ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р.Справа № 915/758/15

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівМорщагіної Н.С., Колоколова С.І., Разюк Г.П.,

за участю представників сторін:

від позивача:Смалюк Р.В. довіреність

від відповідача: секретар судового засідання:Мерлянова С.М. довіреність Саломатова К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА», м. Миколаїв

на рішення господарського судуМиколаївської області

від02.07.2015року

у справі№ 915/758/15 (суддя: Коваль Ю.М.),

за позовомДержавного концерну «Укроборонпром», м. Київ

до Державного підприємства «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА», м. Миколаїв

простягнення 1004290 грн. 66 коп.

В С Т А Н О В И В:

Державний концерн «Укроборонпром», м. Київ (далі - «Позивач») звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Державного підприємства «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА», м. Миколаїв (далі - «Відповідач») 1004290грн.66коп., яка складається з сум: основного боргу у розмірі 830500 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 4027 грн. 36 коп., інфляційних втрат у розмірі 89694 грн. 00коп., пені у розмірі 80069 грн. 30коп.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.07.2015 року у справі № 915/758/15 позов задоволений частково. Стягнуто з Державного підприємства «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА», м. Миколаїв на користь Державного концерну "Укроборонпром", м. Київ грошові кошти в загальній сумі 964256 грн. 01 коп., з яких: 830500 грн. 00 коп. - основний борг, 4027 грн. 36 коп. - 3% річних, 89694 грн. 00 коп. - інфляційні втрати, 40034 грн. 65 коп. - пеня, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати судового збору у сумі 20085 грн. 81 коп. за звернення з позовною заявою. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ДП «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА» знаходиться у скрутному фінансово-господарському стані, у нього наявна, як заборгованість перед бюджетами всіх рівнів, так і кредиторська заборгованість, що на його кошти на рахунках у банківських установах та майно накладено арешти органами державної виконавчої служби на виконання численних виконавчих документів. А також посилався на відсутность негативних наслідків і впливу на діяльність позивача від порушення ДП «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА» зобов'язань за договором.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат у повному обсязі та відстрочити виконання рішення на один рік відносно стягнення основного боргу.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, та невірно зроблені висновки.

В апеляційній скарзі скаржник, зокрема, стверджує, що договір позики №UOP-2.011-34-Д-14 від 04.03.2014року не містить строку дії, на час подання позову вже не діяв. Отже, відсутні підстави для нарахування пені. Крім того, наполягає, що нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені є передчасним, у зв'язку з тим, що позовна заява датована 28.04.2015роком, а кінцевою датою періоду нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат є 30.04.2015року.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні представники сторін звернулися з клопотаннями про оголошення у судовому засіданні перерви з метою досягнення примирення.

Клопотання колегією суддів відхилено, як необґрунтоване.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України, фіксацію судового процесу технічними засобами здійснено не було, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачаєтьсяз матеріалів справи, 04.03.2014року між ДК "Укроборонпром", як позикодавцем та ДП «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА», як позичальником укладено договір позики за № UОР-2.011-34-Д-14 (далі - договір).

Підпунктом 1.1. п.1 договору встановлено, що позикодавець передає позичальнику у якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) у строк та в порядку, визначеними цим Договором.

Відповідно до п.п.1.2 п.1договору, позика за цим договором є безпроцентною.

Сума позики за договором становить 830500,00 грн. (п.п.2.1 п.2 договору).

За п.п.3.1 п.3 договору, позикодавець, протягом 30 банківських днів, з дати укладання договору, переховує суму позики в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника.

Перебіг строку, на який надається позика, починається з моменту перерахування коштів позичальнику, відповідно до п.3.1 договору і закінчується другого березня дві тисячі п'ятнадцятого року (п.п.4.1 п.4 договору).

Згідно п.п.5.1, 5.3 п.5 договору, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики до кінця строку, на який вона надана, повернення суми позики здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахуванням позичальником грошових коштів на поточний рахунок позикодавця.

У випадку несвоєчасного повернення позики, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п.п.6.3 п.6 договору).

Підпунктом 8.4. п.8 договору, цей договір є укладеним з моменту перерахування позичальникові позики і діє до моменту виконання позичальником своїх зобов'язань за договором у повному обсязі. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань заданим договором.

