ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

іменем України

"07" квітня 2011 р. Справа № 2-а-73/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області на постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від "01" лютого 2011 р. у справі № 2-а-73/11 за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Коростишівського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ в Коростишівському районі Житомирської області про зобов'язання зробити перерахунок недоплаченого щомісячного державного підвищення до пенсії як дитині війни з 01.01.2006 р. по час звернення до суду та в подальшому.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 12.01.2011 р. позов ОСОБА_3 в частині вимог за період з 01.01.2006 р. по 30.06.2010 р. залишено без розгляду. Постановою цього ж суду від 01.02.2011 р. позов задоволено частково за період з 30.06.2010 р. по 31.12.2010 р.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім того, зауважують, що зазначену постанову отримали із запізненням, через що просять поновити пропущений строк на її апеляційне оскарження.

Відповідно до ч.2 ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Згідно копії супровідного листа (а.18) копію оскаржуваної постанови відповідач отримав 09.02.2011 року, а дану апеляційну скаргу подав до суду 18.02.2011 року. В зв"язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови Коростишівського районного суду Житомирської області від 01.02.2011 року апелянтом не пропущено, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з"явилися. Про причину своєї неявки не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні – не обов"язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст.196 та п.2 ч.1 ст.197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Тому, згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст.195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що остання підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення №123258/819(а.с.5).

Таким чином остання є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України »на відповідний рік.

ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року –695,00 грн., з 01.04.2010 року –706,00 грн., з 01.07.2010 року –709,00 грн.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних фінансувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймаються. (У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.) Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Окрім того мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Доводи скаржника про неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зокрема не визначення поняття "мінімальна пенсія за віком", не приймається колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини третьої статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У розумінні статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і встановлюється в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Доводи апелянта, що при застосуванні частини третьої статті 28 цього Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є помилковими, оскільки судова колегія вважає, що наявність такої норми не є підставою для відмови в реалізації громадянами, які мають статус дитини війни, конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і встановлюється в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо задоволення позову, однак в своїй постанові неправильно зазначив дату, з якої належить проводити такі нарахування.

Так, згідно постанови суд першої інстанції зобов'язав відповідача провести перерахунок доплати позивачу та виплатити йому необхідні кошти починаючи з 30.06.2010р. по 31.12.2010р.

Однак, із позову видно те, що позивач з ним звернувся до суду 04.01.2011 року, в зв”язку з чим, виходячи із вимог ч.2 ст.99 КАС України, він має право на перерахунок доплати не з 30.06.2010р., а з 04.07.2010 р.

А його позовні вимоги за період з 01.07.2010 р. по 03.07.2010 р. включно слід залишити без розгляду у відповідності до вимог ч.2 ст.99 та ч.1 ст.100 КАС України, так як пропуск строку звернення до суду є підставою для залишення позовних вимог без розгляду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом 1-ї інстанції правильно по суті вирішено справу, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання в частині періоду задоволення вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 01.02.2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання дій управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області неправомірними, зобов"язання останнього провести перерахунок та виплату йому підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01.07.2010 року по 03.07.2010 року включно - скасувати, і його позовні вимоги за вказаний період часу - залишити без розгляду.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1,12504

3- відповідачу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області вул.Гагаріна,2,м.Коростишів,Житомирська область,12504