Справа № 2-а-418/2009р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13.04.2009 р. смт. Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого судді Цімбота В.І.,
при секретарі Куруц В.І.,
розглянувши у судовому засіданні в смт. Міжгір'я адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої у 2007-2008 рр. допомоги як «Дитина війни»,-
В С Т А Н О В И В :
Позивачі звернулися до суду з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському району про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої у 2007-2008 рр. допомоги як «Дитина війни».
Свої вимоги позивачі обгрунтовують тим, що народилися у період з 1927-1945 рр. і відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року за № 2195 – IV (надалі Закон України № 2195-ІV) належить до соціальної категорії «Дитина війни». Відповідно до ст. 6 Закону України № 2195-ІV з 1 січня 2006 року має право на отримання щомісячної державної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2007-2008 роках така допомога не виплачувалася, в той час як Рішенням Конституційного Суду України № 6-РП/2007 р. від 9 липня 2007 р. були визнані такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», якими було зупинено норми Закону Україня № 2195-ІV, а відтак просять відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 09.07.2007 р. до 31.12.2008 року та зобов'язати відповідача нарахувати невиплачену їм щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2008 роки у сумі 2243,40 коп..
Позивачі на розгляд справи не з'явилися, просили розглянути справу у їх відсутності.
Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, яким проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що законом не визначено механізму розрахунку підвищення та немає підстав для задоволення вимог позивача про накладення обов'язку провести перерахунок пенсії і забезпечити їх виплату.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачі є діти війни в розумінні ст.1 Закону України № 2195-ІV.
Відповідно до ст.6 Закону України № 2195-ІV позивачі мають право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 пунктом 12 Закону України «Про державиний бюджет на 2007 рік» дію статті 6 Закону України № 2195-ІV було зупинено, як було зупинено цю ж норму в 2006 році Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік».
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема статті 71 пункту 12 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Ріщення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 зворотної дії в часі не має, а відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Рішень щодо аналогічних норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», яким у 2006 році зупинялася дія статті 6 Закону України № 2195-ІV Конституційним Судом України не приймалося, а тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Відповідно до ст.3 ч.2 Закону України № 2195-ІV, державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої нобхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.28 ч.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, ст.28 ч.3 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне песійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії, суд вважає за можливе застосувати саме статті 28 частину 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України № 2195-ІV, оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме мінімальну пенсію за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ст.28 ч.3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації ст.6 Закону України № 2195-ІV не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що саме управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі є належним відповідачем по дані справі.
Відповідно до ст.9 ч.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Зазначене положення КАС зобов'язує суд для усунення прогалини у правовому регулюванні відносин застосувати інститут аналогії закону і права.
Відповідно до ст.46 ч.2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, а тому застосовуючи відповідно до ст. 9 ч.7 КАС України аналогію закону, суд вважає, що позивачем не було пропущено строк звернення до адміністративного суду і перерахунок пенсії позивача слід провести з 9 липня 2007 року – з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України, до 31 грудня 2007 року – до кінця бюджетного року.
Вимоги про стягнення судових витрат позивачами не ставляться.
На підставі викладеного, відповідно до ст. 64 Конституції України, ст.ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст.ст.7, 8, 9, 10, 11, 52, 71, 94, 160-163 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі провести нарахування та виплату з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. включно, а щодо вимог за 2008 рік - з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В решті вимог, відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано в Львівський апеляційний адміністративний суд через райсуд протягом десяти днів з дня проголошення, а апеляційну скаргу – протягом двадцяти днів після подання такої заяви.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 КАС України.
Суддя
Міжгірського райсуду: В.І. Цімбота