УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 22-а/0690/7563/11

Категорія 100

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Борисюка Р.М.

суддів: Миніч Т.І., Забродського М.І.,

при секретарі

судового засідання ОСОБА_1

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплачених коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2010 року,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2010 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вона вказувала на те, що вона з малолітньою дитиною постійно проживає та працює на території зони радіоактивного забруднення, а тому на підставі ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України № 796-ХІІ) має право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та доплату до заробітної плати.

Посилаючись на те, що зазначені грошові кошти виплачуються у розмірах менших, ніж встановлені Законом України № 796-ХІІ, позивачка просила визнати такі дії відповідача неправомірними і стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації на її користь та неповнолітнього сина ОСОБА_4 недоплачені кошти у відповідності до вимог ст. 37 Закону України № 796-ХІІ в сумі 4552,2 грн. за період з 01.02.2009 року по 01.02.2010 року та недоплачені кошти, передбачені ст. 39 цього Закону в сумі 17437,09 грн. за період з 01.05.2002 року по 01.04.2008 року.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2010 року позов задоволено частково. Суд визнав неправомірними дії відповідача щодо невиплати позивачці та їй неповнолітній дитині, коштів у відповідності до вимог ст. 37, 39 Закону України № 796-ХІІ і стягнув на її користь 4552,2 грн. вказаної соціальної допомоги як особі, яка проживає з неповнолітньою дитиною на території радіоактивного забруднення за період з 01.02.2009 року по 01.02.2010 року та 5627,88 грн. доплати до заробітної плати, як особі , яка працює на території радіоактивного забруднення за період з 01.03.2007 року по 01.06.2010 року. В решті позовних вимог відмовив за безпідставністю.

В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністратції Житомирської області просить скасувати судове рішення з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Свої доводи обґрунтовує тим, що управління виплачує ці кошти в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади. Фінансування та виплата зазначених коштів здійснювалося виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на відповідний рік.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, у межах ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Справа в апеляційному суді розглядається у порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до абз.4 п.1 Закону України №2748 від 02 грудня 2010 року „Про внесення змін до розділу 12 „Прикінцеві положення" Закону України „Про судоустрій та статус суддів", щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами, апеляційні суди у справах, щодо спорів, в яких провадження було відкрито в порядку цивільного судочинства, закривають провадження за правилами Цивільного процесуального Кодексу України та розглядають їх у порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що позивачка проживає разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 та працює в м. Олевську Житомирської області та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Олевської РДА Житомирської області, має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року №17 м. Олевськ Житомирської області віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ст. 37,39 Закону України № 796-ХІІ, громадянам, які проживають та працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю, виплачується щомісячна грошова допомога 30 процентів від мінімальної заробітної плати та доплата до заробітної плати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи видно, що на виконання положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідачем виплачувалися позивачці, передбачені ст.ст. 37,39 Закону виплати в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, обґрунтовано визнав, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягають саме норми статей 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача по виплаті відповідних грошових коштів в розмірах, встановлених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, про що зазначено в мотивувальній частині рішення, однак не вказано в резолютивній його частині.

Разом з тим, визнавши неправомірними дії відповідача щодо неналежного нарахування і виплати позивачу відповідних грошових коштів, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши конкретну суму заборгованості по сплаті таких виплат.

При цьому суд не врахував те, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що адміністративний суд повинен визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.

Згідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Виходячи із змісту наведеної норми закону доплата до заробітної плати як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення, не є заробітною платою і на цю доплату не поширюються вимоги ст.233 КЗпП України. Проте суд на це уваги не звернув.

У зв'язку з наведеним та враховуючи визначений ст.99 КАС України строк звернення до суду та дату звернення з позовом позивачки до суду, якою є 17.03.2010 року, а також періоду заявлених нею вимог та Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, то в даному випадку задоволенню підлягали вимоги позивачки в частині перерахування та виплат, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 17.03.2009 року по 01.03.2010 року, а не за період, який визначив суд.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 195,198,202,207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

постановила :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2010 року скасувати і постановити нове.

Позовну заяву ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_2, яка утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 коштів, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, в розмірі 30 % від мінімальної заробітної плати, як передбачено ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 17 березня 2009 року по 1 березня 2010 року, з урахуванням виплачених коштів за вказаний період.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, доплати до заробітної плати, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, як передбачено ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 17 березня 2009 року по 1 березня 2010 року, з урахуванням виплачених коштів за вказаний період.

В решті в задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий Судді