ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

іменем України

"28" березня 2011 р. Справа № 2-а-125/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області на постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від "08" лютого 2011 р. у справі № 2-а-125/11 за позовом ОСОБА_2 до управління пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 17.01.2011 року звернулась до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з адміністративним позовом до УПФУ у Дубенському районі Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2007-2010 рр.

Постановою цього ж суду від 08 лютого 2011 року позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі за визначені періоди 2007-2010 рр.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни. Таким чином остання є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року –695,00 грн., з 01.04.2010 року –706,00 грн., з 01.07.2010 року –709,00 грн.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних фінансувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймаються. ( У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов"язань.) Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивачки права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі передбаченому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Проте, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі за 4 роки, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, що позивачем не були пропущені встановлені чинним законодавством строки звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Згідно ч.2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Тобто внаслідок пропущення строків звернення до суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.

Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Згідно заяви позивача (а.с.8) про свої порушені права вона дізналася 27 липня 2010 року, та не просила суд поновити пропущений нею строк на звернення до адміністративного суду.

При таких обставинах колегія суддів приходить до висновку про те, що у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції повинен був вирішити вказаний спір лише в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 статті 99 КАС України, що передував дню звернення позивачем до суду з даним позовом.

Зважаючи на ту обставину, що позов поданий 17.01.2011 року, жодних уточнень, доповнень або змін до позову, клопотання про поновлення пропущеного строку від позивача не надходило, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання перерахувати позивачці доплату до пенсії як дитині війни підлягають задоволенню в межах визначеного ч.2 ст.99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, а саме починаючи з 17.07.2010 року до 31.12.2010 року (дата, по яку заявлені вимоги позивачем).

У зв"язку з цим, колегія суддів також приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача за період з 09.07.2007 р. по 16.07.2010 р. включно згідно статті 100 КАС України підлягають залишенню без розгляду.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, її скасувати та прийняти нову постанову суду.

Згідно п.4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга – підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99 ч.2, 100, 197, 198, 202 ч.1, 205 та 207 КАС України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 лютого 2011 р. у справі №2-а-125/11 - скасувати, та прийняти нову постанову, виклавши її резолютивну частину у наступній редакції.

"Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_2 щомісячної надбавки до пенсії як дитині війни у розмірі, визначеному Законом України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 17.07.2010 року до 31.12.2010 року - неправомірними.

Зобов"язати ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області провести перерахунок щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, та забезпечити її виплату ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 статті 28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", за період з 17.07.2010 року до 31.12.2010 року з урахуванням проведених виплат.

Решту позовних вимог ОСОБА_2 - залишити без розгляду."

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_2 с.Нараїв,Дубнівський район, Рівненська область,35600

3- відповідачу ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області вул. Т.Шевченка,27,м.Дубно,Дубнівський район, Рівненська область,35600