На виконання умов договору, ДК "Укроборонпром" перераховано на рахунок позичальника ДП «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА» суму позики, у розмірі 830500 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 05.03.2014 року № 3148 (а.с. 13).

На момент подання позову сума позики відповідачем не повернута, що стало підставою для звернення позивача з даними вимогами до суду та нарахування додаткових сум, як наслідок порушення умов договору.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором позики, тому спірні відносини, регулюються главою 71 розділом 1 Цивільного кодексу України.

Приписи статті 1046 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частина 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що сума позики була перерахована на розрахунковий рахунок відповідача.

Оскільки між сторонами існували договірні зобов'язання, які відповідач не виконав, що підтверджується матеріалами справи, то цілком обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що за відповідачем існує заборгованість у розмірі 830500,00 грн.

Отже, з урахуванням п.п.3.1 п.3, п.п.4.1 п.4 та п.п.5.1 п.5 договору, позика була надана 05.03.2015року, встановленою датою повернення є 02.03.2015року.

Оскільки матеріалами справи підтверджується існування заборгованості, то є підстави для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Положеннями статті 216 та частини першої статті 218 Господарського кодексу України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України - є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать надані до суду документи, у відповідача перед позивачем виникли саме грошові зобов'язання, які регулюються нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання".

За п.п.6.3 п.6 договору, сторони обумовили штрафну договірну відповідальність у вигляді стягнення пені за прострочку договірного грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

За приписами п.п.2.4 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені (штрафу) покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Підпункт 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги майновий стан обох сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.

Враховуючи кризову ситуації, яка склалася в країні і призводить до фінансових труднощів усіх підприємств, без виключення, враховуючи використання позивачем свого права та звернення на відповідача міри відповідальності, як 3% річних та інфляційних втрат, те що застосування правового наслідку, як неустойки, спрямовано на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб збагачення, те що позивачем не надано суду жодних документів у підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасне повернення відповідачем суми позики, колегія суддів вважає правомірним зменшення судом першої інстанції розміру штрафу до 40034 грн. 65 коп.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не є штрафною санкцією.

Отже, нарахування пені, не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, яка на відміну від пені не має обов'язковості бути прописаною у договорі, як міра відповідальності та не може бути зменшеною, адже за приписами ст.83 Господарського процесуального кодексу України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

Перевіривши розрахунок 3% та інфляційних втрат, з урахуванням приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув 4027 грн. 36 коп. 3% річних, 89694 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

Що стосується вимоги про відстрочення виконання рішення суду на один рік, колегія зазначає наступне.

Звертаючись до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, скаржник зазначив незадоволення судом клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо відмови у відстроченні виконання рішення суду на один рік правомірним та зауважує, що представлені відповідачем документи на обґрунтування необхідності такого відстрочення апеляційним судом не розцінюються у якості доказів існування виняткових обставин, що перешкоджають виконання рішення без запровадження відстрочення, не дає підстав для встановлення відповідного балансу інтересів сторін при вирішенні питання щодо відстрочення.

Також колегія суддів зазначає, що під час відстрочки інфляційні процеси тривають і негативний вплив такої ситуації потребує відповідної компенсації.

За змістом п.6 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, надання відстрочення виконання рішення одночасно з його прийняттям є правом, а не обов'язком місцевого суду, не використання якого не є порушення і за змістом ст.104 цього Кодексу не визначено у якості підстав для зміни чи скасування переглядуваного рішення.

Наразі, Відповідач не позбавлений у подальшому в порядку ст.121 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання вмотивованої заяви, підтвердженої належними доказами, ініціювати питання про надання відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення в межах цієї справи.

Що стосується інших заперечень викладених відповідачем в апеляційній скарзі, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, у зв'язку з безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «СУДНОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАВОД ім. 61 КОМУНАРА», м. Миколаїв - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 02.07.2015 року у справі № 915/758/15 - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України, в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2015р.

Головуючий суддя: Н.С. Морщагіна

Судді: С.І. Колоколов

Г.П. Разюк

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСМО; 1-ОАГС