ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

іменем України

"28" березня 2011 р. Справа № 2-А-121/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинський Житомирської області на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від "27" січня 2011 р. у справі № 2-А-121/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинський Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 23.12.2010р. звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ в м.Новоград-Волинському Житомирської області про зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни період з 2006-2010 р.р., а також проводити такі нарахування в подальшому на майбутнє.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 січня 2011 року у зв"язку з пропущенням позивачу строку звернення до суду без поважних причин, адміністративний позов залишено без розгляду в частині зобов"язання відповідача виплатити позивачу соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 22.06.2010 року.

Постановою цього ж самого суду від 27 січня 2011 року позов задоволено, зобов"язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену соціальну допомогу як дитині війни за період з 23.06.2010 р. по 23.12.2010 р.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення №117383 (а.с.7).

Таким чином він є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України»на відповідний рік.

ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року –695,00 грн., з 01.04.2010 року –706,00 грн., з 01.07.2010 року –709,00 грн.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу також не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність встановлення виплат бюджетним законодавством, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. (У справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань). Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про соціальний захист дітей війни» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Доводи скаржника про неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зокрема не визначення поняття "мінімальна пенсія за віком", не приймається колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини третьої статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У розумінні статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і встановлюється в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Доводи апелянта, що при застосуванні частини третьої статті 28 цього Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є помилковими, оскільки судова колегія вважає, що наявність такої норми не є підставою для відмови в реалізації громадянами, які мають статус дитини війни, конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і встановлюється в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

В зв"язку з викладеним колегія суддів приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії у розмірі, визначеному ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Однак, із оскаржуваної постанови видно те, що судом першої інстанції зовсім не була вирішена вимога позивача про зобов"язання відповідача проводити йому такі нарахування і в подальшому на майбутнє.

Згідно п. 2 ч. 1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.201 КАС України підставою для зміни судового рішення суду першої інстанції є вирішення ним не всіх позовних вимог або питань.

Вирішуючи по суті вказану вимогу позивача щодо зобов"язання відповідача проводити йому такі нарахування і в подальшому колегія суддів приходить до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб"єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі і на виконання делегованих повноважень.

Захист прав, свобод і інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушень, тобто необхідною умовою для прийняття рішення по суті є наявність порушення прав, свобод чи інтересів. Захист порушених прав, свобод та інтересів на майбутнє чинним законодавством не передбачено, а тому позовні вимоги позивача в частині зобов"язання відповідача здійснювати їй такі нарахування та виплату на майбутнє не ґрунтується на чинному законодавстві.

Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання і не може визначати правовідносини між сторонами на майбутнє. Крім того, можливе внесення зміні до нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.

В зв"язку з цим колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні цих вимог позивача.

Керуючись ст.ст.198, 201, 205 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у м.Новоград-Волинський Житомирської області - задовольнити частково.

Доповнити резолютивну частину постанови Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у м.Новоград-Волинський Житомирської області про зобов"язання нарахувати та виплатити йому щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни абзацом четвертим наступного змісту:

"В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зобов"язання ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у м.Новоград-Волинський Житомирської області проводити йому нарахування згідно ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни" в подальшому - відмовити."

В решті постанову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_3 вул.Пролетарська,17,с.Ужачин, Новоград-Волинський р-н, Житомирська область,11700

3- відповідачу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинський Житомирської області вул.Пушкіна,5,м.Новоград-Волинський,Житомирська область,11707

вид відправки - проста.