ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"21" березня 2011 р. Справа № 2-а-50/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Поліщука М.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області на постанову Острозького районного суду Рівненської області від "14" січня 2011 р. у справі № 2-а-50/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Острозького районного суду Рівненської області з адміністративним позовом до УПФУ в Острозькому районі Рівненської області про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо не нарахування і несплати державної соціальної підтримки дітей війни у повному розмірі, та зобов'язання зробити перерахунок недоплаченого щомісячного державного підвищення до пенсії дитині війни за період з 06.07.2010 р. по 06.01.2011 р.

Постановою Острозького районного суду Житомирської області від 14 січня 2011 року позов задоволено, а саме: зобов"язано відповідача нарахувати та виплатити останньому пенсії як дитині війни за період з 06 липня 2010 року по 06 січня 2011 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням фактично виплачених сум.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення №299088, серія АВ (а.с.7).

Таким чином він є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року –695,00 грн., з 01.04.2010 року –706,00 грн., з 01.07.2010 року –709,00 грн.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних фінансувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань судом до уваги не приймаються. (У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань.) Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Щодо посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, яка прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Острозького районного суду Рівненської області від "14" січня 2011 р. у справі № 2-а-50/11 - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М.Г. Поліщук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_3 вул.Ціолковського, 3,м.Острог,Острозький район, Рівненська область,35800

3- відповідачу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області пр-т Незалежності, 9,м. Острог,Рівненська область,35800