ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

іменем України

"31" березня 2011 р. Справа № 2-А-95/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.2

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від "14" січня 2011 р. у справі № 2-А-95/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 17.12.2010 року звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ в Новоград-Волинському районі Житомирської області про зобов’язання провести перерахунок та виплату доплат, передбачених ст. ст. 39, 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2007 року по даний час.

Ухвалою суду першої інстанції від 28.12.2010 року позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплату додаткової пенсії за період з 01.07.2007 року до 16.06.2010 року включно – залишено без розгляду.

Постановою цього ж самого суду від 14.01.2011 року позов задоволено, зобов’язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачці додаткової пенсії, передбаченої ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 10 % прожиткового мінімуму, починаючи з 17.06.2010 р. по 17.12.2010 р. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, сторони подали апеляційну скаргу, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою: позивач просить задоволити його позов, а відповідач просить відмовити в його задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а скарга відповідача - задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення серії Б №544357, виданим Житомирською ОДА 24.02.1994 р., проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, яке відповідно до постанови КМ України №106 від 23.07.1991р. віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та отримує пенсію у відповідача та доплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до ст.ст. 39, 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У відповідності до статті 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 3 категорії призначається у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно до ч. 1 ст. 39 Закону, пенсіонерам, які проживають на територіях гарантованого добровільного відселення, проводиться доплата до пенсії, яка становить - дві мінімальні заробітні плати.

Всупереч ст.ст. 39, 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному ПКМУ № 836 від 26.07.1996 року по ст. 39 вказаного Закону та по ст. 51, відповідно до ПКМУ № 530 від 28.05.2008 року, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.

З огляду на те, що ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з ПКМУ № 836 від 26.07.1996 року та ПКМУ № 530 від 28.05.2008 року відповідач не правомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст.ст. 39, 51 зазначеного Закону.

При цьому, задовольняючи вимоги позивача в частині зобов"язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову пенсію згідно ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 10% прожиткового мінімуму, суд першої інстанції не врахував те, що рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22.05.2008р. зміни до даної норми в цій частині визнані не конституційними. А тому, при вирішення даного спору суд першої інстанції повинен був застосувати ст.51 цього ж Закону у попередній редакції, згідно якої особам, віднесеним до 3 категорії, додаткова пенсія за шкоджу, заподіяну здоров"ю, призначається у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо зобов"язання відповідача здійснити доплату до пенсії позивачу згідно ст.39 вказаного Закону, суд своє рішення в цій частині взагалі не мотивував. Хоча, як видно із матеріалів справи позивач, який є непрацюючим пенсіонером, постійно проживає на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, в зв"язку з чим має право на отримання доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Тому, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині, та постановити нову про задоволення цих вимог позивача..

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних фінансувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов"язань судом до уваги не приймаються. ( У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов"язань.) Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що особам (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

На думку колегії суддів, також безпідставним є посилання в апеляційній скарзі відповідача на те, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції не застосував вимоги ч.5 ст.99 КАС України, оскільки дана норма Закону не регулює спірні правовідносини.

Крім того, із змісту адміністративного позову видно те, що позивач також просив суд зобов"язати відповідача здійснювати нарахування доплати до пенсії та додаткової пенсії відповідно до вимог ст.39,51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і у майбутньому.

Однак, дана позовна вимога судом першої інстанції взагалі вирішена не була, що підтверджується відсутністю будь-якого мотивування даного факту в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

На думку колегії суддів, вимоги про зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати пенсію у вказаних розмірах не підлягають задоволенню, оскільки не відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб»єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі і на виконання делегованих повноважень.

Захист прав, свобод і інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушень, тобто необхідною умовою для прийняття рішення по суті є наявність порушення прав, свобод чи інтересів. Захист порушених прав, свобод та інтересів на майбутнє чинним законодавством не передбачено, а тому позовні вимоги позивача в частині зобов»язання відповідача здійснювати нарахування та виплату доплати до пенсії та додаткової пенсії на майбутнє не ґрунтується на чинному законодавстві.

Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання і не може визначати правовідносини між сторонами на майбутнє. Крім того, можливе внесення зміні до нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини. Тому період, по який необхідно зобов’язувати відповідача здійснювати перерахунок пенсії, повинен обмежуватися моментом винесення рішення судом першої інстанції (або датою звернення позивача до суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 2011 року скасувати, та постановити нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати неправомірними бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Новоград - Волинському районі Житомирської області щодо не перерахування та не виплати ОСОБА_3 передбачених ст.39 та 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткової пенсії та її підвищення за період з 17.06.2010 року по 17.12.2010 року.

Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої на відповідний період ЗУ «Про Державний бюджет України на 2010 рік», за період з 17.06.2010 року по 17.12.2010 року з урахуванням проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_3 вул.Червоноармійська,с.Броницька Гута,Новоград-Волинський район, Житомирська область,11711

3- відповідачу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області вул. Ушакова,4/5,м.Новоград-Волинський,Житомирська область,11700