ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
28.04.2009 | Справа №2-18/9463-2008В |
За позовом - Заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону (вул. Руська, 10 м. Феодосія, 98100) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 01000)
До відповідача - 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський» (вул. Леніна, 12 смт. Багерово, Ленінський район, АР Крим, 98227)
2) Військового радгоспу «Азовський» (вул. Леніна, 12, смт. Багерове АР Крим, 98227).
Про визнання недійсним договору.
За зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський» (вул.Леніна, 12 смт. Багерово, Ленінський район, АР Крим, 98227)
До відповідача - 1) Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 01000)
2) Військового радгоспу «Азовський» (вул. Леніна, 12, смт. Багерове АР Крим, 98227).
Про визнання договору і доповнення № 1 дійсними та спонукання до виконання певних дій.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача (за первісним позовом) – не з’явився.
Від відповідача 1 (за первісним позовом) – Стратій М.В. – представник, дов. від 27.08.2008 року.
Від відповідача 2 (за первісним позовом) – Єршова А.В., - ю/к., довіреність від 13.01.2009 року.
З участю прокурора – не з’явився.
СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський», в якій просить суд визнати недійсним договір про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 203, 241 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що при укладенні спірного договору не було погодження з органом управління майном Міністерства оборони України та директором Департаменту економічно-господарської діяльності МО України, у зв’язку із чим договір було укладено з перевищенням повноважень представника.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 16.10.2008 р. суд за клопотанням прокурора залучив до участі у справі іншого відповідача – Військовий радгосп «Азовський» (вул. Леніна, 12, смт. Багерове АР Крим, 98227).
17.10.2008 року на адресу суд від Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський» надійшла зустрічна позовна заява до Міністерства оборони України та Військового радгоспу «Азовський», в якій ТОВ «Азовський» просить визнати дійсним (законним) договір № 3 про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року та Додаток № 1 до нього від 24.12.2007 року та зобов’язати відповідачів до виконання і не чинити перешкод у виконанні умов договору № 3 про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року та Додатку № 1 до нього від 24.12.2007 року.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 203 Цивільного кодексу України, 19, 31 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що спірний договір відповідає вимогам глав 16, 17 Цивільного кодексу України, Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» та не суперечить Розпорядженню Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 року № 703-р.
Ухвалою від 22.10.2008р. така зустрічна позовна заява була прийнята судом до свого розгляду.
У судовому засіданні 04.11.2008р. прокурором було надано клопотання про призначення судової експертизи давності виконання Додатку № 1 до Договору № З про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007р..
Представник ТОВ «Азовський» проти клопотання прокурора про призначення експертизи не заперечував.
З урахуванням обставин справи та для повного, всебічного і об'єктивного розгляду обставин справи за клопотанням прокурора, відповідно до ст.41 ГПК України яка передбачає, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, а саме: встановлення дати підписання договору та додатку до нього, суд призначив по справі судово-технічну експертизу документів, у зв'язку з чим провадження по справі зупинив.
05.12.2008р. до господарського суду повернулись копії матеріалів справи, відправлені експертові Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково – дослідницька Лабораторія судової експертизи», у зв’язку з відсутністю фахівця – почеркознавця.
10.12.2008р. суд направив копії матеріалів справи на експертизу в іншу експертну установу, а саме: Кримському науково–дослідному інституту судових експертиз, у зв’язку з чим суд поновив провадження у справі та доручив проведення судово-технічної експертизи документів по даній справі та провадження у справі зупинив.
12.02.2009 року на адресу суду надійшли копії матеріалів справи із висновком експерта № 3613 від 09.02.2009 року.
17.02.2009 року ухвалою господарського суду було поновлено провадження у справі.
23.03.2009 року у судовому засіданні від учасників судового процесу заявлено клопотання відповідно до ст.69 ГПК України про продовження строку розгляду справи. Суд продовжив строк розгляду справи.
01.04.2009 року від ТОВ «Азовський» на адресу суду надійшло доповнення до відзиву, в якому просять відмовити військовому прокурору в задоволенні позовних вимог та задовольнити вимоги ТОВ «Азовський» за зустрічним позовом.
