ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"06" травня 2011 р. Справа № 2-а-286/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.2

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від "16" лютого 2011 р. у справі № 2-а-286/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною і зобов"язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 01.02.2011 року звернувся до Лугинського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПСЗН Лугинської районної державної адміністрації про стягнення з відповідача щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст. 37 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01.08.2010 р. по 31.01.2011 р.

Постановою цього ж суду від 16.02.2011 року позов задоволено, дії відповідача по щодо не нарахування та невиплати позивачу вказаних коштів визнано неправомірними, зобов’язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу вказаної щомісячної грошової допомоги, починаючи з 01.08.2010 р. по 31.01.2011 р.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою провадження по справі закрити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується копією посвідчення (а.с.1) і постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, яке згідно постанови КМ України №106 від 23.07.1991 року віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі по тексту - Закон), громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, зокрема, в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Всупереч ст.37 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному ПКМУ № 836 від 26.07.1996 року, а не у процентах від мінімальної заробітної плати, як того вимагає вказаний Закон.

З огляду на те, що ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з ПКМУ № 836 від 26.07.1996 року відповідач не правомірно виплачував позивачу щомісячну грошову допомогу в меншому розмірі ніж це передбачено ст.37 зазначеного Закону.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств та відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов"язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При цьому, визначаючи базову величину, з якої розраховується сума допомоги згідно зі ст. 37 Закону, відповідачу слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, а не сумою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року №836.

Розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2010 року - 869,00 грн., з 01.04.2010 року - 884,00 грн., з 01.07.2010 року - 888,00 грн., з 01.10.2010 року - 907,00 грн.

Тому позивач, відповідно до ст.37 Закону, має право отримувати щомісячну грошову допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати.

Дія вказаної норми була зупинена Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, який набрав чинності з 01.01.2008 року.

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними положення щодо зупинення дії ч. 1 ст. 37, ч. 2 ст. 39 вищевказаного Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме ст.ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Доводи апелянта щодо правомірності його дій у зв’язку з відсутністю джерел фінансування на вказані виплати та необхідність їх встановлення бюджетним законодавством, є безпідставними, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

В зв"язку з цим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.197, 198,200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Лугинського районного суду Житомирської області від "16" лютого 2011 р. без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_3 вул.Центральна 4,с.Кремно,Лугинський район, Житомирська область,11301

3- відповідачу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області вул.Червона Гірка, 21,смт.Лугини,Лугинський район, Житомирська область,11301