ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"22" лютого 2007 р. | Справа № 19/6105 |
За позовом Приватного підприємства "Городоцький цукровий завод" м. Городок
до Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" м. Львів
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
суддя Розізнана І.В.
Представники:
позивача: не з’явився
відповідача: не з’явився
Суть спору:
Повноважний представник позивача у судовому засіданні 01.02.07р. подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій надано детальне пояснення недосягнення сторонами згоди, щодо такої істотної умови договору як ціна.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні 12.02.06р. позовні вимоги підтримує, наполягає на їх задоволенні, посилаючись на те, що вони підтверджені поданими доказами.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з’явився, на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву від 24.01.07р. та додатковий відзив на позов від 12.02.07р., в яких позовні вимоги не визнає. Зазначає, що майно, яке відповідачем було продано позивачу за договором купівлі-продажу від 04.07.2005р. було придбане першим у ЗАТ "Цукор-Поділля" згідно договору купівлі-продажу від 23.03.2004р. При цьому, вказаний договір купівлі-продажу було укладено в простій письмовій формі, без його нотаріального посвідчення. В послідуючому, договір купівлі-продажу від 23.03.2004р. ЗАТ "Цукор-Поділля" було оскаржено в судовому порядку (справа розглядалась господарським судом Хмельницької області, справа №№6/3231, 6/3232, 6/3233, 6/3244, рішення від 28.02.2005р.). Підставою для оскарження зазначеного договору купівлі-продажу з боку ЗАТ "Цукор-Поділля" послугувало те, що на його думку серед майна, яке було предметом цього договору купівлі-продажу, були і об'єкти нерухомого майна, а саме дороги між вагами.За твердженням ЗАТ "Цукор-Поділля", договір купівлі-продажу від 23.03.2004р. підлягав нотаріальному посвідченню.
Під час розгляду вказаної судової справи було встановлено, що об'єкти, які ЗАТ "Цукор-Поділля" вважало об'єктами нерухомого майна (в т.ч. дороги між вагами) не відносяться до об'єктів нерухомого майна і відповідно договір купівлі-продажу щодо їхнього придбання не потребував нотаріального посвідчення. Відповідну правову позицію підтвердив і Житомирський апеляційний господарський суд, який за результатами розгляду апеляційної скарги ЗАТ "Цукор-Поділля" на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.02.2005р. у справі №№6/3231, 6/3232, 6/3233, 6/3244 вказане судове рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Звертає увагу на той факт, що аналогічне питання, а саме чи відносяться такі об'єкти як дороги до об'єктів нерухомого майна, розглядалось господарським судом Хмельницької області під час розгляду іншої справи (справа №6/3230, рішення від 28.02.2005р.). Рішення по цій справі також було залишено в силі Житомирським апеляційним господарським судом.
Вважає, що договір купівлі-продажу від 04.07.2005р. укладений сторонами з дотриманням вимог законодавства щодо визначення терміну (строку) господарського договору. Таке визначення дано в п.8.1. договору, строком (терміном) дії договору купівлі-продажу від 04.07.2005р. сторони визначили вказівкою на подію, яка неминуче має настати, якою є момент виконання сторонами своїх зобов'язань. Про можливість зазначення в договорах такого строку дії господарського договору вказує ч. 1 ст. 530 ЦК України.
Вважає безпідставними твердження позивача стосовно того, що при укладанні договору купівлі-продажу від 04.07.2005р. між сторонами не було погоджено такої істотної умови, як ціна договору. Безпідставність цих доводів позивача спростовується п. 2.1. договору купівлі-продажу від 04.07.2005р., яким сторони визначили вартість майна, яке продається за цим договором в розмірі 364623,54 грн. При цьому, жодна норма як Цивільного, так і Господарського кодексів України не вимагає того, щоб в договорі була визначена ціна кожної одиниці майна, що продається. Натомість, у відповідності до ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити ціну договору що і було зроблено сторонами у договорі купівлі-продажу від 04.07.2005р.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
Між АТ „Кредит Банк (Україна)” (продавець) та позивачем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу від 4 липня 2005 р. № 97.
Відповідно до п. 1.1. нової редакції Статутуту ВАТ „Кредобанк”, зареєстрованого НБУ 23.12.05р., акціонерне товариство "Кредит Банк (Україна)" змінило назву на відкрите акціонерне товариство "Кредобанк", яке є правонаступником всіх прав і зобов'язань АТ "Кредит Банк (Україна)".
Згідно п.п. 1.1.-1.4. договору продавець зобов"язуеться передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти рухоме майно - обладнання та Інженерні мережі, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, смт. Дунаївці, вул. Червоноармійська, 5 і сплатити за нього кошти в сумі та на умовах, встановлених цим Договором та Додатків до нього. Повний перелік Майна, що продається за цим Договором, визначається в Додатку № 1, який є невід'ємною чистиною цього Договору. Право власності на Майно у покупця виникає з моменту підписання цього договору. Право власності на Майно належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2004 року, укладеного між ЗАТ «Цукор-Поділля»та продавцем.
Відповідно до п.п. 2.1 –2.2. договору загальна вартість майна складає 364623,54 грн., в тому числі ПДВ - 60770,60 грн. Розрахунок за продане майно сплачується Покупцем до 04.11.2005 року.