Проте 28.04.2009 року у судовому засіданні представник ТОВ «Азовський» надав письмову заяву, в якій просить кошти, сплачені за проведення судової експертизи у сумі 609,96 грн. віднести на свій рахунок і питання про стягнення даної суми не розглядати.
Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд -
ВСТАНОВИВ:
20.12.2007 року між військовим радгоспом «Азовський» Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовський» укладено договір № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції.
Відповідно до пункту 1.1 договору, військовий радгосп «Азовський» Міністерства оборони України виділяє для обробки і використання земельну ділянку «Бабчинська балка», якій знаходиться на землях, що знаходяться у його постійному користуванні, загальною площею 1150 га.
Пунктом 2.1 вказаного договору чітко зафіксовано, що земельна ділянка передається на умовах дольової участі по вирощуванню сільськогосподарських культур, крім соняшника.
Строк дії даного договору становить з 20.12.2007 року по 10.10.2022 рік.
31.07.2008 року Територіальним Кримським контрольно-ревізійним управлінням Міністерства оборони України проведена ревізія фінансово-господарської діяльності військового радгоспу «Азовський» з питань дотримання вимог чинного законодавства щодо ефективного використання та незаконного відчуження земель оборони.
За результатами даної ревізії складено Акт № 234/2/1-72 від 31.07.2008 року.
У ході даної перевірки, крім іншого, встановлено, що у пункті 4.2.3 договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції передбачено переважне право сторони 2 на приватизацію земельної ділянки у випадку зміни чинного законодавства, у результаті чого даний договір підпадає під дію Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 року № 703-р «Питання укладення деяких договорів», у зв’язку із чим має бути припинений.
Результати вказаної перевірки і стали підставою для звернення до суду Заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України з позовною заявою про визнання недійсним договору про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року.
Частиною 1 ст. 207 ГПК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12 березня 1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають у зв’язку з наступним.
Дійсно, пунктом 4.2.3 договору про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції передбачено переважне право сторони 2 на приватизацію земельної ділянки у випадку зміни чинного законодавства.
Проте 24.12.2007 року між військовим радгоспом «Азовський» Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовський» укладено доповнення № 1 до договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції.
Пунктом 4 даного доповнення, пункт 4.2.3 договору про дольову участь викладено в наступній редакції: «переважне право перед іншими фізичними і юридичними особами на продовження строку дії договору», тобто з даного пункту вилучена фраза щодо можливої приватизації земельної ділянки.
У судовому засіданні 04.11.2008р. прокурором було надано клопотання про призначення судової експертизи давності виконання доповнення № 1 до договору № З про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007р.
З висновку експерта № 3613 від 09.02.2009 року виходить, що відповісти на питання: яка давність виконання документу, а саме доповнення № 1 від 24.12.2007р. до договору № 3 про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007р.? та чи дійсно дане доповнення від 24.12.2007р. було підписане сторонами та скріплено печатками 24.12.2007року, не представляється можливим у зв’язку з відсутністю обґрунтованих методик.
Отже доводи прокурора стосовно того, що доповнення № 1 було підписано між сторонами значно пізніше, ніж 24.12.2007 року, не є обґрунтованими, оскільки не знайшли свого документального підтвердження при розгляді даного спору.
Крім того, прокурор не заявляв вимоги про визнання такого доповнення № 1 до договору № 3 від 20.12.2007 року недійсним.
Як підставу визнання договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції заступник прокурора вказує Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 року № 703-р «Питання укладення деяких договорів», відповідно до якого, договори, наслідком яких може бути відчужене державне майно, підлягають припиненню.
Суд звертає увагу, що спірний договір було укладено 20.12.2007 року, у той час, як Розпорядження винесене лише 07.05.2008 року.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Крім того, у самому Розпорядженні чітко вказано, що договори, наслідком яких може бути відчужене державне майно, підлягають припиненню, а не визнанню недійсними.
Доводи прокурора, що при укладенні спірного договору колишній директор ВР «Азовський» перевищив свої повноваження, передбачені контрактом та статутом підприємства у зв’язку з тим, що не було погодження з органом управління майном Міністерства оборони України, суд вважає необґрунтованими у зв’язку з наступним.
