У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого-cудді	Пошви Б.М.
суддів	Кліменко М.Р. і Нікітіна Ю.І.,
за участю прокурора	Казнадзея В.В.

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 27 червня 2006 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого

ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 на вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 15 лютого 2006 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

          вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 червня 2005 року

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого Харківським обласним судом 28 березня 2001 року за ч. 3 ст. 142, 44 КК України 1960 р. на чотири роки позбавлення волі, умовно - достроково звільненого

18 грудня 2003 року на один рік три місяці вісімнадцять днів,

засуджено:

          - за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі;

          - за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі.

         

          На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання три роки позбавлення волі.

         На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточне покарання ОСОБА_1 визначено чотири роки позбавлення волі.

         

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

 

засуджено  за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі.

         

         На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від призначеного покарання було звільнено з випробуванням та іспитовим строком на один  рік.

        На підставі ст. 76 КК України  на нього було покладено обов'язки періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи та повідомляти про зміну місця проживання та роботи.

                                                 

        Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 15 лютого 2006 року вирок               Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 червня 2005 року відносно ОСОБА_1 скасовано у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання.

 

       ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі.

      На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_1 визначено три роки позбавлення волі.

 

      На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком,  частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Харківського обласного суду від 28 березня 2001 року і остаточно покарання визначено ОСОБА_1 три роки шість місяців позбавлення волі.

 

          Вирок щодо засудженого ОСОБА_3 не оскаржувався.

          ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 20 грудня 2004 року о 18 год. 30 хв. з подвір'я  кафе “ІНФОРМАЦІЯ_3” у м. Лозова Харківської області таємно викрав у потерілого ОСОБА_4 велосипед ”Україна” вартістю 400 гривень.

 

           Крім цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнані винними та засуджені за те, що 23 січня 2005 року о 4 год. в м. Лозова Харківської області за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у ІНФОРМАЦІЯ_4 таємно викрали майно потерпілого ОСОБА_5 на суму  469 грн.

 

           У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду змінити і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки судом допущено невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого і не враховано ряд обставин, що пом'якшують покарання. Зазначає, що судом безпідставно не взято до уваги його щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, наявності місця праці та перебування на його утриманні хворої баби.

 

          Захисник ОСОБА_2 ставить питання про скасування вироку і звільнення засудженого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності  у зв”язку із декриміналізацією вчинених ним дій, оскільки вартість викраденого у ОСОБА_4 майна є завищеною, а при оцінці викраденого у ОСОБА_5 безпідставно враховано вартість розбитої вітрини.

 

         Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про часткове задоволення касаційних скарг засудженого та захисника і необхідність скасування судових рішень щодо

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в частині засудження за крадіжку майна ОСОБА_5 із закриттям справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

 

           Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у крадіжці майна потерпілого ОСОБА_4 на суму 400 грн. за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи та грунтується на сукупності зібраних у справі доказів і є правильним.

 

          Обгрунтовуючи свій висновок, суд у вироку послався на показання засудженого ОСОБА_1, який визнав, що 20 грудня 2004 року о

18 год. 30 хв. з подвір'я кафе “ІНФОРМАЦІЯ_3”, що по АДРЕСА_1

м. Лозова Харківської області, повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_4 - велосипед “Україна”.

         

          Інші докази, відповідно до ст. 299 КПК України, судом першої інстанції не досліджувалися, оскільки ніким не оспорювались.

         

         Доводи захисника ОСОБА_2 про те, що вартість викраденого у ОСОБА_4 майна є завищеною, свого підтвердження не знайшли, оскільки вартість викраденого велосипеда “Україна” становила 400 грн., що стверджено показаннями потерпілого та даними довідки Лозівського ринку Харківської області від 6 лютого 2005 року (а.с. 72).

 

         Отже, дії ОСОБА_1 за вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_4 правильно судом кваліфіковані за

ч. 2 ст. 185 КК України.   

 

         Відповідно до ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність і обгрунтованість судового рішення та коли встановить підстави для задоволення скарги, зобов'язаний прийняти рішення на користь інших засуджених, щодо яких не надійшли касаційні скарги.

 

        Перевіряючи інші доводи касаційних скарг та законність і обгрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 необгрунтовано визнано судом винними та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України за вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_5 на суму 469 грн.

     

        Як вбачається з постанов про пред'явлення обвинувачення, обвинувального висновку і оскаржуваних вироків, у вартість викраденого майна безпідставно було включено вартість розбитого під час вчинення крадіжки віконного скла на 100 грн., яке не було предметом цього

злочину (а.с. 53)

         

        Як убачається з матеріалів справи, кількість і вартість викраденого майна ОСОБА_5 була визначена внаслідок проведення інвентаризації і згідно акта від 23 січня 2005 року становила 369 грн. (а.с.15-19).   

 

       Згідно зі ст. 51 КУпАП (в редакції Закону України від 2 червня 2005 року” Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення”) викрадення чужого майна шляхом крадіжки вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

        Відповідно до Закону України ”Про податок на доходи фізичних осіб” від 22 травня 2004 року з урахуванням соціальної пільги неоподатковуваний мінімум доходів громадян на 2005 рік встановлений в сумі 131 грн., тобто викрадення майна, вартість якого не перевищує 393 грн., вважається дрібною крадіжкою.                        

 

        Враховуючи, що згідно зі ст. 58 Конституції України і ч. 1 ст. 5 КК України закон, який скасовує чи пом'якшує відповідальність, має зворотню дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, а вирок щодо засуджених не був приведеним у відповідність до нового законодавства, судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в частині їх засудження за

ч. 3 ст. 185 КК України за крадіжку майна ОСОБА_5 підлягають скасуванню, а справа в цій частині закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, оскільки вартість викраденого майна на момент вчинення злочину становила 369 грн., тобто не перевищувала трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  

 

        З огляду на викладене, підлягає виключенню із судових рішень призначення засудженому ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України та за сукупністю злочинів.

 

       При призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 за ч. 2

ст. 185 КК України суд дотримав вимоги ст. 65 КК України, і підстав для пом'якшення покарання не вбачається.

       

      Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

          

           касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

           Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від

22 червня 2005 року щодо ОСОБА_1 і в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_3 та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 15 лютого 2006 року щодо ОСОБА_1 в частині їх засудження за ч. 3 ст. 185 КК України

скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі ст. 5 КК України

п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в їх діях складу цього злочину.   

 

          Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі.

 

          На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Харківського обласного суду від 28 березня 2001 року і остаточне покарання ОСОБА_1 визначено три роки позбавлення волі.

         У решті судові рішення залишено без зміни.

 

 

С у д д і:

 

 

 

Пошва Б.М.                               Кліменко М.Р.                           Нікітін Ю.І.