Відповідно до п.п. 3.1-3.3. договору продавець зобов'язується передати визначене у Додатку № 1 до цього договору майно покупцю протягом 5 робочих днів з моменту підписання: цього договору. Місце передачі Майна: Хмельницька область, Дунаєвецький район, смт. Дунаєвці, вул. Червоноармійська, 5. Передача майна оформлюється шляхом підписання акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 8.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до акту прийому-передачі майна № 1 до договору купівлі-продажу від 4 липня 2005 р. № 97 продавець передав, а покупець прийняв майно згідно Додатку № 1 до договору купівлі-продажу від 4 липня 2005 р. № 97.
Позивач в позовній заяві просить суд визнати недійсним даний договір купівлі-продажу від 4 липня 2005 р. № 97 на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки вважає, що договір укладений всупереч вимог чинного законодавства.
Зокрема, позивач вважає, що даний договір потребував нотаріального посвідчення, оскільки об’єктами купівлі-продажу, зокрема були дорога між вагонами (Дунаївці), дорога (Дунаївці), що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 657 ЦК України.
Стверджує, що сторонами не обумовлено всіх істотних умов договору, а саме не обумовлено строку договору та ціни договору, а тому даний договір є неукладеним.
У позовній заяві позивач зазначив, що договір був підписаний не уповноваженою особою, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Однак, у заяві про уточнення позовних вимог, позивач вказав на те, що дану обставину не потрібно досліджувати як підставу для визнання недійсним договору, оскільки, згідно Наказу № 22/1 від 01.07.05р. Фалко В.Ф. було відкликано з відпустки і у цей період ним був підписаний договір. А отже, договір купівлі-продажу від 4 липня 2005 р. № 97 був підписаний уповноваженою особою.
Аналізуючи надані сторонами докази, наведенні міркування, судом приймається до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до п. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно п. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі –продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
На думку позивача договір купівлі –продажу № 97 від 04.07.2005 року об’єктом купівлі –продажу якого є, зокрема дорога між вагонами (Дунаївці) та дорога (Дунаївці) тобто нерухоме майно, потребував нотаріального посвідчення.
Однак з наданих сторонами доказів вбачається, що на час укладення договору № 97 від 04.07.2005 року, продавець був власником майна на підставі договору купівлі –продажу від 23.03.2004 року, укладеного між ним та ЗАТ “Цукор –Поділля”. Вимога про визнання недійсним, зокрема даного правочину, була предметом судового розгляду у справі № 6/3231, 6/3232,6/3233,6/3244. При вирішенні даного спору суд давав оцінку статусу дороги як майна. Так, суд першої інстанції в рішенні від 28.02.2005 року, з позицією якого погодився апеляційний суд в постанові від 26.05.2005 року, прийшов до висновку про те, що дороги відносяться до рухомого майна, право власності на які не підлягають державній реєстрації. При цьому суд виходив з того, що відповідно до Закону України ''Про державну реєстрацію прав власності па нерухоме майно та їх обмежень" речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державногс реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Державний реєстр прав на нерухоме майно містить дані про зареєстровані речові права, їх обмеження, суб'єктів речових прав об'єкти нерухомого майна, відомості про осіб, в інтересах яких вчинено обмеження речового права, копії документів про правочини, на підставі яких проведено реєстрацію прав, обмонсь цих прав.
Оскільки на момент укладення спірної угоди (угоди купівлі –продажу від 23.03.2004 року, укладеного між АТ „Кредит Банк (Україна)” в особі Тернопільської філії та ЗАТ “Цукор –Поділля”) позивачу на праві власності належало певне нерухоме майно, то згідно вимог чинного законодавства воно підлягало обов'язковій державні реєстрації із занесенням до державного реєстру прав на нерухоме майно. Згідно витягу реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Державним малим підприємством „Городоцьке бюро технічної інвентаризації” (номер витягу - 3186605; дата видачі - 26.03.2004) на праві власності позивачу належало нерухоме майно за переліком, в якому відсутні перераховані позивачем об'єкти нерухомості. Так як права власності на перелічені позиваче об'єкти не підлягали державній реєстрації, вони не можуть відноситись до нерухомих речей тому правомірно віднесені відповідачем до рухомого майна і зареєстровані в державному реєстрі обтяжень рухомого майна згідно витягу з даного реєстру від 27.09.04р.
За таких обставин, суд не погоджується з позицією позивача про недійсність договору у зв’язку з недодержанням сторонами договору № 97 від 4.07.2005 року, вимог закону про нотаріальне посвідчення.
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Як вбачається зі змісту ст. 203 ЦК України, недосягнення сторонами згоди по істотним умовам договору не є підставою для визнання договору недійсним. Пунктом 8 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Позивач вважає, що між сторонами спірного договору не досягнути згоди щодо строку та ціни договору.
Однак суд не погоджується з даними доводами позивача виходячи з наступного. Згідно п.п. 1, 2, 3, 5, 7 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Умовами договору купівлі-продажу № 97 від 04.07.2005 року, а саме п.п. 2.1 та 8.1 сторонами узгоджено вартість майна, що є об’єктом купівлі –продажу та передбачено строк дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.
Оскільки позивачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано доказів наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу № 97 від 4 липня 2005 року недійсним, вимоги позивача є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” державне мито у розмірі 1,00 грн. необхідно повернути позивачу у зв’язку з сплатою в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В позові Приватного підприємства "Городоцький цукровий завод" м. Городок до Акціонерного товариства "Кредобанк" м. Львів про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 97 від 4 липня 2005 року, укладеного між АТ „Кредит Банк (Україна)” та Приватним підприємством "Городоцький цукровий завод" відмовити.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України зайво сплачене державне мито у розмірі 1,00 грн. необхідно повернути позивачу, про що видати довідку.
Суддя І.В. Розізнана