Судом встановлено, що контрактом № 2 від 17.01.2007 року на посаду директора ВР «Азовський» призначено Волкієвського В.В.
Пунктом 2.6 контракту встановлено, що керівник має право укладати господарські та інші угоди.
Відповідно до пункту 4.6 Статуту військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України, підприємство здійснює володіння, користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.
Згідно з пунктом 4.5 Статуту військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України, підприємство має право за згодою з Органом управління майном здавати в оренду відповідно до чинного законодавства матеріальні цінності, які йому належать.
Тобто у статуті зафіксовано, що з Органом управління майном погоджується лише передача в оренду майна.
Відповідно до контракту № 2 від 17.01.2007 року (а.с. 104 т.1), Орган управління майном є Управління сільського господарства Міністерства оборони України в особі керівника Шестопалова О.О.
Судом встановлено, що спірний договір погоджено начальником Управління сільського господарства Міністерства оборони України Шестопаловим О.О., про що свідчить надпис «узгоджено», підпис Шестопалова О.О., який скріплено печаткою.
Дослідивши спірний договір, суд вважає, що він за своїми ознаками не підпадає під ознаки договору оренди у зв’язку з наступним.
Стаття 3 Закону «Про оренду землі» визначає поняття оренди землі: це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
В зазначеній вище угоді перерахованих ознак оренди земельних ділянок передбачених законом «Про оренду землі», які надають контрагенту на відповідний термін, відповідні права на відповідну земельну ділянку - відсутні зовсім. Тобто підстав визначати відносини контрагентів як оренду земельної ділянки - немає.
Згідно зі статтею 13 Закону «Про оренду землі» договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню за місцезнаходженням цієї ділянки. Форма договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.93 N 197.
У статті 14 частини II Закону «Про оренду землі» зазначено перелік істотних умов договору оренди землі, які у оскаржуваному договорі відсутні.
Таким чином сутністю укладення договору, якій оскаржується, є не оренда землі, а є спільна діяльність щодо вирощуванні сільськогосподарської продукції.
Відповідно до статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Таким чином, оскільки спірний договір не містить у собі ознаки договору оренди, то й згода Органу управління майном у даному разі не потребується.
Ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак прокурор не надав жодного доказу щодо недійсності правочину, якій просить визнати недійсним. У зв’язку з чим, позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають.
17.10.2008 року на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський» надійшла зустрічна позовна заява до Міністерства оборони України та Військового радгоспу «Азовський», в якій ТОВ «Азовський» просить визнати дійсним (законним) договір № 3 про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року та Додаток № 1 до нього від 24.12.2007 року та зобов’язати відповідачів до виконання і не чинити перешкод у виконанні умов договору № 3 про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року та Додатку № 1 до нього від 24.12.2007 року.
Що стосується зустрічного позову ТОВ «Азовский» про визнання дійсними (законними) Договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року та Доповнення до нього № 1 від 24.12.2007 року, то вивчивши матеріали справи, суд зауважує наступне:
Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Даною правовою нормою передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Але такого способу захисту цивільного права - як визнання договору дійсним (законним) діючим законодавством не передбачено.
Законотворець виходить з того, що відповідно до ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 204 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто законотворець враховує, що перед усе діє презумпція правомірності любого правочину та це є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасників цивільних правовідносин.
Така презумпція полягає у припущенні, що особа, яка вчиняє правочин, діє правомірно.
В зв’язку з чим суд вважає, що ТОВ «Азовський», заявляючи зустрічний позов про визнання договору № 3 від 20.12.2007 року та Доповнення № 1 до нього від 24.12.2007 року дійсними (законними), фактично у своїх мотивах такого позову викладає свою правову позицію, згідно якої він вважає, що відсутні правові підстави для визнання такого Договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції та Доповнення № 1 до нього недійсними.
Крім того, на думку суду, відсутня будь-яка необхідність у ТОВ «Азовський» подавати такий зустрічний позов, а свої доводи відносно правомірності укладення такого правочину та Додатку до нього ТОВ «Азовський» вже викладені у своїх запереченнях, а саме у відзиві на позов про визнання таких правочинов недійсними.
