і питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору.

Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі передбаченому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Проте суд першої інстанції в оскаржуваній постанові не зазначив дату, до якої необхідно проводити такий перерахунок, чим зобов"язав відповідача проводити такі нарахування позивачу в майбутньому.

На думку колегії суддів, таке рішення суду є помилковим виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб"єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі і на виконання делегованих повноважень.

Захист прав, свобод і інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушень, тобто необхідною умовою для прийняття рішення по суті є наявність порушення прав, свобод чи інтересів. Захист порушених прав, свобод та інтересів на майбутнє чинним законодавством не передбачено, а тому постанова суду першої інстанції в частині зобов"язання відповідача здійснювати нарахування та виплату позивачу соціальної допомоги на майбутнє не ґрунтується на чинному законодавстві.

Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання і не може визначати правовідносини між сторонами на майбутнє. Крім того, можливе внесення зміні до нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини. Тому період, по який необхідно зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії, повинен обмежитись моментом винесення рішення судом першої інстанції (або датою звернення позивача до суду).

Відповідно, постанова суду першої інстанції підлягає зміні з врахуванням періоду, за який має бути здійснено перерахунок та виплата позивачу доплати до пенсії.

Зважаючи на ту обставину, що позов поданий 18.01.2011 року, жодних уточнень, доповнень або змін до позову від позивача не надходило, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання перерахувати позивачу доплати до пенсії як дитині війни підлягають задоволенню в межах визначеного ч.2 ст.99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, а саме починаючи з 18.07.2010 року до 18.01.2011 року (дата подачі позову до суду).

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга – підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні шляхом зазначення в резолютивній частині дати, до якої підлягає перерахунок та виплата пенсії у розмірах визначених ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 205 та 207 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області задовольнити частково.

Змінити постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від 02.02.2011 р. у справі №2а-72/11, виклавши другий та третій абзаци її резолютивної частини наступним чином:

"Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області у проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_3 відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного згідно із ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 18 липня 2010 р. по 18 січня 2011 р.

Зобов"язати управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області провести нарахування та виплату ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" за період з 18 липня 2010 р. по 18 січня 2011 р. з урахуванням проведених виплат."

В іншій частині постанову залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_3 с.Задовже,Зарічненський район, Рівненська область,34033

3- відповідачу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області вул. Л.Українки, 3,смт. Зарічне,Рівненська область,34000