Єдина норма, яка передбачає визнання договору дійсним у судовому порядку передбачена ст. 220 ЦК України та пов’язана з недодержанням сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, але дана норма права не має ніякого відношення до даного предмету спору.
Вивчивши матеріали справи та норми діючого законодавства України, суд прийшов до висновку, що предмет позову по даній справі, який був обраний ТОВ «Азовський», не відповідає передбаченим законом способам захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; отже, позивач не вірно обрав спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 - пункт 3 - викладається правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способу захисту прав, суд ПОВИНЕН ВІДМОВИТИ В ПОЗОВІ, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
В зв’язку з чим суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «Азовський» про визнання договору від 20.12.2007 року та Доповнення до нього від 24.12.2007 року дійсними (законними) слід відмовити.
Що стосується другої вимоги ТОВ «Азовський» згідно свого зустрічного позову про зобов’язання відповідачів до виконання та не чинити перешкоди у виконанні умов договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року та Доповнення № 1 до нього від 24.12.2007 року, су д зауважує :
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, суд прийшов до висновку про недоведеність ТОВ «Азовський» обставин за своєю позовною вимогою щодо зобов’язання відповідачів до виконання та не чинення перешкоди у виконанні умов договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20.12.2007 року та Доповнення № 1 до нього від 24.12.2007 року, в зв’язку з чим і у цієї частині позовних вимог ТОВ «Азовський» суд відмовляє.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Оскільки первісний позов заявлявся Заступником військового прокурора Феодосійського гарнізону, то при відмові у позову судові витрати не стягуються.
При подачі до суду зустрічної позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовський» квитанцією № 121 від 09.09.2008 року сплатило державне мито у сумі 100,00 грн.
Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка держмита у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позивач у прохальній частині своєї позовної заяви висуває дві вимоги немайнового характеру.
За розрахунками суду державне мито сплачене не у повному обсязі, а саме: позивач сплатив 100,00 грн., у той час як повинен був сплатити 170,00 грн. (85,00+85,00).
За вказаних обставин недоплачена сума державного мита у розмірі 70,00 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський» в дохід державного бюджету.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, у випадку невиконання клопотань експерта щодо надання додаткових матеріалів, несплати вартості експертизи в порядку, передбаченому чинним законодавством, незабезпечення доступу до об'єкта дослідження (учинення перешкод з боку сторін, що беруть участь у справі, в обстеженні об'єкта, матеріали справи можуть бути повернуті органу (особі), який призначив експертизу, із зазначенням мотивованих причин неможливості її проведення.
Проте експерт Рябінський В.В., у порушення вищевказаних приписів, надав суду замість Повідомлення про неможливість надання експертного висновку, саме Висновок експерта № 3613 від 29.01.2009 року про неможливість вирішити питання щодо технічної експертизи із-за відсутності науково-обґрунтованих методик.
До вказаного Висновку експерт додав калькуляцію вартості проведення судової експертизи на суму 609,96 грн. та довідку про те, що експертиза оплачена.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовський» сплатило кошти за проведення судової експертизи у сумі 609,96 грн., що підтверджується рахунком № 1158 від 24.12.2008 року.
Проте оскільки у вищевказаному Висновку відсутні саме висновки експерта щодо судово-технічної експертизи, то вказана сума підлягає стягненню з експертної установи на користь ТОВ «Азовський».
Але 28.04.2009 року у судовому засіданні представник ТОВ «Азовський» надав письмову заяву, в якій просить кошти, сплачені за проведення судової експертизи у сумі 609,96 грн. віднести на свій рахунок і питання про стягнення даної суми у судовому порядку не розглядати.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 60, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
1. У первісному позові відмовити.
2. У зустрічному позові відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський» (вул. Леніна, 12 смт. Багерово, Ленінський район, АР Крим, 98227; код ЄДРПОУ 08388742, банківські реквізити суду не відомі) в дохід державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача ГУГКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 70,00 грн. державного мита.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.